WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Г. С. Костюк: історія психології та історія людської культури у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму. Г. Мерфі: поняттєві контроверсії чи п - Реферат

Г. С. Костюк: історія психології та історія людської культури у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму. Г. Мерфі: поняттєві контроверсії чи п - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Г. С. Костюк: історія психології та історія людської культури у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму.
Г. Мерфі: поняттєві контроверсії чи поступальний рух історико-психологічної думки?
Г. С. Костюк: історія психології та історія людської культури
у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму
З ім'ям Г.С.Костюка пов'язується широкомасштабна праця з видання серії збірників статей "Нариси з історії вітчизняної психології" (1952 - 1959). Костюк з великим колективом співавторів простежує характер втілення ідеї осередку в певній психологічній системі, показує зв'язок її з "духом часу", визначає соціально-економічні та загальнокультурні засади психологічних здобутків.
З'ясовується провідний мотив-пафос психологічних пошуків мислителя. життєва доля, гідність існування, ідея пізнання, почуття, суспільні ідеали тощо. Осердям історико-психологічних пошуків Костюка, як і Рубінштейна, є проблема детермінізму у зв'язку з мотивацією психічної активності живої істоти. Психіка не тільки визначається об'єктивним світом, а й перетворює цей світ відповідно до своїх життєвих потреб. Тому характер детермінізму історично визначених психологічних творів є провідною рисою для їхньої оцінки. Ідея детермінізму суттєво поєднує ретроспективне і проспективне в історико-наукових розвідках. Інтерес до історії здобуття психологічних знань є засадою, передумовою високої культури вченого-мислителя.
Видатними ентузіастами історико-психологічних досліджень були й автори "Нарисів". Зокрема, М. Пелех підняв із забуття велику спадщину діячів Києво-Могилянської академії. П.Р.Чамата досліджував проблеми самопізнання та самосвідомості в теоретичному русі психології.
Особливістю "Нарисів" є спроба з'ясувати широке культурне підґрунтя психологічних пошуків, у зв'язку з чим до історії психології було підключено цілий шерег вітчизняних філософів, природодослідників, письменників. Так було встановлено зв'язок культурних надбань народу з психологічними вченнями.
Після певного спаду вже на початку 90-х років в українській психології відбулися значні зрушення в історико-психологічних дослідженнях - створення в інститутах відповідних відділів, видання серії праць з історії світової психології. Постала спроба побудувати систему психологічних знань, використовуючи змістовний евристичний принцип - єдність історичного та логічного, чим розкривається непорушний зв'язок, взаємне відбиття логіки наукової системи та історії психологічних знань.
В інших регіонах світу - зокрема в Західній Європі, а особливо у США - у XX столітті було здійснено великий стрибок у галузі історико-психологічних досліджень. Автори їх спиралися на першоджерела книгосховищ світового рівня, намагались об'єктивно висвітлити психологічні напрями. Проте цим творам властивий непереборний емпіризм з упереджено вибірковою увагою до географічне близьких або духовно споріднених праць. У цих нерідко значних. за обсягом дослідженнях здебільшого відшукуються певні поняттєві "константи", які мають місце в історичному русі психології, але сам рух знань при цьому залишається незбагненним. Принаймні все зводиться до певного стереотипу послідовностей: психологія донаукова і наукова. Але цей двоступеневий поділ історії дисципліни не є специфічно історико-психологічним. Хоча зв'язок історії культури та психології завжди залишатиметься актуальною дослідницькою проблемою.
Г. Мерфі: поняттєві контроверсії
чи поступальний рух історико-психологічної думки?
Роль культурних детермінант в історико-психологічному дослідженні намагався висвітлити Г.Мерфі у своєму "Історичному вступі до сучасної психології" (1949).
До XIX століття вся по суті філософська психологія потрапляє, за волею Мерфі, в антецедентальну частину, куди зараховують психологічні теорії переважно XVII, XVIII та ранній період XIX століть. Сходження духу справжнього дослідження належить до другої половини XIX століття і на-самперед пов'язане зі становленням експериментальної психології, теорії еволюції, фізіологічної психології, із впливом неврології. Автор зазначає постання структурного і функціонального типів психології. Окремо виділено плив В. Джемса на світову психологію, показано місце Вюрцбурзької школи у становленні наукової психології.
Із психологічних систем першої половини XX століття Мерфі виділяє біхевіоризм, асоціативні теорії, гештальтпсихологію, теорію поля, фрейдизм та його критиків. На завершення розглядається низка дослідних галузей, предметом яких є проблема вимірів інтелекту, фізіологічна психологія, дитяча психологія, соціальна психологія, нарешті проблема особистості та інтерпретація зв'язку всіх цих спрямувань. Упадає в вічі відсутність єдиної логічної засади цього поділу. Але такою є своєрідна ''вежа" історико-психологічного споглядання Мерфі.
Вихідним визначальним пунктом у психологічному поступі Мерфі вважає внесок на ґрунті досліджень В.Вундта та В.Джемса, а постання справжніх історико-психологічних досліджень він (досить проблематично) відносить на середину століття. Не просто факти, а концептуальний бік історичного руху психології цікавить Мерфі. При цьому він, уже з повною підставою, звертає особливу увагу на зв'язок історії психології з культурою, зокрема історією науки й філософією, називаючи їх "культурними детермі-нантами". Він підкреслює, що науковість стала головною ознакою сучасного психологічного мислення, особливо в Німеччині та США. Предметом науки психології є не тільки сенсорні та моторні акти, а й взаємодія людей в їхній лінгвістичній, економічній, політичній поведінці. Поштовх для поступального руху психології дали значні досягнення людської думки: теорія відносності та операціоналізм - з ідеями релятивістського наближення до істини.
Мерфі показує національні відмінності в наукових інтересах у зв'язку з конфліктними ситуаціями політичних подій. Найбільшу увагу він приділяє німецькій психології з її великою духовною спадщиною, французькій психології з її медичним ухилом, англійській, американській, які вивели психологію з-під контролю філософії, але при цьому не звертається увага на те, що втрата цього зв'язку приводить до занепаду теоретичного мислення саме в психології. Мерфі нагадує, що США зосередили в собі половину психологів світу, доробок яких серйозно впливає на образ світової психології. Зауважимо: а чи визначає він її дійсну глибину?
Простежується вплив марксистської ідеології на психологічну думку в Радянському Союзі, але не вказується на дійсне значення ідей І.Павлова на становлення світової психології; при цьому ретельно відшукується "раціональне зерно" у парапсихології. Рушійну силу історичного руху психології Мерфі вбачає у ''контроверсії природного й виховного", чим, на його думку, визначається циклічність психологічного руху (але втрачається при цьому його поступальність. -Авт.). Своєрідність коливання маятника цих спрямувань тлумачиться як провідна риса в історії психології. Підкреслюється такожконтроверсія соціального та біологічно-індивідуального, хоч індивідуальне за своєю суттю, на думку Мерфі, є соціалізованою істотою.
Ще одну антитезу Мерфі відшукує у взаємовідношенні цілого і частин (зокрема, "арістотелеві форми" і "демокритові атоми", "промашинні" та "антимашинні" теорії), піддаючи критиці "машинне" тлумачення. Наукові психологи, на думку Мерфі, намагаються досягти "інтегрованого погляду". який ґрунтується на використанні сукупності наук як важливої передумови творчого успіху. Мерфі сподівається, що "така інтеграція має шанси здійснитися в сучасну епоху". Проте "економічні й політичні події ... можуть знищити все, що постає у вільному науковому дослідженні, та звести роль учених до технічного обслуговування головного авторитету". Мерфі також сподівається, що науковий метод, застосований в лабораторіях і в соціумі, допоможе дати відсіч ударам, які загрожують вільному духові . дослідження, без якого психологія має швидко згорнутися в клубок і вмерти. Можна пригадати знамениті клубки із "Пер Гюнта" Г.Ібсена, що символізують нерозгорнуті, нездійснені потенції людських задумів.
Позиція Мерфі в історико-психологічній думці є досить типовою для позитивістськи (операціонально) міркуючих учених. За поняттєвими контроверзами вони не бачать історичної ходи психологічної думки, не встановлюють дійсні етапи її, не бачать те життєдайне зерно дослідження, з якого виростає "древо" історії психології. Такі історики чують окремі звуки, не сприймаючи мелодії. Це - їхня своєрідна "маленька трагедія".
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве