WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології - Реферат

Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології - Реферат

виділяються мотиви позитивні й негативні (досягнення та уникнення предмету потягу);
2) мотиви формуються в індивідуальному розвитку як стійкі оцінкові диспозиції. Постала також проблема дослідження розвитку і зміни мотивів;
3) мотиви мають індивідуалізоване вираження і в неясному окремому випадку - свою ієрархію;
4) вчинки і поведінка в цілому визначаються ієрархією мотивів, де найбільш дійовий мотив визначає якість учинку;
5) мотиви змінюються в самій поведінці;
6) тому постає проблема вибору (а не боротьби мотивів) між різними діями. Мотивами пояснюється цілеспрямованість дії. Звідси може виникнути проблема конфлікту між різними цілями;
7) мотивація включається в процеси, які здійснюють функцію саморегу-ляції поведінки - найбільше до і після виконання дії. Так, проблема вибору є характерною для самої дії, як проблема боротьби мотивів є проблемою в межах самої мотивації. Гекгаузен, проте, влучно підкреслює особливості мотивації післядії. Цілком природно, що сама мотивація тепер консти-туюється у формі рефлексії. А. рефлексія поступово набирає мотиваційного динамізму як установка на наступний вчинок;
8) від мотивації залежатиме використання різних функціональних здат-ностей дії. Мотивація пояснює вибір між різними можливостями дії. її інтенсивністю інаполегливістю у здійсненні обраної дії та досягненні її ре-зультатів.
Саме ці вісім проблем і намагається розплутати психологія мотивації.
Правда, іноді психологи відмовляються від понять "мотив" і ''мотивація" і пропонують систему "особистісних конструктів" (G.Kelly). Та й сам Гекгаузен вважає їх гіпотетичними. Від цього недалеко й до певного порочного кола у використанні поняття мотивації. Характер поведінки пояснюється мотиваційними особливостями, як пояснювали телтературу тіла "теплородом" або всесвітнє тяжіння силою самого тяжіння. Аналогічні ви-падки в історії психології вже мали місце практично щодо всіх понлтькатегорій, котрі, як вважалося, називають певні "фікції" (воля та ін.).
Так, цілеспрямованість поведінки можна пояснити приписуванням суб'єктові мотиву. Зрештою, в дійсності жодних заданих мотивів не існує. Адже їх не можна спостерігати, вони є лише умовними конструктами нашого мислення, тобто гіпотетичними конструктами. Толмен говорить у даному випадку про "проміжні" перемінні. У сучасній психології поняття "мотивація" відіграє роль узагальнюючого пояснення зв'язків типу: "якщо.., то...", які існують між вихідними умовами ситуації та наступною дією. Мотив є також гіпотетичний конструкт для пояснення індивідуальних відмінностей в діяльності, що здійснюється в ідентичних умовах.
У цих пошуках досить просто "вловити гачок" біхевіоризму. Але це симптоматично. Адже для психологічних досліджень XX століття характер-ним є· зміщення на саму дію, на ефект дії, на характер досягнення (ситуація - мотив - поведінка).
У самій дії виявляли внутрішню дію і зовнішню дію, або її зовнішній і внутрішній план. А сама дія мислилася на рівні фізіологічному (як макросистема) і біхевіоральному (як макросистема), або молекулярному і моральному. Тоді ситуація виявляється лише сукупністю окремих стимулів. Реакція асоціюється зі стимулом як результат научіння.
Психологія XX століття, проте, вносила певні корективи у дослідження мотивації, і тут найпершими були використані для пояснення поведінки когнітивні фактори.
Серйозне зміщення дослідницького акценту з мотивації на дію відбулося у психологічних вченнях, різних за ідеологічною спрямованістю (Ж.Піаже, А.Валлол, Л.С.Ви'готський, С.Л.Рубінштейн та ін.). Лише в останні десятиліття виникає інтерес до післядії (рефлексії"), хоча рефлексія як така, що осмислює дію, виразно з'являється у психоаналізі (як аналіз дії), в теорії оперантної дії (Б.Скінпер), у біхевіоризмі та ін. Всі ці напрями узагальнюються в теорії стратегії вчинкової поведінки (К.О.Абульхаиова-Славська).
Та головний результат руху психологічного знання у XX столітті поля-гає у тому, що, досягнувши рубежу акцентуації на рівні післядії (рефлексії), вчинкова свідомість здійснює рефлексію на всю вчинкову структуру, а сам учинок тепер стає предметом спеціального дослідження в психології. Дослідницький інтерес проектується на ситуацію, мотивацію, дію та її реф-лексію. Дослідження будь-якої психологічної проблеми передбачає роз-криття її у контексті певної вчинкової структури, а сама система психології визнає вчинок (з рівномірною акцентуацією) як осередок психологічної системи та як пояснювальний принцип історичного руху психологічного знання. Або інакше в цілому: рефлексія здійснюється, звертаючись не тільки на дію, а й на ситуацію та мотивацію, адже вони стають предметом її прискіпливого інтересу.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

 
 

Цікаве

Загрузка...