WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

"ноумен-феномен", із суперечності буття. З чого ж починається естетичне відношення? Існує співвідповідність естетичних і моральних категорій, а коло їх повинно бути завершеним колом. А також все має бути приведене до катарсису. Естетика з усіма її категоріями повинна вказати шлях, яким чином через феномен відбувається віддзеркалення ноумена, як "чуттєве" виражає "інтелігібельне". Сарданапал і Мірра повертаються через попіл у небуття. Завдання естетики - показати вихід і вхід "образу" (ідеалу) із субстанції в акциденцію. "Зимовий пейзаж" Ріоїсдаля це показує. Той же план виражають образи платонівських в'язнів.
Естетичне відношення людини до світу постає у ряді понять, які повинні показати вихід за межі "чуттєвого" і вказати на приховану сутність. Ці поняття мають смисл чудесного, вивищеного, того, що вказує на "присутність всесвіту", або відчуття буття. Це останнє є завершальним у всіх відношеннях - гносеологічних, естетичних, моральних.
Чудесне складає основу естетичного ставлення до світу. Воно вказує на дивовижні речі і більш дивовижні перевтілення (метаморфози). Овідій фіксує ці відношення спеціально як літературний прийом. Чудесне означає, що за безхитрісною зовнішністю криється значно більше, за одним харак-тером речі - інший. Метаморфози показують деградацію живого начала або його зростання. Ехо висохла, а Нарцис помирає від любові до самого себе. Ця деградація показує рух у бік субстанції, аннігіляції визначеності. Чудесне в метаморфозах показує і виникнення нового явища, вихід до фе-номена. Тут виступають герої-чародії, чарівники та ін.
Чудесне охоплює також просторово-часові відношення, чудодійну причинність. Герої можуть переміщуватись у просторі на хмарині, на кри-лах вітру і т.п. Таку подорож здійснив Сунь У-кун, коли полетів до Східних стовпів, не знаючи про те, що весь цей час він постійно знаходився на долоні у Будди. Вираженням часової гіперболи було змушене лежання Сунь У-куна 500 років причавленим горою за витівки. Безконечне вже проступає в цих метаморфозах, що не мають кінця, але від яких захоплює подих. Величезні виміри простору, часу легко долаються. Але казка навмисне з самого початку вказує на те, що дія відбувається "за синіми морями, за високими горами". Герої казок повинні долати простір, час, причинність як фатум, різноманітне відьмаїггво, знімати чари і діставатися жаданої цілі. Неочікувані повороти - і все стає на свої місця. Як з Царівною-жабою. Каз-ка відображає найбільш повно світ чародійних перетворень.
Релігія також використовує чудеса як знамення безконечної міці свого героя. Від релігійного діяча весь час вимагають, щоб він здійснив чудо. Христос теж не оминає цього і звершує низку чудес, щоб довести свою святість. Хоча методологічно тут можна говорити про синкретичний харак-тер образів, але вже наочно проступає естетичне відношення до світу.
Тут також міститься постійне у змінах, вихідне. Це ще не порожнеча всезагального як логічне начало. 1 все ж начало присутнє як хаос, як змішування всього з усім. В цьому началі є змішування елементів і всезагальної сили, які іманентне створюють порядок. Цей порядок безконечно порушується, щоб потім бути відновленим. Безконечні нецілеспрямовані перетворення. Цілі тут ще часткового характеру. Люди знаходять одне одного відповідно до своїх характерів - "живуть-поживають і добра наживають". В тій чи іншій формі чудесне є присутнім і у більш розвинутому відношенні до світу.
Якщо в чудесному перетворенні немає вектора, то піднесене, вивищене такий вектор має. Воно завжди вказує, що герой у вчинку здійснює дещо таке, що виходить за межі часткового, окремого і поєднує його із всезагальним. Таким є загальний смисл піднесеного. Піднесений стрій думок охоплює цілий Всесвіт. Відомий монолог Фауста в саду у Марти, що закликає відчути у всьому частковому бутті "повноту існування", а потім лише називати все своїми словами, є монолог піднесеного. До нього приводить подолання зла, торжество над ворогом після жорстокої битви як встановлення прогресивного начала життя. Але у піднесеному явно відчувається примат всезагального над одиничним і частковим.
Коли ж це одиничне є таким оформленим, що, залишаючись одиничним, вказує на присутність всезагального духу, підвалини, начала тощо, містить його в собі, тоді піднесене свідчить не тільки про те, що одиничне лише вказує на значущість іншого, прихованого за ним. Символ, знак, прапор, емблема тощо самі по собі влаштовані так, що ними цікавляться лише як вказівками, натяками на дещо інше, що безконечно перевищує даний символ. Світ у релігійному відношенні сам по собі є "падінням", проте він вказує своєю якістю на свого творця. Тому оцінка світу в такому піднесеному відношенні занижується.
Це піднесене повинно отримати й зворотну спрямованість, повернутися до вихідного чуттєвого предмета, щоб зробити його піднесеним. У філософії, в пізнавальному плані це дорівнює пантеїзму. Такими є картини Рюїсдаля "Єврейський цвинтар", "Зимовий пейзаж" та ін. Ці твори мають декілька планів. Кожний предмет, кожне зображення сповнене безконечного змісту. Кожний образ - фокус, в якому зосереджений Всесвіт. Це - чаша Джамшида. Це уламок скла, в якому відображається Всесвіт (М.Кузанський). Це наглядні образи, в яких зосереджена вся філософія людства. Це і своєрідний перехід до "субстанції", яка наповнюється конкретним чуттєвим змістом. "У твоєму ніщо я хочу знайти все", - виголошує Фауст.
Синтезом чудесного і піднесеного (разом із буденним, звичайним і занепалим) постають універсальність та унікальність. Кожна крихта універсального має значущість, що є рівною у порівнянні з іншими. Кожне унікальне стискає в собі універсальне до єдиного образу і відтак включає в себе весь світ. Таким є достеменний смисл достеменного художнього образу. Такі художні образи несуть у собі більше узагальнення, оскільки охоплюють весь космос і місце людини в ньому. Митець повинен зосередити весь світ з його змістової сторони у своїй душі. Філософія,що використовує базовий образ, діє художнім способом.
Естетика універсального та унікального, виходячи з піднесеного, приводить того, хто сприймає, у таке захоплення, яке можна назвати, використовуючи вислів І.Лапшипа, "всесвітнім почуттям". Воно показує єдність унікального та-універсального, те, що індивід осягнув (сприйняв) в єдиному - багато, в одиничному (унікальному) - все.
Проте основна життєва суперечність естетики універсального й унікального постає у великому зобов'язанні, у великому нездійсненні їх єдності. Залишається якесь зобов'язання, котре торкає нас своєю нездійсненністю і разом з тим здійсненністю. Тут виступає зворушливе як естетична категорія. Король Лір виражає трагедію неправильного розпізнавання видимості й сутності. Особливо зворушує сцена, коли він несе на руках мертву Корделію і підсвідоме, втрачаючи розум, переживає свою рокову помилку прийняття рішення Євгеній Онєгін усвідомлює свою рокову помилку відторгнення Тетяни в її дівоцтві з надуманою величчю. Пропозиція "пий" Панургові з 'Таргантюа і Пантагрюеля" Ф. Рабле є якась незакінченість, незавершеність у свідомості необхідності бути завершеним.
Загибель,, безумство, сліпота, несправедливе покарання (''Антігона" Софокла) свідчать про неможливість виправити життєвий шлях, здійснити його по-новому. Тому помилка героя стає роковою для нього (як, наприк-лад, для Віщого
Loading...

 
 

Цікаве