WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології - Реферат

Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології.
Принцип дії у своїй суперечності, притаманний психології XIX - початку XX століття, вказав на необхідність принципу післядії з властивою йому акцентуацією. Таким чином протягом усієї історії психології аж до кінця XX століття відбувалося зміщення акцентів у тлумаченні історико-психологічного матеріалу. Отож його було здійснено як післядію (рефлексію), внаслідок чого постав у повній своїй історичній та логічній розгорнутості вчинковий осередок - тлумачний засіб стосовно всієї історії психології та XX століття зокрема. Мова йде не тільки про тонкощі логічної структури історико-психологічного процесу, а й насамперед про пафос психологічних творів. Можна сказати, що у XX столітті самосвідомо "запрацював" вчинковий принцип, і великий масив наукового матеріалу було розглянуто в аспекті головних учинкових моментів: ситуації, мотивації, дії та післядії (рефлексії). Те, що в XIX столітті було мало-усвідомлюваним методологічним результатом дослідження, стало чіткою цілеспрямованою засадою.
Ідея прагми як логічного осередку стала в центрі пошукових інтересів психології прагматизму. С.Л.Рубінштейн висунув ідею осередку, пов'язану насамперед із поняттям дії, але такої, що переходить у вчинок. Слід було недвозначно поставити питання про такий єдиний осередок, але XX століття пішло манівцями, хоча й обрало досить упевнений шлях принципової методологічної розробки окремих сторін учинку.
Примітко, що ідея ситуації почала розроблятись здебільшого у філософії, насамперед в екзистенціалізмі. Через ідею ситуації було показано зрощення людини зі світом, сповненим значень, чим було заперечено ідею зовнішнього середовища, умов, обставин тощо. Через ідею ситуації було розкрито єднання людини і світу - проекції людських пристрастей. Це дало змогу віднайти низку нових форм ситуації. Зокрема, К.Ясперс, що починав як психотерапевт-психолог, висунув плідну ідею про ситуацію межову, пограничну. Крім того, йому належить думка щодо розкриття різних епох людства в ситуативному переломленні.
М.Гартман звернув увагу на ситуацію насамперед в етичній сфері людської діяльності. Він підкреслив теоретичну важливість одноактності й неповторності життєвих положень, що відкриваються переживанню та діяльності. З їхнього багатства і складається вся повнота людського буття, а з цим пов'язується ідея цінності таких переживань у їхній неповторності.
Тому й Гартман далі визначає ситуацію як поле діяльності людини і навіть як змістовий базис усього етичного життя індивіда. Багатогранність інтересів, які перехрещуються в ситуаціях, підводять до почуття цінності. Відтак кожна людська ситуація визначається як частина етичного буття, а сукупність ситуацій розкриває зміст етичної дійсності.
Ситуація не є щось дане поза людиною у своєму існуванні. Вона породжує й ініціативу, а сама ініціатива ситуаційно оформлюється. Людина має діяти в ситуації, але як саме, ситуація не вказує, і саме в цьому Гартман вбачає людську свободу. Правда, тут мова має йти і про певні історичні форми ситуації, зокрема ті, що показують повну залежність людини від них. Але і в цьому фаталізмі людина відшукує щілини, в які може "пролізти" її ініціатива. Тобто залишається можливість подолати цей фаталізм передни-значеності. Гартман зауважує, що ситуація є примус до прийняття рішення, а свобода вже полягає в самому його прийнятті.
Вже перші спроби зрозуміти психологію активності людини виходячи з теорії властивостей не дали належних результатів. Причини поведінки не можуть вкластися в її диспозиції. Вони визначаються тиском з боку ситуації. Лише в певних ситуаціях люди постають чесними і нечесними, а сама поведінка визначається особливостями ситуації. А звідси вже здійснюється перехід до мотивації. Г.Гекгаузен зазначив, що у психологічних дослідженнях під ситуаціями часто розуміли "незалежні" перемінні, які сис-тематично варіюються в експерименті таким чином, що їх вплив стає оче-видним.
Два згаданих протилежних підходи у тлумаченні ситуації навіть породили дві окремі дисципліни наукової психології: одна цікавиться суб'єктом, друга - впливом на поведінку ситуативних умов. Були широко розглянуті ситуативні причини дій, зокрема пристосування живої істоти до змін ситуації. Можна тому говорити, що в цій абсолютизації впливу ситуації виявилося зміщення наукових інтересів від особистості до ситуації.
Третій погляд на характер людської поведінки вимагає розкриття взаємодії індивіда і ситуації таким чином, що саме ситуація має виступити як проекція людських пристрастей. Оскільки ці останні вносять у ситуацію новий елемент - особистісні визначення, мотивація не може бути зведена до ситуації, а є її концентрацією і визначеністю спрямованості. Виникає ідея таких диспозицій, як риси характеру, установки, переконання, інтереси, здібності, особливості темпераменту і т.п. Значущість, яку суб'єкт при цьому надає наслідкам, визначається властивими йому ціннісними диспозиціями, які у психологічних дослідженнях XX століття визначені як мотиви. Конкретним вираженням мотиву виступають поняття потреби, спонукання, потягу, схильності та ін. Всі ці поняття так чи інакше підкреслюють "динамічну" сторону спрямованості дії до певної цілі з її ціннісними аспектами. При цьому застосовуються певні засоби, має місце певна їх варіативність.
Гекгаузен розуміє мотив як бажаний цільовий стан у межах відношення "Індивід - середовище". Вказується на теоретичні підстави розгортання та вирішення в психологічних дослідженнях XX століття проблеми мотивації:
1) класифікація мотивів походить від специфіки відношень "індивід - середовище", де
Loading...

 
 

Цікаве