WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

й сіль, що все освітлює. Шекспір говорить про те, що світ - театр (спектакль), а люди в ньому - актори. Більш точно: "Я" входить у світ, відкриває його, освітлює, споглядає, тобто створює ситуацію світу через протиставлення (вихідне) любові та смерті. Минущість, конечність світу вносить, як минущість видовищного променя, деяку зворушливість. "Зевсе, чому я минуща? - краса питала. Тільки минуще наділяю я красою, - відповідав" (Гете). Тільки минуще має безконечну цінність і вводить нас у цю цінність. Минущість викликає скорботу, як у Екклезіаста, розторгнення зв'язків також викликає скорботу. Промінь "Я" проходить ( від "іти") і минає (від ''проходити"). Інакше вирвати минущість світу неможливо. Минуще тому виступає єдністю універсального та унікального. Це - рух променя, але рух невизначений. Є і минає. Таким чином постає філософія минущого. Видовище завершується. Краса вловлюється тільки у минущому. Безсмертні - потворні.
Художник прагне вирвати видовищний образ із розчинення, зафіксувати його. В цьому можна бачити найважливіший мотив творчості. Видовище світу як історія минущого. І світ минає, і в цьому його достеменна велич. Чи не в цьому смисл гегелівського вислову "Все, що народжене, гідне загибелі"? Людина прагне зафіксувати моменти минущого, вона здійснює просторову експансію, але все марно.
Мандрувати - йти, рухатись у часі. Минуще здійснюється у просторі та часі. Йти, рухатись у просторі та часі - означає мати дещо позаду й попереду. Але більше (психологічно) - позаду, це було в віках.
Минуще як краса породжує елегійний настрій. Це - мелодія, яка пря-мує до свого завершення. Минуще прагнуть зафіксувати, втримати, але це спроба утримати нестримне. Августин звернув велику увагу на час як тео-логічну, філософську, психологічну категорію, передчуваючи в ньому ми-нуще. Пушкін підкреслює елегійність настрою ("як дим, як вранішній ту-ман"). Гоголь після веселих, стрімких ситуацій серед розкішної природи зненацька заявляє про те, що на цьому світі нудно. Це означає незафіксованість краси минущого. Але тільки-но досвід отримує досвід пригадувань, згадок, постає елегійність. У цьому основа великої філософії втрати, філософії нездійсненного як спроба співвиміряти, співставити минуще з вічним.
Елегія завершує ланцюжок "гротеск - символ - елегія" (як краса ми-нущого), і в цьому ланцюжку - послідовність руху естетичного. Саме ре-альне є минуще. ''Спинися, мить, бо ти прекрасна!" - говорить Фауст. Він хоче зупинити мить, але лише мистецтву, художньому баченню та втіленню образів світу це під силу. В житті застигла мить стає потворною, жахливою. Можна лише пригадати "Портрет Доріана Грея" Оскара Вайльда. Щось повинно старіти, минати, щоб у світі могло існувати прекрасне. Вічне життя є абсурд з точки зору філософії минущого, абсурд по суті.
Вже вихідний пункт філософії минущого - любов та смерть - показує одне на фоні іншого, їх нероздільність. Філософія минущого лежить в основі психологічної системи, її логічного ядра - вчинку. Минуще в етиці - благодать, а можна говорити просто про минущість усіх етичних відношень. Все було б безконечно знецінене, якби не було минущим. Минуще не по-вторюється знову. Цю минущість життя втілили античні діалектики, промо-вивши на віки, що "не можна двічі вступити в одну й ту ж річку" (Геракліт, Кратіл та ін.).
Видовище світу є результат плину променя (світильник Психеї) по абсолютному, виривання місць, але цей плин ніколи не торкається повторно одного й того ж місця. Тому що вирваного з небуття вже не існує. Такими є уявлення людини. Тому виправити буття (життя) неможливо. Здійснюється незворотний рух в небуття того, що було. Залишаються лише думи про ми-нуще, та й ті кудись відходять. Зворотного руху немає. Лейбніц, Франк, Куликовський вказують на це невпинне змінювання душі.
Незворотність минущого - достеменна трагедія. Вона поглиблюється неможливістю виправити те, що було, зробити все по-іншому. Король Лір у божевіллі з мертвою Корделією на руках - символ філософії минущого. Але це докір, який застигає, мертвіє на Лірі. Людина не вчиться на помилках пройденого. Унікальність, неповторність пройденого шляху змушує кожного зробити свій дослід, пережити його, звершити свій вчинок, у якому творить досвід. Минущий смисл учинку робить його найколоритнішою підвалиною психології.
Вчинок - промінь, що вириває визначеність з абсолюту. Тільки мину-ще наділяється красою. Тільки у минущому виправдовується добро. Тільки у минущому світиться істина.
Минущість світу виявляється у деструктивних потягах. Інстинктивно, підсвідомелюдина руйнує і цим накопичує (також підсвідоме) крихти ціннісного відношення. Лише можливість втрати вказує на істинну цінність предмета.
Всезагальна історія, історія окремих дисциплін має нетлінну красу ми-нущого. Ця краса є своєрідною, неповторною, незворотною. І кожне по-коління починає спочатку, створюючи свою історію. І кожний є те, що він має у минущому - тимчасовому вираженні абсолютного. Історичність є найважливіша, центральна сторона минущого. Зрозуміти себе - увійти у минуще.
Чудесному протиставляється звичайне, буденне, піднесеному - низьке, екстатичному - катартичне як повне очищення. Подібно до того, як платонівські в'язні виражають становище людини у світі, так і ступінь екста-тичного вказує на зосередження світових сил в образі. Це фокус, який зви-чайно розкриває безконечне як вихідне, що являє собою потік. Про нього Фауст сказав: "Який в мене потік сіяння ринув!" Еманація як безконечно випромінююче. Аналог оригінальності, у якій охоплюється все, всьому на-дасться координована значущість. Образ, що має універсальну значущість, яка постає через унікальне вираження.
Філософія минущого охоплює систему психологічних знань. Вона дає поглиблену інтерпретацію вчинку і робить вчинковий принцип у психології ще більш значущим. Учинок минущий. Це означає, що він є динамічним, суперечливим, унікальним, неповторним у кожній своїй миті. Він є вихід до нового і, можливо, складає механізм минущого. Останнє є універсальним і унікальним. Універсальність вчинку полягає в тому, що він складає всезагальний механізм усього минущого. Тому минуще - субстанційна ознака вчинку, його атрибут.
Вчинок має реакцію на себе, зворотну дію, він викликає зміни у своєму середовищі, має зворотний зв'язок, наприклад, у вигляді карми (воздаяния за скоєне). Унікальне хочеться зупинити, проте воно буде деградувати.
Минуще виражає достеменну діалектику вчинку, його змістову сторону, наприклад, визначає мотив. Суперечність учинку полягає в тому, що він бажає затримати, утримати, призупинити відношення, встановлюючи їх, але щойно він це здійснює, як одразу ж заперечує ці відношення. Вчинок спрямований на встановлення позитивного, і він уже вчинковонегативно ста-виться до того, що встановлює. Звідси й витоки елегійності. "Я спалив усе, перед чим упадав, я упадаю перед тим, що спалював".
Минуще має обертони: минуще, прийдешнє, воно між ними. Але прий-дешнє вже спрямоване до минущого і фарбує його у свій колір. Навіть нега-тивне, але минуще у прийдешньому, постає елегійним. Ми хвилюємось, якщо прийдешнє затримується. "Йди, чого зволікаєш!" - сказав Агасфер Христу, який присів біля будинку Агасфера, щоб перепочити від своєї ноші (тяжкий хрест). "Я піду, але й ти підеш блукати і ніколи не знайдеш зупинки і будеш вічним блукачем,
Loading...

 
 

Цікаве