WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

лежать в основі класифікації, прямують до безконечності. Це характерно для кла-сифікації характерів, темпераментів особистостей, що дуже відмінні між собою. Класифікація тому виявляється умовною, має більше практичний, аніж теоретичний смисл. Вона витісняє всі проміжні типи, і межі між типами знищують саму класифікацію. Вона нічого не говорить про індивідуальні особливості предмета, які повисають величезними фонами на класифікаційній схемі, випадають із класифікації.
Багатоманіття проміжних типів, ознак, за якими предмет зараховується в той чи інший клас, є дуже динамічним, що призводить до класифікаційних апріорій. Ознаки - це кілки, якими хазяйка підпирає мотузки, на яких сушиться білизна (Шепдон - про типології темпераментів та людських типів загалом).
У розмиванні класифікаційних меж виникає ідея безперервності у пере-ходах від типу до типу. Наука береться за своє друге завдання: встановити тонкі диференційні переходи між типами, відтак інтерес до фіксації меж зникає. Ч.Дарвін особливо багато працював у цьому напрямі, і принцип переходу став у нього домінуючим. Але Дарвін досить сильно розмив межі тваринного світу та людини: його завдання доведення переходу між видами потонуло у градаціях цього переходу. Ідея еволюції пов'язана зі спрямо-ваністю переходів від вищого до нижчого. Це може бути і деволюція, а також інволюція - перехід від вищого до нижчого, занепад.
Виникає ідея розвитку, становлення. Але завжди у цьому еволюційному процесі відбувається згортання, відмирання окремих функцій. Еволюція супроводжується інволюцією. Реально це означає загибель видів, класів і т.д. Однак ідеї інволюції протистоїть ідея преформізму - розгортання (чисто кількісне) вихідної структури. Компромісна теорія була запропонована Юнгом у його вченні про архетипи колективного несвідомого. Еволюція повинна мати рушійні сили, свій характер, почин, ентелехію тощо. Тоді ідея імпліцитного, що перетворюється на експліцитне, зводить еволюцію до нуля (неодарвінізм). Теорія еволюції як найбільш наукова - заходить у безвихідь.
Ідея причинно-наслідкових зв'язків має тенденцію перетворюватись на тавтологію, як у випадку пояснення мокроти на вулиці: причина - падав дощ. З іншого боку, виявляється певний розрив причинно-наслідкових відношень, оскільки наслідок має дещо більше, ніж було у причині. У цьому зв'язку говорять по творчий приріст. Наукове пояснення - зведення, ви-ведення - не є таким. Вищий предмет людської діяльності - творчість з її унікальністю - не може мислитись лише науково. Наука шукає те, що по-вторюється, щоб зафіксувати закономірність, але все відходить від повтору і отримує приріст у вигляді якості, якої не було у вихідних компонентах.
Наукова ідея прогресу має бути розглянута конкретно. Прогрес - це не рух від простого до складного. Регрес - не протилежне. Ідея прогресу стосується високих рівнів життя, в тому числі суспільних, і не стосується фізичних перетворень. Птолемеева система складна, Коперникова - простіша й чіткіша, хоча принципово вони повноцінні. Прогрес є покращен-ня в одному напрямі, погіршення - в іншому. Зворотна сторона прогресу вже зараз готова знищити прогрес, - хоча б тому, що він хибний. Культура, що дійшла до високого рівня прогресу, сама себе знищує. Прадавні племена пильно бережуть таємниці про цивілізації, що зникли, про дивовижну зброю, про прибульців із космосу. Наступні цивілізації починають усе з початку.
Прогрес у літературі та мистецтві в історії людства - умовне поняття. Рух поезії через віки часто перероджується у нагромадження надлишковостей або в дешеву експлуатацію сексу та смерті. Архітектура йде шляхом еклектики, прикрашаючи себе й сьогодні елементами рококо та барокко - перуками та локонами. Архітектура техніцизму взагалі не є архітектурою. Конструктивізм лише показує голий розрахунок, можливості технології нових матеріалів. Софокл не нижче Шекспіра, Шекспір не нижче Гете або Байрона і т.д. Бах не нижче всіх наступних. У всіх видах мистецтва є початок, акме та деградація. Створення сучасної опери - анахронізм. Симфонія себе вичерпує. Портрет після Рембрандта впевнено прямує до занепаду. А хіба старовинна казка не містить у собі сутнісні прозріння всієї світової художньої літератури, яка є лише подальшою розробкою вихідного архетипу?
Старовинні забобони в той же час замінюються новими, науко-подібними. Свіфт висміює "безсмертних", а наука другої половини XX століття заявляє про те, що вона досягне вирішення проблеми безсмертя людини вже у найближчому майбутньому, використовуючи успіхи генної інженерії. З'явиться безсмертний негідник, вбивця, злодій, політикан, якому знадобиться безсмертний підданий. "Осінь патріарха" ніколи не скінчиться. З іншого боку, хіба безсмертя Агасфера не є найбільшим і найтяжчим по-каранням для людини?
Створення Євангелій є архетипова творчість. Наступне мистецтво про-понує багатоманітні коментарів. "Дон Юхопі" - громіздка варіація євангельської теми, а сам лицар "сумного образу" - своєрідний повтор життя Ісуса Христа. Проте найстрашніший архетип - у моральності, де порочне коло не може бути розірване. Глупота, дурість не можуть бути вилікувані, і Босх колоритно змальовує це у полотні "Лікування глупоти", де хірургічним інструментом роблять спробу видалити глупоту з мозку.Глупота і злість були синтезовані І. Кантом у дурість. Форми владарювання стають дедалі вишуканішими, завуальованими. Фарисейство, вдаване бла-гочестя замінюють "чесне" поневолення. "Я роблю тобі добро!" - ось всезагальна формула моральності.
Моральне у його чистому вигляді з'являється десь у римлян, германців, слов'ян та інших народів у далеку епоху - досвід, який історія зберегла. Римські доброчинності (честь, звитяга, геройство) вимагали відкритості, прямоти стосунків та свідчать про акме моральності. Але далі все замінюється правом, спотворюється. Мистецтво, наука, техніка роблять спроби її катартувати, тобто звільнити від права. Але там, де є права та обов'язки, немає моральності.
Найпростішою формою чудесного є незвичайне, яке демонструє незрозумілість зміни одного іншим. Незвичайне можливе на основі звичайного або звичного. Друга форма чудесного - це метаморфози як поява нових форм без будь-якого опосередкування. Неочікуване перетворення одного в інше свідчить про зв'язок багатоманітного, але про зв'язок більшою мірою фантазійний. Метаморфози свідчать:
а) про безконечну можливість перетворень, але далі -
б) про можливість деградації як покарання або вдосконалення як на-городи;
в) про досвід, і суб'єкт, що здійснив усі можливі метаморфози, стає наймогутнішим повелителем і отримує -
г) всевідання, найглибиннішу мудрість.
Такий герой отримує живильну міць, а отже, може завдяки їй впливати на перебіг природних процесів, на поведінку живих істот і навіть на їхню долю. Але тут постає третя форма чудесного, коли воно знаходить втілення у суб'єкті чудесного, який може орудувати силами природи і силами самого чудесного (Будда, Христос, Просперо та ін.). Однак людина в чудесному загублена або ще не знайдена. Навіть суб'єкт чудесного тільки оволодіває цією силою, але вважається, що вона існує сама по собі й очікує, коли її "впряжуть". Таким є Фауст, такою є Принцеса Турандот, Золота Рибка та ін. Фантастика експлуатує чудесне, додаючи йому момент реального і навіть наукового. Чудесне стає фантастичним. Чудесне
Loading...

 
 

Цікаве