WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку - Реферат

Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку.
Визначаючи ситуативні, мотиваційні, дійові та післядійові антецеденти вчинку, можна одразу стверджувати, що це і є вчинкові архетипи. Адже саме через вчинок субстанція "бачить саму себе". Тобто вчинок треба зрозуміти і як філософську, і як психологічну категорію. Субстанція приходить до самопізнання і саморозкриття, адже має вчинковий архетип.
Якщо говорити про структуралізм, то його смислом і є винайдення структури вчинкового архетипу. Саме він, розгортаючись, переводить но-умен у феномен, безпристрасність - у пристрасність, а вона вже постає у ситуативній конфліктності, мотиваційному прагненні, дійовому визначенні, післядійовому смислі вчинку. Ці якості вже продукують провідні супереч-ності усіх вчинкових компонентів.
Вчинковий архетип не є потойбічним, принципово несвідомим. Адже він присутній, зокрема, у феноменах краси. Конституювання краси є транс-формація самого архетипу - кореня субстанціальної активності. Краса є здійснення архетипу, виявлення його назовні. Тому він і діє дуже сильно на людину, що його сприймає. Але це просто сприймання. Краса, яку відшукує архетип, щоб у ній відобразитись, є і дійсна, об'єктивна краса, і актуалізація краси внутрішньої, суб'єктивної, яка тепер "знає себе". Як висловився б Майстер Екгарт, це - Qual, мучіння, яке прагне прояснення, щоб позбутися неясності. Втім, коли наступає предметна ясність, мучіння стає стражданням, що відображає відсутність предмета. Але й наявність предмета викликає страждання, поки предмет не відповідатиме архетипові вчинку. Лише тоді наступає заспокоєння. Потяг викликає і мучіння, і заспокоєння. Мабуть, саме це питання вирішував А.Шопенгауер, коли визначав світ як волю та уявлення.
Чи можна вивести уявлення із волі? Можна, якщо уявлення вже з самого початку міститься у волі. А воля повинна його мати. Адже воля суперечлива і прагне перейти з одного свого стану в інший. Воля не задовольняється станом неявним, вона одна та інша водночас. Тому воля стає стражданням, адже містить у собі мету, породжує її та мусить досягти її сама. Страждання стає роздвоєнням на неявний стан і на стан, якого треба досягти, щоб звільнитись від страждання. Роздвоєння страждання, залишаючи в собі потяг, стає уявним або ж видимим світом. Його видимість полягає у предметності, яка продовжує нести в собі цей Qtial, а щоб подолати предметність, слід перетворити її таким чином, щоб вона здійснювала очищення від Qual. Очищення не є повним запереченням Qual. Має відбутися повна його трансформація в ідеальний образ, вищу моральну вимогу, в самопізнання як самопізнання "субстанції" вчинку.
На противагу К.Г.Юнгу та деяким іншим психоаналитикам, архетипи (нехай це будуть архетипи колективного несвідомого, за визначенням самого Юнга) здатні переходити у свідомість, поєднуючи тим самим свідоме та несвідоме. Мова йде не лише про архетипні уявлення, а й про самі архетипи. Цей розподіл є методологічним нонсенсом в аналітичній психології, адже суть архетипу полягає в його трансформації в тип, без чого субстанція не могла б "сама себе бачити".
Звертаючись до проблеми характеру самобачення, слід зауважити, як вважає Юнг, що по суті архетип залишається несвідомим і непізнаваним, він не розкривається прямо, безпосередньо, а постає лише у певних символах. Можна залишити термін "символ", але в такому розумінні, що він як конечне репрезентує безконечне. Тоді увесь "видимий світ" можна умовно (і не тільки умовно) назвати символічним вираженням субстанції. Але це символічне вираження дає зріз усієї субстанції з певної позиції. Можна здійснити зріз з іншої позиції (точки координат, як сказав би Р.Декарт) і описати ту ж субстанцію, хоча чуттєву картину ми матимемо іншу.
У самопізнанні продовжується Qual, поки воно не набуде завершеної форми. Тут поєднуються саморозкриття матерії (духу) і самопізнання, яке має надати завершення саморозкриттю і привести Qual до катарсису. Ок-ремі форми саморозкриття (наприклад, естетична) не дають завершеного, повного очищення від Qual. Тому відбувається її трансформація в іншу форму, наприклад наукову, філософську, практично-побутову, і в цьому перебігу людина досягає відносної повноти самоздійснення, яке є само-усвідомленням повноти вираження субстанції. Різні дії самовираження суб-станції не є виявом деградації начала буття (М.Бердяев), а є виявом саме його повноти існування.
Сказати, що несвідоме криється в інших, ще не реалізованих позиціях самобачення, означає не сказати нічого суттєвого. Адже в кожній сим-волічній формі криється увесь зміст субстанції. Поєднуються різні позиції бачення. А співіснування відразу усіх позицій стало б нонсенсом. Ця повнота поглинула б визначеність: "у пітьмі всі кішки здаються сірими".
Отже, треба простежити перехід Qual у ситуацію та інші компоненти вчинку. Ситуаційна напруга має перейти в мотиваційне прагнення, останнє - в дію втілення, а дія - у спеціальне самопізнання та установку на самореалізацію, що приводить до Qual уже не субстанції, а людини.
Qual як ситуація: тут постає насамперед вимога визначеностей. Адже Qual має знати свій вияв-образ, щоб досягти катарсису, тобто очищення від страждального тиску. Адже саме мучіння має і позитивний, і негативний бік. Воно є для самого себе таємницею, хоче розкрити її, але бачить у розкритті неповну істину і звертається до нової і нової предметності. Qual вимагає стадійного переходу від одного до іншого. Мучіння шукає свій предмет як причину мучіння, причину самого себе як ціль свого заперечення, втілення, розкриття. Це є предмет мучіння, є зміст мучіння як згорнутість (М.Кузанський), яка вимагає розгортання. Але це не є розгортанням готово-го змісту. У розгортанні Qual він, власне, і створюється. І найпершим тут має виступити архетип ситуації.
Як породжена Qual, ситуація залежна від нього. Але оскільки Qual роз-криває себе, цей архетип роз'єднується на суб'єкт і об'єкт. Породження Qual набувають відносної самостійності, як діти, породжені від батьків, прагнуть незалежності. Тому вже в архетипі ситуації з усією повнотою виступає основне протиріччя ситуації як такої - залежність і незалежність від людини. А тут виступає залежність і незалежність від Qual. Мучіння хоче відбрунькувати свої страждальні компоненти, позбутися їх, відпускає їх від себе до подальшого існування, але бажає їхнього повернення до себе, як батько бажає повернення блудного сина. І він повертається до свого батька з низкою визначень після набуття досвіду незалежного існування. Але воно своє для Qual. Останнє знає своє інше як те, до чого слід прагнути. А це означає, що Qual стає мотивацією. Воно знаходить предмет прагнення - саме як свій вияв-образ.
Qual як мотивація. У розгорнутому вигляді мотивація має свої
Loading...

 
 

Цікаве