WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Думка і дія. С. Гемпшир - Реферат

Думка і дія. С. Гемпшир - Реферат

частини мови найбільш загальних принципів диференціації елементів дійсності в усіх типах розмірковувань.
Найчастіше типи розмірковувань тлумачаться як такі, що мають безпосередній стосунок до інституцій та форм соціального життя, в які залучена людина, і з якими, власне, асоціюються ці типи розмірковувань.
Кожному типу розмірковувань властиві своєрідні принципи поділу дійсності на елементи. Принципи поділу мають відповідати способу, згідно з яким вичленовуються суб'єктивні терміни, а також цілям, згідно з якими ці змінні методи ідентифікації замислені для використання. Наприклад, одиниці (або елементи) фізики як засоби ідентифікації, поділяються на типи згідно з елементами, які ми виділяємо з метою встановлення звичайного зв'язку стосовно фізичних явищ. Нефізики можуть навіть не зрозуміти ні смислу, ні цілей такого поділу. Проте це не є підставою ні абсолютизувати одиничність (єдино можливий спосіб), ні заперечувати адекватність встановлених за допомогою такої "фізичної мови" зв'язків між елементами дійсності. Отже, кожна "мова" як засіб ідентифікації має право на існування - як і безліч мов, своєрідних за спрямованістю і за засобами вирізнення елементів дійсності.
Необхідність сприймання дійсності як такої, що складається з предметів, речей, є тільки необхідністю знаходження постійних об'єктів відношень, стверджує Гемпшир, якщо відношення встановлюється особистістю, що займає певну позицію (професійну, релігійну тощо) і здійснює розрізнення явищ дійсності відповідно до цієї позиції. Саме так слід розуміти феномен предметності, речовості як означеності згідно зі встановленим смислом. Так виділяються відтінки кольорів як об'єкти відношень. Якщо людина не має засобів встановлення таких відношень, вона ніколи не буде в змозі вибирати певне місце, певний час, певну ситуацію як об'єкт свого відношення. З цього може бути один висновок: змальовування дійсності є по суті невичерпним.
Дійсність сама по собі не має меж. Межа встановлюється зміною прак-тичних потреб у процесі розвитку нових сил та нових форм соціального життя. Інерція звички у користуванні словником та граматикою діючої мови також ставить певну межу.
Сприймати - значить сприймати щось вище відносно того, хто сприй-має. "Вище" втрачає смисл, якщо той, хто сприймає, не мав ситуації і точки зору (тобто мотиву), що в свою чергу є певним збігом обставин у конкретний час, щоб стати для людини її ситуацією та її точкою зору (мотивом). Разом із тим неможливо говорити про ситуацію і точку зору взагалі як про даності, якщо той, хто сприймає, не мислиться як саморушійний об'єкт (власне - суб'єкт) серед інших об'єктів.
Глибокою помилкою емпіричних теорій сприймання, що йдуть ще від Берклі та Гюма, було уявлення про людське буття як існування пасивного спостерігача, що сприймає враження "з того боку" розуму, мислення (тобто ззовні); причому його власне тіло сприймається теж немовби ззовні.
У Гемпшира мова йде про здатну до сприймання самосвідомість. "Я знаходжу свою силу саморуху, що обмежується опором об'єктів навколо мене. Цей сприйнятий опір моїй волі визначає для мене, у зв'язку з моїми сприйняттями, мою власну ситуацію як об'єкт серед інших об'єктів".
Принциповим є розуміння того, що було б хибним уявляти досвід про, зовнішній світ як синтез вражень від кожного з п'яти органів чуття. І вражень значно більше, і світ значно багатший, аніж ми можемо дізнатись про нього лише у безпосередній взаємодії. Людина перебуває у світі, як тіло серед тіл, котрі в свою чергу є не лише спостерігачами, а й активними учасниками взаємодії ("експериментаторами"). Цей факт ще більше збагачує уявлення про різноманітність та різноплановість змістових характеристик світу.
Інтенція та активність (дія). Існуючі інтенції людини, її впевненість у даній ситуації та оточенні, взяті разом, складають конкретний (теперішній) стан її свідомості. Інтенції людини виникають, очевидно, з її "віри у конкретну ситуацію та оточення". Відповідно, Інтенції людини мають змінюватися так, як змінюються ці останні - ситуація та оточення. Людина уважна до певних рис ситуації, і це формує впевненість у відповідних її інтересах та інтенціях. Людина дивиться реалістично навколо себе, а отже, актуальна ситуація (модель корисних або заважаючих речей, з якими людина має намір змагатися) сприяє тому, що людина відрізняє і класифікує речі у відповідності до їх співвідношення з її практичними інтересами та безпосередніми інтенціями. Ситуація людини визначається тим, де вона була і що вона намагалася робити.
Спроба дефініції є для людини чимось таким, що вона робить і що вона хоче. Невдача у цій спробі є чимось таким, "що діється зі мною всупереч моїй Інтенції". Подальші розмірковування Гемпшира презентують рефлек-сивний зміст цієї дії: "Припустимо, що я вирішив зробити дещо і в той же час вирішив, посилаючись на те, що сталося, що ймовірно очікуваною для мене зараз може стати невдача щодо моїх намірів. Здається, що я не можу, у нормальному застосуванні слів, назвати перше рішення передбаченням і що я повинен назвати друге рішення вірою, яка за умови відповідного вира-ження могла б бути названою передбаченням".
Намір (Інтенція) людини зробити щось - це обгрунтована віра, впев-неність у майбутній дії, яка освітлює певну частину майбутнього подібно до променя, оточеного темрявою.
Загалом активні інтенції людини, а значить свідомість загалом, звернені уперед до зовнішнього світу: "Я роблю спробу зрушити стіл" або "Я роблю спробу знайти годинник" тощо. Сила метафори "зовнішній світ" полягає в тому, що вона включає все, що трапляється серед об'єктів активних інтенцій людини. У метафоричних термінах цей постулат звучатиме так: "Моя Інтенція подібно до смолоскипа, що поширює своє світло вперед, освітлює об'єкти, що чинять взаємний опір у їхньому русі. Я вирізняю та вичленовую з хаосу дійсності все те, що протидіє і потребує маніпулювання". Тобто певним чином здійснюється ідентифікація об'єктів як речей (предметів) певного роду з властивим їм способом опору та маневреності відносно звичних інтенцій людини.
В кінцевому рахунку поняття інтенції має такі риси та зв'язки з іншими поняттями:
1) предмет не може бути ігнорований відносно його інтенції, хоча він може бути помилково представлений у відповідному формулюванні впро-цесі втілення цього предмета в слові;
2) робити спробу щось здійснити, реалізувати - значить передусім інтенціювати дію або мати намір підійти в своїх уявленнях максимально близько до очікуваного результату дії;
3) прийняти рішення щодо тієї чи іншої дії потребує формування інтенції цього діяння;
4) маги намір щось зробити в майбутньому - значить мати віру в те, що людина дійсно буде прагнути це зробити;
5) мати намір щось звершити (в якості результату власної активності) потребує здатності повірити в те, що це може й повинно статися. Було б самосуперечливим сказати: "Я очікую цього випадку, але я впевнений, що це не станеться" або "Я вірю, що це неможливо, але здійсню безліч дій, щоб довести, що це дійсно неможливо".
Вираження інтенції в слові може мати низку суперечливих, на перший погляд, ознак: часто поза словами, використаними для формулювання наміру, залишається щось невиявлене, оскільки об'єктивно розмовна мова може не містити аналогів тих відтінків та змістових одиниць наміру, які людина реально переживає.
Думати, робити висновки, займатися смисловими спекуляціями - це не думка, що виступає потім у формі дії, це скоріше вступ до дії. Але повідомлення моєї думки іншому завжди є дієш, оскільки це викликає зміни у світі (об'єктивному й суб'єктивному): "Те, що я роблю, є те, перед чим я несу відповідальність, і що є власне вираженням мене
Loading...

 
 

Цікаве