WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Е. Сютіч і М. Віч: гуманістична психологія, її критерії та безконечний поклик - Реферат

Е. Сютіч і М. Віч: гуманістична психологія, її критерії та безконечний поклик - Реферат

зростаючих цінностей і перцепцій. Такі цінності визначаються свободою вибору і підтверджують безконечну потенційність людського існування. Поняття синтонії є співвідносним з поняттям синергії, запропонованим Р.Бенедикт і розвинутим А.Маслоу.
Гуманістично орієнтованою має виступати теорія метамотивації Маслоу - логічний висновок із його загальної системної позиції, розробленої після публікації теорії метапотреб. Хоча Маслоу в цілому прагнув розкрити найбільш здоровий і завершений розвиток людських потенційностей, він спирався також на феномени патологічні, визнаючи той факт, що людина є вразливою, сприйнятливою до всіх можливих переходів між здоров'ям і хворобою. У цій роботі, мабуть, найбільш повно викладено його теорію самоактуалізації, включаючи її становлення в напрямі "подальшого досягнення людської природи". Зрештою, теорія Маслоу спрямована до сфери трансцендентального, яке може бути названо також трансгуманним, за Дж.Гекслі (1957) або трансперсональним (Е.Сютіч, 1968). Дивна гра в дивні терміни, якою захоплювався також відомий герой п'єси М.Горького, вбачаючи в них якусь магічну силу впливу на людську уяву.
Так чи інакше гуманістична психологія знову й знову повертається до найбільш "субстанціальної" своєї проблеми - творчості. Що нового вона дала для розуміння її піднесено теоретичних засад, творчої особистості насамперед?
Творчість як здатність, що виявляється у житті здорової, активно функціонуючої особи, яка прагне оволодіти змістовою повнотою світу, в якому вона живе, стала предметом дослідження Р.Гелмена. Він з'ясовує умови, насамперед сприятливі для творчого вияву особистості.
Р.Мей розкриває відношення між екзистенціальною та гуманістичною психологією, висвітлює їхні своєрідні засади в історико-культурних та філософських спрямуваннях.
А.Россі розглядає психотерапевтичну роботу як "гру" або "психічний поступ", що дає можливість збагнути, які із взірців поведінки вказують на хорошу або погану адаптованість індивіда. Але в ці лому автор твердить про агонію психологічного експериментування. Більшість терапій, описаних Россі, походять з європейських та американських культур і, мабуть, не мають загального значення. Е.Воттс у своїй розвідці "Східні та західні тлумачення природи людини" зауважує, що ці підходи не є контрадикторними, несумісними, висловлює переконаність у тому, що східна філософія з її універсальним відчуттям людської природи не є антитетичною до західних цінностей, в яких переважає інтерес до індивідуального та особистісного. Воттс викладає суперечливі позиції у тлумаченні містичних, "океанічних" почуттів, що стали предметом дослідження як у східних, так і західних культурних регіонах. Авторка пропонує розробити концепцію, що поєднувала б відчуття людини, які реально належать їй, коли вона усвідомлює своє перебування в натуральному і космічному оточенні.
З цим дослідницьким предметом пов'язується обговорення проблеми "Інтеграція сучасної психології та індійська думка" - дослідження Дурганаид Сінха, професора психології в Університеті Allahabad в Індії. Автор досліджує як історичну, так і сучасну йому наукову ситуацію з цього питання. Він дошукується шляхів, яким чином сучасна психологія на Заході постає із багатоманітних наукових та методичних джерел, а також традицій. Психологія в Індії здійснює своє сходження не на основі інтелектуальних почуттів дивного, незвичайного, як то на Заході, а під тиском практичних потреб, дошукуючись джерел морального або фізичного зла та виходу із кризи буття. Сінха зазначає, що індійська методологія відрізняється від західної, де існує тенденція до предметної конкретизації та конвертування "всього" в об'єкт. Для індійського світогляду такі, акції не є ціннісними. Проте не слід повністю заперечувати об'єктні моменти індійського світогляду. Сінха визнає культурну відносність двох великих регіонів і вважає абсурдним припускати, ніби в кожному з них крайні засади мотивації, особистості, навчання мають принципові розбіжності. Він пропонує "рухатись у бік універсальної психології". Проте не зрозуміло, чи буде мати суттєву перевагу для розуміння людини така безлика психологія над психологіями етично і культурно-історично визначеними. Чи має перевагу "гальтонівська фотографія", що втратила всю чуттєву індивідуальність образу, перед зображенням людини в єдності її загальнолюдського, національного, класове стратифікованого, професіо-нального та індивідуального визначення?
Боротьба за наукову загальновизнану психологію часто-густо має спрямування, сповнені перешкод і навіть глухих кутів.
Г.Гайдер намагається розкрити відношення між наукою і станом миру (peace). На його думку, соціальні та біхевіоральні науки могли б сприяти створенню таких умов життя, які забезпечували б людям оригінальний, креативний, самодовірливий (self-reliant) спосіб їхнього існування, долати хворобливу вразливість, підозру до потьмарених самозадоволених пророків, які кидають народи у нестяму воєн. Для протидії цьому мають стати в нагоді міркування про цінності людського існування, про необхідність подолання психології політичного фанатизму.
У завершальних працях аналізованої книги порушуються питання виходу до практики особистісного та суспільного життя. Зокрема, оцінюється дослідження почуття любові між чоловіком і жінкою. Психологічно - це все ще занедбана галузь науки. Поряд із любов'ю як предметом психологічного дослідження виступають сексуальні стосунки у подружньому житті.
"Свобода як почуття" - проблема, яка розкривається, зокрема, на засадах філософських та психологічних у їхній взаємодії. Ф.Баррон чомусь надає перевагу психологічній дефініції, аналізуючи значну кількість підходів у тлумаченні особистісної свободи. Використовуючи матеріали з життя Ф.Достоєвського, автор аналізує знаменитий розділ роману "Брати Карамазова" - "Великий Інквізитор". Але ідею свободи автор намагається віднайти десь у таємничих переходах між концепціями егофрейдизму та екзистенціалізму.
В останньому вміщеному тут дослідженні К.Мустакас із поетичним піднесенням говорить про необхідність вивчення безконечного поклику кожної людини - зіткнутись у "бутті з самою собою, бути самою собою та водночас бути з іншими".
Гуманістична психологія поставила людську гідність на належний рівень, а самі дослідження такої гідності стали гідним внеском у подоланні сцієнтизму припідході психології до вивчення найпотаємніших проблем людського буття. У прагненні психології здобути незалежність від філософії (сцієнтистська тенденція) має бути зрозумілим те, що така незалежність може бути досягнута лише за умови, коли психологія стане також найсуттєвішою філософією людини.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве