WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Екзистенція як спосіб, ціль і зміст буття людини. Екзистенціалізм та його світоглядні настановлення. М. Гайдеггер (1889—1976) - Реферат

Екзистенція як спосіб, ціль і зміст буття людини. Екзистенціалізм та його світоглядні настановлення. М. Гайдеггер (1889—1976) - Реферат

матиме метою розрізнення сутнього, що називається людиною, на противагу рослинам, тваринам та іншим типам сутнього, а через це - встановлення специфічного сутнісного складу цього певного регіону сутнього.Звісно, тоді філософська антропологія на основі самої структури своєї проблематики не може поставати центром філософії.
Розмірковуючи над питанням, що таке людина, доцільно пам'ятати, що просування у суб'єктивність суб'єкта, "суб'єктивна дедукція" заводять нас у темряву. Слід чітко визначити спосіб запитування про людину і зрозуміти, як взагалі у просторі метафізики можна запитувати про людину.
Передусім необхідно виходити з визначення конечного в людині. Хіба не постає ця конечність багатоманітно, постійно й повсякчасно? Хіба не досить для доказу конечного в людині навести будь-яку з її недосконалостей? На цьому шляху ми, звичайно, отримаємо досить свідчень того, що людина є конечною істотою. Проте ми не зрозуміємо ні того, звідкіля постає сутність її конечності, ні тим більше того, як ця конечність цілісно визначає людину як сутнє. Навіть якби вдалося зібрати повну суму людських недосконалостей і "абстрагувати" спільне в них, ми б не осягли сутності конечності. Тут передусім слід з'ясувати суплений зв'язок між буттям як таким (не сутнім) і конечністю в людині.
Основне питання давніх філософів про сутнє взагалі трансформувалося (і в цьому полягає внутрішній розвиток античної метафізики від її витоків до Арістотеля) з багатозначної невизначеності його вихідної універсальності у визначеність двох напрямів запитування, які, згідно з Арістотелем, складають власне філософствування. Йдеться про сутнє взагалі (з одного боку) й сутнє як таке.
Міркуючи про те, чим є взагалі сутнє як таке, ми запитуємо про те, що взагалі робить сутнє сутнім. Проте щоб зуміти осягнути сутнісну визна-ченість сутнього буттям, саме те, що визначає, має стати достатньо осягне-ним. Передусім слід осягнути буття як таке, а не сутнє як таке.
З питанням про буття як таке, наголошує Гайдеггер, ми наближаємося до межі повної темряви. Але все-таки є можливість якось розібратися в цій виключній своєрідності розуміння буття. Адже якою б непроникною була темрява, що покриває буття та його значення, ми маємо бути впевнені, що завжди і скрізь, де нам відкривається досвід сутнього, ми розуміємо дещо таке, як буття, оскільки ставимо питання про "що-буття" і "як-буття" сут-нього, визнаємо чи піддаємо сумніву "факт-буття", приймаємо рішення на користь "буття-істинного" сутнього чи помиляємося в ньому. У будь-якому висловлюванні, наприклад; "сьогодні є свято", ми розуміємо це "(є)", і тим самим дещо стає подібним буттю.
У заклику "Пожежа!" міститься таке: "Розгорілася пожежа, необхідна допомога, рятуйся, хто може!" Але навіть якщо ми не висловлюємося власне про сутнє і ставимося до нього невимовно, ми розуміємо - хай неявно - його узгоджені характеристики: "що-буття", "факту буття", "буття істинного".
У кожному настрої, продовжує Гайдеггер, наше буття переживається нами як "таке-то й таке-то", для нас відкривається наше "тут-буття", буття у конкретній нашій відкритості (Da-sein). Відтак ми розуміємо буття і без застосування понять. Це допоняттєве розуміння буття, за всієї його поши-реності й постійності, є, як правило, абсолютно невизначеним. Специфічний спосіб буття, наприклад, матеріальних речей, рослин, тварин, людей, чисел, нам відомий, але це відоме залишається невпізнаним. Більше того, допоняттєво усвідомлюване буття сутнього перебуває у повній безсумнівності. Буття як таке настільки рідко стає запитанням, що справа виглядає так, якщо його "не було б узагалі".
Людина є сутнім, що буття є серед сутнього, при цьому сутнє, яке не є вона, а також сутнє, яке є вона сама, завжди відкриті. Цей спосіб буття лю-дини ми називаємо екзистенцією. Екзистенція є можливою лише на підставі розуміння буття. Екзистенція розкриває себе і розкривається зусиллями "носія" буття протягом історії - чи то індивідуальної, чи то соціальної.
В осмисленні буття, у здобутому через осмислення слові людина отри-мує вивільнення для екзистенції, з якого саме й починається її історія. Це слово - не тільки "вираження" думки, а й добре збережена структура істини сутнього в цілому. Чи багато хто мають слух для того, щоб чути це слово, рахунок цьому не ведеться. Хто ті, що можуть чути це слово? Відповідь на це запитання визначає місце людини в історії. Проте в той самий момент - для світу визначений момент, який значиться як початок філософії, як раз і починається яскраво виражене панування повсякденного розуму (схоластика).
Повсякденний розум посилається на безсумнівність очевидного відкритого сутнього. Будь-яке питання відносно мислення він тлумачить як напад на здоровий людський глузд та його чуттєвість.
Питання про те, що таке філософія за визначенням здорового глузду, що виправдовує себе у своїй сфері, не торкається сутності філософії, яку можна визначити тільки із співставлення з вихідною істиною сутнього як такого в цілому. Але оскільки істина у її повноті включає в себе неістину і, передуючи всьому і всім, володарює як приховування таємниці, філософія як з'ясування цієї істини перебуває у розладі сама з собою, її мислення - це заспокоєння стриманості, яка не зраджує сутньому в цілому в його прихованості. її мислення може стати рішучістю, яка характеризує строгість, що не призводить до вибуху, а примушує беззахисну сутність вийти в по-няттєву простоту і таким чином в її власну істину.
У м'якій суворості і суворій м'якості свого припущення буття сутнього як такого філософія в цілому постає як сумнів, який не може дотримуватись виключно сутнього, а також не може допустити і владної сентенції ззовні. Кант наголошував на внутрішніх труднощах мислення, оскільки так говорив про філософію: "І ось тепер ми бачимо, що філософія насправді поставлена у сумнівну позицію, яка повинна бути твердою. Невизнана, філософія не може ні зачепитись ні за що на небі, ні підпертися нічим на землі. Тут вона повинна довести свою чесність, сама дотримуючись своїх законів, які їй нашіптує внутрішнє чуття або, може бути, природа, що опікується нею".
Погляд на сутність при визначенні філософії є досить широким, щоб відкинути будь-яке підпорядкування філософського мислення, найбільш безпомічний вид якого полягає у спробі примусити дивитись на філософію як на "вираження" "культури" (Шпенглер) і як на прикрасу людства, що творить.
Чи виконує філософія, розмірковує Гайдеггер, як "управительниця власних законів" свою першочергову, основну роль з точки зору сутності, чи вона має єдине значення - бути у розпорядженні тієї, перед чиїм лицем закони є законами, - це залежить від тієї першопочатковості, в якій першопочаткова сутність істини постає сутнісною для філософського сумніву.
Однак постає
Loading...

 
 

Цікаве