WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Екзистенція як спосіб, ціль і зміст буття людини. Екзистенціалізм та його світоглядні настановлення. М. Гайдеггер (1889—1976) - Реферат

Екзистенція як спосіб, ціль і зміст буття людини. Екзистенціалізм та його світоглядні настановлення. М. Гайдеггер (1889—1976) - Реферат

проблема: чи не є питання про сутність істини одночасно - і в першу чергу - питанням про істину сутності. Але у понятті "сутність" філософія мислить буття. Зведення внутрішньої можливості правильності висловлювання до екзистентної свободи допущення буття як її "основи", а також тлумачення, відповідно до якого начало сутності цієї основи слід шукати у приховуванні таємниці і на шляху людських пошуків,свідчать, що істина - це не пуста "генералізація" "абстрактної" всезагальності, а прихована одиничність минулої історії розкриття "смислу" того, що ми називаємо буттям і про що з давніх-давен звикли думати тільки як про сутнє в цілому.
Сутність істини відкривається як свобода. Свобода є екзистентне, вивільняюче припущення буття сутнього. Будь-яке відкрите відношення існує у сфері допущення буття сутнього і кожного разу співвідноситься з тим чи іншим сутнім. Як момент допущення до розкриття сутнього в цілому як такого свобода вже привела до згоди із сутнім у цілому. Проте цю співвіднесеність ніколи не можна розуміти як "переживання" і "почуття", оскільки у такому випадку вона втратить свою сутність і отримає своє тлумачення на основі того, що саме лише як видимість може претендувати на право бути сутністю.
Узгодженість, тобто екзистентний момент виходу в сутнє як ціле, може "переживатись" і "відчуватись" тільки тому, що людина, яка "переживає", не маючи ніякого уявлення про узгодженість, в кожний момент вже є допущеною до сфери узгодженості, що розкриває сутнє як ціле.
Будь-яке відношення історичної людини, підкреслене воно чи ні, осягнуте чи неосягнуте, завжди узгоджене і цією узгодженістю включене в сутнє у цілому. Одкровення сутнього в цілому не збігається з сумою, в яку входить кожне окреме сутнє. Навпаки: там, де сутнє людині маловідоме і ледь визначене наукою, одкровення сутнього може здійснювати більш суттєвий вплив, аніж в тих випадках, коли те, що є пізнаним або в будь-який час може стати пізнаним, стає легко впізнаваним і більше не в змозі протистояти знанню.
Допущення буття сутнього, як настрій, проникає у всі сплетіння відношень, що відкриваються в ньому. Вся поведінка людини узгоджена відкритістю сутнього в цілому. Допущення буття в одному акті кожного разу допускає буття сутнього, до якого воно відноситься, і тим самим доводить його буття, воно (допущення буття) приховує, покриває сутнє в цілому. Допущення буття є в той же час приховування. В екзистентній свободі наявного буття людини приховується сутнє, в ній є власне прихованість.
Свобода як припущення буття сутнього є відношення, що містить в собі рішучість, а не замкнутість. Вся поведінка базується на цьому відношенні і отримує від нього вказівку для сутнього і для його розкриття. Але це відношення до розкриття сутнього саме себе розкриває, воно віддає перевагу забуттю таємниці і зникає в цьому забутті.
Хоча людина, стверджує Гайдеггер, у своїй поведінці завжди має відношення до сутнього, проте вона змінює також у більшості випадків своє відношення до того чи іншого сутнього та його проявів. Людина завжди залишається у повсякденному та легкоздоланному, залишається також і тоді, коли мова йде про вихідне й конечне. І коли вона збирається розширити, змінити, знову освоїти й зафіксувати сферу виявлення сутнього у різноманітних областях своєї діяльності і своїх можливостей, вона керується при цьому вказівками, які визначаються колом повсякденних намірів і потреб.
Занурення у повсякденність, проте, саме по собі свідчить про те, що у даному випадку не допущене панування таємниці таємниць. Правда, у по-всякденності також є нез'ясоване, невирішене, сумнівне. Але найнадійніші з поставлених нею питань являють собою лише переходи й проміжки у лабіринтах повсякденності, а тому вони не є суттєвими. Там, де допускається прихованість сутнього, причому лише як межа, що час від часу виникає, приховування таємниці, як основна подія, занурюється в забуття.
Проте забута таємниця наявного буття людини ніколи не долається забуттям, але забуття надає зникненню, що уявляється, власну присутність у теперішньому. Тим, що таємниця відмовляється від забуття і перестає служити йому, вона залишає людину в її повсякденності, під її власним склепінням. Отже, покинуті люди доповнюють собі свій "світ" дедалі новими й новими потребами й намірами і наповнюють їх своїми замислами й планами. І тоді людина користується останніми для задоволення своїх намірів, забувши про сутнє в цілому. Ґрунтуючись на цьому, людина ство-рює нові й нові міри, не замислюючись над обґрунтуванням самої міри та над сутністю її встановлення.
Незалежно від безперервного руху вперед до нових вимірів, людина отримує свої виміри в чистоті сутності. Людина втрачає саму себе, їй не вис-тачає власне людини, і це відбувається у тим більшій мірі, чим більш вик-лючно вона робить себе як суб'єкт мірою всього сутнього.
Виміряне повсякденністю забуття людини ґрунтується на її власній упевненості, в основі якої лежить колись раніше доступна їй повсякденність. Ця впевненість має неусвідомлювану опору у відношенні, в якій наявне людське буття не тільки не є екзистентнішим, але водночас і інзистентним, тобто таким, яке у своїй скам'янілості базується на тому, що являє собою сутнє: "сутнє в собі" і "сутнє закрите".
Наявне буття людини водночас є і екзистентним, і інзистентним. В інзистентній екзистенції також володарює таємниця, але тільки як забута і така, що стала "несуттєвою" сутністю істини.
Людина є інзистентною тоді, коли вона звернена до найближчої повсякденності сутнього. Але вона є інзистентною тільки вже як звернена до екзистенції, оскільки вона керується сутнім як таким при встановленні своїх вимірів. Але при встановленні своїх вимірів людство відвертається від таємниці. Таким чином, інзистентне звернення до повсякденного і екзистентний відхід від таємниці безпосередньо пов'язані одне з одним. Сум'яття, в якому людина віддаляється від таємниці у напрямі до повсякденного, а потім від однієї повсякденної речі до іншої - повз таємниці, - це пошуки.
Людина мандрує. Людина не просто вступає на шлях блукань і мандрів. Вона завжди перебуває на цьому шляху, тому що вона екзистентно інзистентна. Шлях блукань, яким іде людина, немохиіиво уявити як щось таке, що рівномірно простягається біля людини, подібно до ями, в яку вона іноді потрапляє.
Блукання належить до внутрішньої конституції буттєвості, в яку допу-щена історична людина. Блукання - це дії того круговороту, в якому інзистентна екзистенція, включаючись у круговоріт, піддасться забуттю і втрачає себе. Приховування прихованого сутнього в цілому володарює у виявленні всякого сутнього, яке (виявлення) як забуття приховування пере-творюється на блукання.
Блукання є сутнісним антиподом відносно первинної сутності, істини. Блукання постає як
Loading...

 
 

Цікаве