WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку - Реферат

Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку - Реферат

визна-ченості - як усвідомлювані, так і неусвідомлювані людиною. Це дійсно і для вихідного положення мотивації - її архетипу. У ньому Qual знає, що інше - це його і не його визначення. Як його визначення воно усвідомлюється, як нейого - не усвідомлюється.
Мотивація, її поява свідчать про те, що виникає певна ціль. Це те, що є і чого немає, чого треба досягти. А сам процес досягнення є перехід несвідомого у свідоме. Те, що є підставою для такого переходу, є невідповідність свідомого й несвідомого, пошук мотиваційної визначеності, яка проходить у боротьбі мотивів. Звідки ж виникає роздвоєння мотивації на архетипному рівні? Qual здійснює себе самого, ще не маючи конкретних форм вияву. Те, що намагався робити Пер Гюнт, - бути самим собою, але з цієї самобутності можуть походити речі як позитивні, так і негативні. Го-ловне - мотив діяльності. Тому коли архетипи прямо переходять у свідому діяльність, можна сказати, що люди самі не знають, що роблять. Цей мотив не перебирає варіанти дій, не сумнівається, він діє "сам по собі". Він не знає, де злочин, а де добре діяння.
Мотиваційний принцип "бути самим собою" - це є архетип мотивації, її самозосередження. Але серйозної боротьби мотивів тут ще немає. Вибір засобів здійснюється в хаосі збуджень. Qual є такою всезагальною збуд-женістю. Це прообраз того, як в юнацькому віці людина очікує на щось значне і передчуває велику для себе справу. Несвідоме ще не стало свідомим вибором з альтернатив. Є тільки діяльнісний мотив, що найбільше хоче бути самим собою. Не знає він: щоб досягти очікуваного, треба увійти у конкретність мотивації, виразити себе у сфері моралі, прекрасного, пошуках істини, в буденній практичності. Бути самим собою - це те, що Гегель формулював як "із себе через себе прийти до самого себе".
Що ж таке людина сама по собі, вона знати не може, не включившись у конкретну форму діяльності. Свідоме - бути самим собою, несвідоме - те, що має прояснитися. Вибір конкретного бачення діяльності буде вже кроком за межі архетипу вчинку. Але тут ми вже маємо справу з виходом за межі мотивації.
Qual як дія: її можна назвати діяльністю, дієвістю. Ця дія робить якісь зміни в суб'єкті та об'єкті. Це дія як така. Це - вчинкова дія, і вона вира-жається на рівні людей, тварин, усього живого, а може, й неживого. Мучіння стає дією, щоб у ній зникнути, але хаос діяльності не приводить до формування цілі. Ціль - переведення Qual у дію, щоб уникнути мучіння, а зрештою і самого Qual. Воно само себе заперечує, але не зникає зовсім, адже втілення є інобуттям Qual, і воно завжди має бути і втіленим, і невтіленим (можливо, воно й бажає цього).
У розвинутих формах вчинку втілення мотивації в дію тлумачиться як творчість або як деградація ідеалу, задуму. Але в архетипі вчинку ціль ще не постала. Тут ще немає й засобу, чітко відмежованого. Є якась результа-тивність, наслідком якої є розчленованість образу світу, а в образі здійснюється перетворення, ніби змішується точка на осі координат. Мучіння полягає в тому, що окрема створена в дії монада корелює з монадою верховною.
Qual як післядія. Спершу тут виступає самоспоглядання матерії, вона знає себе як таку, що себе споглядає. Це є відчуження (в дії) і освоєння (у спогляданні). Це тут постають одні й ті ж очі, якими Бог дивиться на світ, а світ на Бога.
В дії відбувається зміна позицій бачення, світ навколо постає в нових і нових модифікаціях, аспектах бачення. Qual післядії і полягає в тому, щоб знайти відповідність між верховною монадою та окремими її баченнями.
Самоспоглядання "матерії-духу" породжує нудьгу, смуток по первісній батьківщині. Відчужує її і Qual. Тут діють філософські категорії еманації та екстазу. Екстаз є катарсичною дією, що полягає у прагненні прабатьківщини як переборення еманації - своєрідної "еміграції за кордон". Qual перетворюється на екстаз. Він є злиттям післядії з основою буття. Разом з цим відбувається і еманація. І саме тому, що вони діють разом, Qual не є вже стражданням невираженості, а є постійним рушієм вираженості, коли конечне переформовує себе так, щоб виражати собою безконечне.
Виступає ідея зрізу. А зріз є засіб побачити всезагальне, яке тепер мислиться як ціль. Та в зрізі водночас є і окреме, і загальне, і конечне, і безконечне та ін. Але сутнім, що здійснює цей зріз, виступає людина. Адже вона має подвійну природу - посейбічну і потойбічну. Вона втілює в собі точку, від якої йдуть лінії до осей координат. Такий зріз завжди подвоєний - у ньому людське і божественне. Ось чому у цій подвоєності образу світу (за феноменом криється ноумен і т.ін.) виростають усі проблеми буття: есте-тичні, моральні, пізнавальні, практичні тощо.
Точка, в якій все це поєднується, є людина. Вона виступає живим храмом Бога живого. Перетин феномена й ноумена - і є людська природа. Оскільки вона приходить до самої себе, вона здійснює вчинок, але вже не архетипний, всезагальний вчинок, а вчинок, що має живу ситуацію, мотиви, дію, післядію. Жива структура, що здійснює цей вчинок, яка одною ногою стоїть у посейбічному, другою - у потойбічному, яка є водночас зрізом і позицією самоспоглядання світу, яка прагне зробити щось таке, що виразило б через посейбічне потойбічне, - і є вже не правчинок, не вихідне мучіння (Qual), а реальний вчинок людини. Він знає своє походження від первісного, вихідного Qual, тому він переходить від однієї форми вираження до другої і так знаходить безліч цих форм, а в їхній безконечності відчуває, що в іншому він залишається у своїй прабатьківщині.
Така природа людини, з її невпинною індивідуалізацією і спробами ви-разити через індивідуальне всезагальне. Правчинок як архетип, як форма Qual стає живим суперечливим людським учинком з його драматично роз-вішеними ситуацією,· мотивами, дією та післядією.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве