WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Герменевтика і психоаналіз: конфлікт інтерпретацій. П. Рікер (нар. 1913) - Реферат

Герменевтика і психоаналіз: конфлікт інтерпретацій. П. Рікер (нар. 1913) - Реферат

людського смислу виступають цінності. Становлення "Я" відбувається ні в економіці, ні в політиці, а в культурі. На жаль, і тут психологія відбиває тільки тінь людини. Мистецтво сприяє піднесенню гідності людини та її самоповаги, але характер розуміння гідності може привести і до самовідчуження, деградації. Цей рух, за Гегелем, є рухом духу. Виходячи з цих міркувань Рікер протиставляє регресивному рухові фрейдівського аналізу прогресивний рух гегелівського синтезу.
Аналітичний рух веде до несвідомого, синтетичний - до свідомого. Зважаючи на це, Рікер шукає ключ до діалектики свідомого і несвідомого. Якщо свідомий рух є поступальним рухом, то несвідоме є причиною усіх регресій, застійних явищ. Іншими словами: свідоме - це порядок завер-шальний, несвідоме - порядок первинний. Зокрема, стає можливим інтерпретувати політичний зв'язок за допомогою фігур ''Феноменології ду-ху", а також лібідозних моментів. Рікерт зауважує, що такі два пояснення не викликають, а доповнюють одне одного. Він також додає, що жодна з фігур "Феноменології духу" не може обійтися без лібідозних засад.
Зокрема, фрейдівська інтерпретація харизматичного вождя через гомо-сексуальні лібідозні інвестиції визнається Рікером істинною. Адже політика включає міжлюдські відносини, породжені в лібідозній сфері. Проте психоаналітик не дасть повноти тлумачення політичних зв'язків, виходячи тільки із сфери імпульсів.
На прикладі трагедії Софокла "Цар Едип" Рікер намагається пов'язати діалектику протистояння: герменевтики свідомості та несвідомого. Фрейд тлумачив цю трагедію як регресію до первісного комплексу (Едипа). Інший погляд виходить із ідеї прогресивного синтезу (поза комплексом Едипа). Мова йде про "трагедію істини", про відношення Едипа не до Сфінкса, а до Провидіння. Це - трагедія самосвідомості. Це - проблема світла, Аполло-на. Саме Аполлон закликає Едипа до самопізнання, провокує Сократа вив-чати інших людей і пізнавати самого себе. Зовнішня доля перетворилась у внутрішнє напередвизначення.
Отже, намагаючись розкрити діалектику свідомого і несвідомого, Рікер указує на існування двох інтерпретацій - прогресивної та регресивної. Він виявляє певний оптимізм у тлумаченні людської долі: "Людина здатна вийти із свого дитинства, подолати повторюваність і створити історію. Несвідоме тлумачиться як джерело, генезис, свідомість - як мета часу, апокаліпсис. Це одна і та ж система". Рікер пропонує чудовий образ для розуміння співвідношення свідомого і несвідомого - саме як тих, що перебувають в одній системі: "Несвідоме пояснює в людині її нижню частину, нічний рівень... воно є Пристрасть Ночі; свідомість виражає верхню частину, вищу, денну, вона є Законом Дня".
Цей образ можна вважати еклектичним, тобто свідомість і несвідоме до повнюють одне одного. Насправді ж герменевтика Дня і герменевтика ночі - це одне і те ж. Не можна змішувати Гегеля і Фрейда, а потім віддати кожному половину цієї суміші. Як можна сказати, що все в людині психологічно і все соціологічно, так можна сказати, що гегелівський і фрейдівський підходи стосуються однієї і тієї ж сфери. Це безумовно єдиний підхід. Хіба "Феноменологія духу" не завершується поворотом до безпосередньо даного, як це відбувається у психоаналізі, коли звертаються до пригадування? Хіба рух до архаїки у психоаналізі не пов'язаний з рухом до майбутнього? Хіба терапевтична ситуація не вказує на свободу? Тому Рікер пропонує "розуміти цілісно протистояння свідомості як історії та несвідомого як долі, щоб подолати це протистояння і зрозуміти ідею вічність двох систематик - тієї, що є синтезом свідомості, і тієї, що є аналізом несвідомого". Зрештою Рікер наполягає на ідентичності двох герменевтик: феноменологія духу та археологія несвідомого не вказують на дві половини людини, а кожна з них свідчить на користь цілісної людини.
Рікер ставить також питання зв'язку психоаналізу з розвитком сучасної культури. Психоаналіз тлумачить культуру не як допоміжне, малозначне утворення. Він не тільки пояснює недоліки людського існування, не тільки викриває їх, а й розширює рамки терапевтичного відношення аналітика і пацієнта і виходить на рівень герменевтики культури. Рікер підкреслює, що психоаналіз вписується в сучасну культуру як її герменевтика. Він сам є частиною культури, оскільки інтерпретація людського буття вже є внеском у саму культуру. "Інтерпретуючи світ, психоаналіз його змінює. Правда, сам психоаналіз ще не знайшов своє місце в культурі, і значення самого психоаналізу ще остаточно не з'ясовано. Він, проте, є інтерпретацією людського буття, є гарантом нашої культури".
У своїй критиці спадщини Фрейда Рікер не доходить до логічного за-вершення, а його використання терміна "діалектика", зрештою, показує, що головною у фрейдизмі є проблема відношення свідомого і несвідомого, вирішувана у дуалістичному ключі (непримиренність цих двох провідних інстанцій психіки). Але цей дуалізм є глухим кутом інтерпретації, оскільки дане відношення тлумачиться не як головне, а як маргінальне, про що свідчить втеча людини у хвороби (її перманентний стан). Тим, що стверджує справжню гідність людини, є дійсна діалектика свідомого і несвідомого, їхній свідомий і несвідомий взаємний перехід, що дає людині можливість бути задоволеною культурою як вираженням її творчого потенціалу. Цей здоровий стан психіки пов'язується з вільним переходом, зі взаємним збагаченням свідомого і несвідомого. Будь-який феномен психіки є водночас усвідомленим і неусвідомленим, і саме тому здійснюється поступальний рух психіки.
Психоаналіз часто звертається до давньогрецької міфології, щоб розкрити свої глибинні задуми. Можна згадати й інші класичні взірці. Взаємний перехід свідомого і несвідомого показує гегелівська Коробочка, коли виявляє стурбованість, чи не дешево вона продала "мертві душі", і здійснює відповідну розвідку "ринкової" ситуації. А хіба не з'являється раптове усвідомлення суму людського буття після гумористичних пасажів "Травневої ночі"? Несвідоме стає свідомим. І цей сум, глибокий сум буття найбільше розкриває його смисл: ми не шукаємо якусь приховану сутність, а перебуваємо в ній, самі є нею і в цьому відчуваємо істинну самодостатність, завершеність. І цим ми стаємо осторонь зневаги до іншої людини, адже і в ній цінуємо саме таку самодостатність.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск,1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве