WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Егопсихологія. Захисні механізми на службі Катарсису в подоланні страху смерті. А. Фрейд (1895—1982) - Реферат

Егопсихологія. Захисні механізми на службі Катарсису в подоланні страху смерті. А. Фрейд (1895—1982) - Реферат

дослідницький склад розуму.
Вихідними поняттями для розуміння захисту є поняття агресії, нападу, складних ситуацій тощо. Агресією інколи називають гіпотетичну силу інстинктивного характеру, що є причиною тих чи інших дій та почуттів. Подекуди агресію розглядають як антитезу лібідо і в цьому значенні розцінюють її як руйнівний потяг. Є визначення агресії як реакції на фруст-рацію. В аналітиків є тенденція прирівнювати агресію до ненависті, деструктивності й садизму. Відоме також і традиційне її розуміння як ди-намізму, самовпевненості, експансивності, потягу. У пізніх працях З.Фрейда агресія вже береться як похідна інстинкту смерті. Егопсихологія використо-вує терміни агресифікації та деагресифікації співвідносно з лібідизацією та делібідизацією. Біологію агресивної поведінки детально вивчав К.Лоренц.
Захисні механізми психіки (або, більш точно, захисні форми по-ведінки) є результатом неможливості звичайної відповіді організму людини на вимоги та обставини середовища - як природного, так і суспільного. Термін "захист" виражає своєрідну оборону живої істоти і має різні форми свого прояву. Мова має йти про те, щоб подати захисні механізми в їхній логічній послідовності, що А.Фрейд свого часу вважала неможливим. Проте феноменологічна логіка дає в руки дослідника належне керівництво для вирішення цього питання.
Перша форма відповіді - це спроба активної протидії людини неспри-ятливим подразникам середовища, аби зберегти гідність існування (щось на зразок "загального адаптивного синдрому" у тлумаченні Г.Селмі). Ана-логічно цьому можна говорити про "захисний синдром", який об'єднував би в собі всі феномени захисту як своєрідні форми поведінки.
Оскільки суб'єкт психічного життя сприймає з навколишньою середо-вища його загрозливі феномени та акції, він сповнюється рішучостікате-горично подолати їх, що виступає ідеальною формою такого подолання. Загрозу слід знищити цілком, хоч би в якій формі вона виступала. Мова йде про нищівну відсіч агресивним намірам середовища, про їх ліквідацію - безкомпромісну й остаточну. Це й стає можливим через рішучі тотальні дії. що формуються як: 1) агресія, або превентивний напад, що має своєю метою повне знешкодження супротивника, а може й використання його потенціалу у своїх намірах. Оскільки повне знищення супротивника позбавить вихідний суб'єкт його життєвої опори, агресія відступає у своїй рішучості і прямує до 2) регресії у формі мотиваційній і дійовій, а також в оцінці ситуацій та післядії. Гідності особи завдано серйозного удару. Вона звертається до вияву ранніх форм поведінки. Це і є певна форма відступу - відступу нещасної особи з її нещасною свідомістю; полегшення цього стану можливе завдяки його певному неусвідомленню або метаморфозі особи до рівня блазня. Мова йде про ліквідацію будь-якої претензії на домінування у світі.
Гідність особи може бути збережена саме через 3) витіснений життєвих претензій та намірів домінування в несвідоме. Проте, згідно ..? магістральною концепцією фрейдизму, витіснення продовжує робити свою підступну справу і призводить до неврозу як результату стримування, блокування потягів. Витіснення не залишається байдужим до проявів активності і вносить у неї певну дезорганізацію. Тому 4) формування реакції здійснюється під тиском двох сторін: потреби виявляти свої потяги і блокування прямого й відвертого вияву. Тоді постають, за З.Фрейдом, помилкові дії. Помилковість - це тільки їхня зовнішня ознака. Слід говорити, точніше, про поведінкову рівновагу, пов'язану з певними поступками, компромісами тощо.
Невдачі життєвих проявів, блокування активності у вираженні неповторності особи призводять до її вимушеної 5) ізоляції, адже особа не має можливості продуктивного спілкування з іншими. Оскільки особа не може виявляти себе в ізоляції від інших, може йтися про 6) знищення її індивідуальності як втрату самобутнього вираження особи в її вчинках. Те. що особа може ще робити, - це здійснювати 7) проекцію своїх нере-алізованих сил на інших людей. Мова має йти також про проекцію в людині злого начала будь-яких істот. Ці тенденції виштовхуються із суб'єктивності вихідного суб'єкта, щоб потім побачити їх в інших. Усвідомлення існування самої проекції може призвести людину до самонегації, до всезагальної во-рожості.
Зворотним явищем буде 8) інтроспекція, коли відношення з зовнішнім об'єктом заміщуються об'єктом уявним, що може сприяти збільшенню відчуття автономності суб'єкта. Феноменологічно це означає, що людина будує свій автономний внутрішній світ, надаючи йому перевагу над світом зовнішнім, тікає, зокрема, у світ своїх мрій, сподівань і т.д.
Уже в межах проекції виступають моменти 9) сублімації: перетворення спрямованості дій з однієї сфери в іншу. Сублімація дає можливість людині на ґрунті природних потягів створювати навколо себе культурний ореол, тобто перетворювати енергію природного ґатунку в культурну.
Таким є внутрішній зв'язок захисних феноменів між собою, їхня фено-менологія полягає в тому, щоб здійснювати перехід від природного до куль-турного, але при цьому встановлюється зв'язок між самими культурними феноменами.
Мова може йти також не просто про захисні механізми, коли сила зовнішнього світу переважає сили внутрішнього, а про механізми перетво-рення зовнішнього світу на ґрунті механізмів внутрішніх так, щоб цей зовнішній світ відповідав потребам суб'єкта.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве