WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

що не знаходить смерті", - відповів Христос. Це стало найстрашнішим покаранням.
Каїн убиває Авеля, щоб покласти край іншому, собі, зробити його минущим. Учинок взагалі несвідомо спрямований на те, щоб зробити все минущим, визначеним, таким, що має межу, - щоб встановити красу. Інакше як у визначенні вона не виникає, не постає "перед очима". Звідси й танатос у самій природі вчинку, звідси й лібідо у ньому як прагнення до краси обмеження, визначеності.
Відродження дуже активно відтворювало руїни давнини. Йому потрібні були ці руїни, а не сама давнина, щоб іти вперед. Відродження побачило давнину як минуще, як минуле і в цьому знайшло її чарівність. Античність чарівна, оскільки показує дитинство людства, те, що минуло. Ми зачаровуємось ним тому, що на цій сходинці ми стояти вже не можемо, для нас це зачарованість пройденим, минулим. У цьому загальний смисл Відродження в його безпосередньому значенні - як відродження Античності. Відродження тому є принцип історії і присутнє в ній перманентно. Те, що Ренесанс зафіксований в Європі як окремий період, є історико-культурна умовність, спроба зупинити миттєвість прекрасного. Минуще як таке вперше гостро було пережите. Це пояснює інтерес до біографій, в яких фіксується минуще. "Все, що народжене, гідне загибелі" - слова, в яких розкривається гідність народженого.
Витончена естетика віршів М.Цвєтаєвої - "Мне нравится, что вы больны не мной" - полягає саме в тому, що минущим, відсторонюваним позначається те, що навіть реально не існує. Сама можливість, ідея речі, почуття, стосунків уже кваліфікується як минуще, що ледь забриніло у натя-ку. І це - елегійне, і це найвищою мірою ціннісне.
Окрему рису в минуще вписує розставання, прощання. Конфуцій ска-зав: після смерті треба розставатися. Розставання дуже вражає, якщо перед ним була прихильність. Іноді людина ніби шукає смерті, робить акцент на минаючому в минущому. У цьому смисл мотиву самогубства. Аскети, самітники, пустинники тому піддаються спокусам більш гостро, ніж будь-хто інший. Вони втрачають цінність минущого, настійливо відсторонюють її, але вона приходить у вигляді різноманітних спокус. Ці аскети тільки й зайняті тим, що воюють з минущим і побіжно вказують на його силу й могутність. Такі толстовський "Отець Сергій", "Спокуса св. Фомі Аквінського" Веласкеса, "Спокуса св.Антонія" Г.Флобера та ін.
Минуще - це не тільки окрема проблема у психології. Воно пронизує всю психологію як рушійна сила вчинку у різноманітних сферах його здійснення.
Всі світогляди можна розділити на дві групи: 1) релігійний (філософський), який шукає трансцендентних цінностей (у Богові); 2) світогляд минущого. Більшість світоглядів перебуває у великій амплітуді коливань між трансцендентним і реальним (посейбічним). Релігія визначає суєтність предметного світу на основі його ефемерності, ілюзорності. В дійсності більш правильним визначенням предметного буде не ілюзорність, а минущість. Це різні речі.
Філософія минущого теж бачить вади фантастичної прилученості до світу із закликом: "Зупинись, миттєвостей" "Біжіть миттєвості!" - заклик, що перетворює предметний світ на минущий. Тільки такою ціною він отримує безконечну цінність. Таким має бути смисл гасла філософії минущого. Можливо, саме через переживання цінності минущого формується абсолютне неминуще.
Феноменологія минущого вже була присутня в гегелівській психології: показується істина скутості з предметом і подальше вивільнення від пред-метності. Але подолання предметності - не тільки спосіб встановити його неадекватність, але й спосіб встановити його цінність, цінність окремих мо-ментів. Гегель зверхньо дивиться на минущі моменти, які лише й ведуть до істини. Необхідно високо цінувати минуще, оскільки з оцінок множинності минущого складається загальна оцінка буття, причому позитивна.
Дух заводить у пекло, щоб оцінити. У цьому смисл заборони озиратися назад (дружина Лота, Еврідіка та ін.). Озиратися назад - значить фіксувати предмет у його постійному бутті, в його вічності, що означає повністю знецінити його. Чи не наближається Гайдеггер у "Бутті та нічому" саме до питання про минуще?
Минуще є синтез життєвого й творчого шляху особистості. Це ядро, яке є разом із тим рушійноюсилою життєвого та творчого шляху, його істинності. Таким чином психологія йде вперед і бачить нову проблематику. Це фокус проблематики, новий завершальний розділ психології. Вчинковий фокус тут, у минущому, знаходить свою істину.
Яскраве виявлення смислу минущого має місце у передсмертному фе-номені, коли людина, гинучи, помираючи, відтворює все своє життя. Це - найунікальніший момент, що виявляє себе у пограничній ситуації. Але цей момент розширює себе до всього життєвого й творчого, підбиває кінцевий підсумок. Таким чином, унікальне розширює себе до універсального, і по-стають найважливіші визначення минущого. Унікальне - універсальне - ціннісне - це є головні визначення минущого. Але чи є вони тільки ситуа-тивними, чи охоплюють послідовно ситуацію - мотивацію - дію?
Поряд із "Шагреневою шкірою" О.Бальзака стоїть "Портрет Доріана Грея" О.Вайлъда. Схожість смислу цих творів полягає у тому, що людина постає проти минущого, використовуючи для цього якісь засоби проти старіння. Врешті-решт все стає на свої місця, а герої виявляються минущими (швидко старіють та помирають).
У зв'язку з ідеєю минущого виникає уявлення про типи діяння: праг-нення до вічного, самозбереження. Тут Спіноза та інші (особливо пред-ставники Середньовіччя) говорять про самозбереження на базі всепогли-наючої субстанції. Інший тип дії у рамках минущого - самознищення як прилучення до субстанції. Тут виступають типи дії, проголошені філософами та релігійними діячами. Може йтися про фізичне або психологічне самознищення. Психологічне самознищення може приймати форми аскетизму, песимізму тощо. Проте ці самозбереження та самознищення по-одинці є однобокими, неповноцінними. Минуще є їхня єдність і тому пропо-нує таку форму дії, як самоцінність минущого, минущість, де осягається достеменна цінність життя.
Вчинкова структура минущого показує певну відповідність ситуації, мотиву та дії як певних особливих сторін минущого. Ситуація пов'язується з універсальністю, унікальністю, цінністю. Мотив - як лібідо і танатос - показує переживання буття. Дія постає пов'язаною із самозбереженням (у вічності), самознищенням (для вічності), дією самоцінності минущого.
Мотив по суті своїй є минуще. Він поєднує у своїй змістовій стороні дві тенденції: 1) лібідо (умовно) як потяг до єднання з чимось (іншою статтю, божественною сутністю чи суспільним устроєм тощо); 2) танатос - потяг до знищення іншого й себе. Це дві сторони одного й того ж явища.
Проте ці дві протилежні сторони не дають людині можливості ні осягнути минуще, ні перебувати у ньому. Вони повинні з'єднатися у якомусь результаті. Принцеса Турандот, маючи розум та красу, викликає у людей загибельну любов до себе: вони не можуть вирішити загадки, і їхні голови опиняються на жердинах. Проте ці люди прагнуть вирішити загадки, їх по-лонить не тільки краса, але й смерть. Це підкреслює минущий характер не тільки краси, але й потягу до неї.
Злиття з красою є знищенням. Гоцци віднайшов, відчув стереотип (архетип) минущого і змалював його. Але як усе ж підкоряється Турандот? Недолік учення Фрейда полягає в тому, що він не бачить
Loading...

 
 

Цікаве