WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Думка і дія. С. Гемпшир - Реферат

Думка і дія. С. Гемпшир - Реферат

самого".
Розглядаючи проблему співвідношення дії та волі, Гемпшир стверджує: "Все, що відбувається, отримує свої власні форми і йде своїм власним шляхом без втручання людини, її волі". Людина часто схильна ототожнювати себе з власною волею, а отже, їй властивий такий постулат: "Те, що відбувається навколо мене, водночас залежить і не залежить від мене, від мого вольового зусилля".
Думка, якщо вона доволі чиста, є самоспрямовуючою - як тоді, коли інтелект зайнятий дедукціями, так і в наслідуванні зовнішній аргументації. "Якщо я користуюся активними словами волі і говорю, спрямовуючи мої думки до певної теми, або концентрую мою увагу на ній, я все ще протис-тавляю ці акти волі, які починають процес, самому процесу". Думка почи-нається і розгортається своїм власним шляхом, керується своїми загальними правилами, якщо попередньо вольовий акт був здійснений. "Жодний процес думки, мислення не може бути перерваний актами волі; він довільно спря-мовується увагою і утримує свій статус як процес, що триває".
Суперечність між внутрішніми та зовнішніми процесами тісно пов'язана з іншою суперечністю - між витоком дії та ефектом (результатом) дії, що викликає певні зміни у світі. Думка при цьому завжди випереджає і саме рішення, і дію - незалежно від особливостей розгортання ситуацій, в яких приймається рішення та реалізується дія.
Буттєва функція філософствування. Кінець філософії був проголошений сучасними філософами неодноразово. Аргументація з цього приводу наводиться на високопрофесійному (власне філософському) рівні: філософія у формі абстрактної спекуляції має місце тільки в разі конфлікту між ідеалами чистого розуму та нерозумністю дійсних форм соціального життя. В довершеному суспільстві, риси якого вимальовуються дедалі чіткіше, вільна людина, беручи на себе самостійну роль у соціумі, хоче виразити власну свободу в своїх діях як громадянин. Вона більше не хоче думати про свободу як про абстрактний ідеал, що завжди віддаляється від неї. Якщо в суспільстві вільних, мудрих людей конфлікт зникає, то філософія як абстрактний вимисел повинна також зникнути.
Зі свого боку філософи-емпірики сподіваються, що філософія буде поділена на математичну логіку та інші методичні вчення граматики і форм звичайної мови. Вони проголошують, що їхня філософія має мету тільки описувати неправильність рис мови через діючу систему звичок та конвенцій. Подібно до Гегеля вони доводять, що філософія в її ультимативній фазі має бути чисто описовою, а не спекулятивною.
Проте ця точка зору суттєво відрізняється від гегелівської тим, що, по-перше, спрямована на обмеження філософії звертанням лише до одного соціального явища - мови, котра розглядається як форма людської по-ведінки. По-друге, в описі форм мови робиться акцент лише на тих станах форм, які існують у конкретний досліджуваний момент, а не на їхньому розвитку.
Загалом не підлягає сумніву, що практичний розум, якщо робити кроки до його визначення, завжди має завершуватися, реалізовуватися в аргументах, які належать за своєю суттю до філософії розуму. Коли це так, то суперечливі філософські побудови є необхідною складовою кожної фази розвитку людської думки. Вони виникають прямо із критичних рефлексій людини в розмірковуванні над її власною поведінкою та над тими поняттями (словами, термінами), якими зміст цієї поведінки може бути виражений.
Вибір понять для формулювання інтенцій людини є умовою її ставлення до себе як до вільного, раціонально та активно діючого суб'єкта. Людина має зробити огляд альтернативних методів класифікації поведінки та її ефферентів з тим, щоб знайти раціональні підстави для віддання переваги одному базису класифікації над іншим. Людині потрібно розмірковувати про саме поняття дії, а також визначити її смисл, згідно з яким людина могла б упевнитися, що буде активною у цій думці, цих відношеннях, ставленнях, станах мислення та почуттів.
Немає можливості виявити, що передбачається, коли є достатні підстави для дій та інтенцій, - доти, доки сфера дій та інтенцій не буде визначена.
Немає можливості шукати поняття раціональності та свободи, поки вони не визначені у своєму змісті, а також коли людина ще не може сказати, що ці поняття мають смисл для її реально-життєвих стосунків, бажань, станів і т. д.
Відмінності у розмовній мові людини є частиною очевидності, яку вона хоче ігнорувати; вони є необхідністю для людини, її відправною точкою у визначенні нової ситуації, нового стану, нового переживання тощо. Мова та мовлення людини мають свою історію, яка розгортається у ланцюгу постійних змін.
Філософствування над реальністю, власним життям, собою - безко-нечне, а отже, безконечним є й філософське дослідження, спрямоване на відшук аргументованих пояснень того, що було, що є і, звичайно, що ще буде. Філософствування є необхідністю на кожній сходинці думки; це - віра, яка спирається на контрасти. Перший контраст полягає у протиріччі між фактом безконечної множинності речей, діяльностей, їхніх ознак і складових та обмеженістю можливостей ідентифікації й розрізнення цієї множинності у мові та мовленні. Другий контраст - у суперечності між індивідуальним знанням з межею його власних засобів ідентифікації ситуації та наміром змінити цю ситуацію, розширити її межі. Третій контраст визначається тим, що, намагаючись активно діяти відносно універсальної дійсності, критично усвідомлюючи власну обмеженість, людина бачить ще й те, що і сам цей критицизм, і засоби поведінки є відображенням певної фази соціального розвитку і окремої фази соціального інституту, статусу мови. Людина усвідомлює, що у своїйздатності осягнути світ і виразити це у словах та поняттях вона обмежена певною даністю можливостей пізнання мови "на сьогодні" - навіть за неймовірних рефлексивних зусиль.
Якщо людина завжди займає певну позицію у просторі та часі історії (соціальної, духовної тощо), їй завжди властивий певний рівень можливостей у визначенні, пізнанні реальності цієї історії. Це - аргумент щодо того, що філософствування, філософське пізнання та дослідження умов свободи і сутності людської доброчинності завжди потребують перегляду згідно з умовами та вимогами часу, а також згідно з поняттями, що домінують у мисленні людини конкретної епохи. Філософське дослідження завжди поновлюється, і воно є частковим виявом свободи мислення.
Резюмуючи викладене, можна лише наголосити, що феноменологічний постулат "Бути свідомим - значить мати активні інтенції" й наприкінці XX століття має реальні перспективи продуктивного "перекладу" на психо-логічну мову тлумачень сутності людської природи, людського існування як дієвого, активного, спрямованого у майбутнє своєї індивідуальної історії.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве