WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

бути розірване шляхом якісно нового ставлення до іншого. Так виникає триєдність - віра, надія, любов.
В любові я повністю перебуваю в іншому (заглиблення поневолення) і вимагаю, щоб інший був таким же, як і я (з любов'ю). "Я" потребує взаємності, оскільки вимога виключної належності в любові є абсурд, я очікую переключення любові чи невірності. Любов потребує підтвердження у вірності кожної миті, оскільки вірність є знищенням любові виключної. Ця остання сама себе підточує звуженням опори. Християнство цю любов вузьку приймає лише як вихідний пункт для любові всезагальної, яка, звичайно, здійсненою бути не може. Егоїзм та альтруїзм є подальшими характеристиками любові. Ставрогін з "Бісів" Ф.М.Достоєвського шукає таку любов, в якій не було б егоїстичної зацікавленості, а була б любов чиста, як "мій" стан. Тоді цей альтруїзм перетворюється на егоїзм. Я нічого не хочу від іншого, але цим я лише виявляю турботу про себе. Любов потребує турботи як підтвердження любові, словесних запевнень. Любов до всього буття стає антиподом любові виключної. Спінозівська інтелектуальна любов до Бога протиставляється любові індивідуальній.
В розвитку моральних стосунків виникає три кола: коло провини, коло любові, коло доброчинності.
В колі провини постає ідея справедливості. Остання виступає мірою співвідношення самостійності та несамостійності іншого. Це - балансування з одного боку в інший, що виявляється у злочині та покаранні. Останнє також є злочином, оскільки не враховує вимоги самостійності в акті вчинку. Покарання є гостра форма реакції на незалежність іншого "Я", що вия-вилась. Покарання є передусім справою совісті, й саме вона встановлює міру покарання за характер злочину.
Судді тому повинні виявити милосердя як форму покарання. У Достоєвського один герой так і говорить: "Перевищіть його своїм милосер-дім". Злочин скоєно, але замість покарання, яке виступає як новий злочин (оскільки судді керуються при цьому мірою злочинця), милосердя є виходом за межі порочного кола "злочин - покарання" і постає конкретно, частково, у формі помилування. В державному житті воно є справою верховної влади. Помилування є вираженням віри та надії, що інше "Я", отримавши ми-лосердя, стане милосердним, інтеріоризує його і направить це милосердя на суддів, оскільки вони коять злочин, звинувачуючи. Жодне покарання не є адекватним злочину, тому ніякі покарання не викорінюють злочинів, оскільки є необхідною ланкою в розвитку кола провини. Дзеркальність зло-чину й покарання ("Око за око, зуб за зуб") є їх ототожнення. Розрив злочи-ну й покарання здійснюється, наприклад, у формулі християнства: "Якщо вдарять в одну щоку, підстав іншу".
Милосердя виходить із довіри до іншого. У милосерді інший форму-ється, а не карається (знищується). Наша частинка вноситься в інше єство. Ми любимо нас самих в іншому, сформованому за образом та подобою нашою. У милосерді ми проектуємо себе на іншого і задоволені подібністю іншого до нас. Ми любимо у ньому нас самих. "Люби іншого, як самого се-бе". Але раніше людина любить іншого, а потім сама себе. Коло провини здійснює перехід до кола любові, а це - у коло доброчинності. Любов по-требує підтвердження, справ. Справи любові є доброчинність.
До кола провини належить каяття. Це стан між провиною та її спокутуванням. Останнє виступає як покарання після каяття, розкаяння. Воно - вищий рівень усвідомлення провини, що свідчить про повне відторгнення змісту провини і разом з тим про таку ж глибину включення у зміст провини. Це - внутрішня дія, реально спрямована на неможливість повторення провини; дія, що показує альтернативу провини.
Вбивство - каїнове дійство - показує гостру нетерпимість до образу дій іншої людини, проте несе в собі метафізичну сутність, спробу побачити потойбічне буття. Це спроба у смерті іншого побачити свою смерть і пізнати, що це таке. Хоча Каїн здійснив убивство з приводу ритуалу, це була зовнішньо усвідомлена причина, але екзистенційна причина полягає у спробі зазирнути по той бік чуттєвого буття, побачити в ньому себе. Оскільки ці спроби не дають очікуваного результату, не розкривають таїну смерті - переходу в ноумен, вбивство здійснюється безконечно, маючи в собі метафізичну пристрасть до знищення. Е.Дюркгейм спеціально займався вивченням причин самогубства.
Людина карається за те, що робить спробу побачити ноумен, більш точно - бути одразу у двох планах буття: ноуменальному та феноменальному. Не можна озиратися - така основна вимога Еврідіки. Коли Орфей озирається, щоб побачити, чи йде вона слідом, він втрачає її назавжди. Дружина Лота озирнулась і перетворилася на соляний стовп. До тієї ж пізнавальної сфери належить історія з Пандорою, яка відкрила недозволену скриню і ненавмисно випустила біди у світ. Цікавість у пізнанні призводить до трагічних наслідків. Але людина продовжує це здійснювати, оскільки не може не дихати повітрям, хоча б і знала, що воно отруєне.
Основне протиріччя кола доброчинності - у розходженні між наміром і характером його реалізації. Я здійснюю добро, але отримую у відповідь зло, шкоду. Зло, таким чином, виступає зворотною стороною доброчинності. Злорадність є цілеспрямоване коєння зла і усвідомлення цього спричинення, коли "Я" при цьому спеціально створює видимість добра. Проте в самій доброчинності зло перебуває іманентно.
Доброчинність є вторгнення моєї активності в іншу людину, підміна моєї активності активністю іншої людини, вкладання мене в іншого, його ото-тожнення зі мною. При цьому ми потребуємо вдячності за це позбавлення його самостійності. Але інший усвідомлює свою неміч у доброчинності іншої людини і мстить за доброчинність. Ми тому називаємо його невдячним, ремствуємо на те, що у світі так багато невдячності. Проте її рівно стільки, скільки у світі спроб завдячити комусь. Помста є особливо гострою формою відповіді на доброчинність.
Система такої доброчинності включає турботу. Коли хтось виявляє турботу і підкреслює це публічно, невідомо, для кого здійснюється ця турбота. Христос вимагав, щоб у творенні милостині ліва рука не знала, що робить права. Хто голосно заявляє про свою доброчинність, уже отримує нагороду за неї. Невдоволені здійсненою доброчинністю викликають докори у невдячності, обурення тих, хто творить добро.
Стосовно тих, хто просить і хто дає милостиню, М.Ю.Лермоптов ви-словився так, - звичайно, зі смутком, з жалем, проте відчуваючи рок:
Куска лишь хлеба он просил. И взор являл живую муку, Но кто-то камень положил. В его протянутую руку.
Це краща відповідь на милостиню, на прохання про подаяния. Людино, допоможи собі сама. Люди, що усвідомлюють смисл гідності, потребують недоброчинності, не безвідплатної допомоги, а допомоги з поверненням Якщо від повернення відмовляються, то хочуть отримати мзду у більш тонкому вигляді, у формі поневолення доброчинністю, відмови від самостійності.
Християнська етика не враховує, що навіть без мзди доброчинність (милостиня) виявляється поневолюючою. Навіть якщо вона йде від абстрактної людини (невідомо, хто дав милостиню), то це ще більше приводить людину до збентеження. Анонімна милостиня, доброчинність (від імені народу і т.п.) є найпідступніша форма поневолення. Пожертвування може здійснюватись окремою людиною або суспільством, але суть справи від цього не змінюється. Навіть якщо я даю не від достатку, а сам перебуваю у
Loading...

 
 

Цікаве