WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок як минуще - Реферат

Вчинок як минуще - Реферат

"результатів" лібідо і танатос; зупиняючись на цих останніх, він з'єднує їх безпосередньо (як, наприклад, у садомазохізмі). Але слід зуміти побачити момент виникнення того переживання буття, яке є і результатом, і початком лібідо й танатос. Коли переживання наповнюється змістом, воно розчленовується на ці дві сторони. Це по суті нірвана як феномен свідомості, оскільки свідомість передбачає вільне співвіднесення з іншим. Суперечність переживання полягає в тому, що воно наповнюється змістом через лібідозну прихильність (мотивацію) до буття і усуває цю прихильність через танатос. Ось так і стають лібідо й танатос гострим переживанням буття, яке в свою чергу перетворюється на мотив, оскільки це переживання, щоб здійснитися, повинно йти до предметності й повинно цю предметність відривати.
Так розкривається психологічна структура минущого. Фрейд відчув необхідність єдності цих двох сторін переживання, але не розглядав їхньої інтеграції. Те ж саме можна сказати про теорію біофілії та некрофілії Фромма, які самі по собі не можуть виступати мотивами поведінки людини
Лібідо й танатос можна замінити поняттями конструктивності й деструктишіості як більш нейтральними відносно психології та філософії фрейдизму і такими, що відкривають шлях до творчої інтерпретації мину-щого (але при цьому вони втрачають характер потягу). Можна також засто-сувати поняття породження та відмирання. Слід ураховувати, що уявлення про Ерос і Танатос не є суто "людськими" категоріями, а показують всезагальні сили світобудови, як, наприклад, у китайській ідеології - Інь і Янь.
Наступна проблема стосується появи минущого з лона, умовно кажучи, абсолютного, або триваючого, перебуваючого. Це останнє є вихідним. Це - буття, яке породжує минуще.
Коли промінь сонця проходить через триваюче, він вириває з нього подію і створює рух у триваючому. Рух є доторкання променя світла до три-ваючого. Послідовність цих освітлювань створює в їхній сукупності універсальність (звідси універсум) і унікальність, оскільки кожна картина, кожний образ виражають всю універсальність (як у Спінози - кожний ат-рибут виражає свою субстанцію, а у Лейбніца монада - увесь Всесвіт, у Гегеля - конечне виражає безконечне і т.д.). Як можливий такий промінь - у цьому найважливіше питання філософії та психології.
Проблеми конечного й безконечного, ідеального та реального, ноумена та феномена, бога й світу, атомів і пустоти є проблемами, які не стосуються триваючого. Зазвичай філософія (про який би її напрям не йшлося) визначає "безконечне", "ідеальне", "феномен" та інше як світ потойбічний, а все "конечне", "реальне", "предметно-речове" і т.д. - як світ посейбічніші. Але все це стосується світу минущого, і основні протиставлення у нашому пізнанні нічого не говорять про світ триваючий, хоч би як діалектичне все це пов'язувалося одне з одним. Триваюче не повинно мати тільки негативні визначення. Воно теж має вчинкову природу, оскільки завдяки вчинку воно породжує світ минущий.
Чи не є логіка вчинку в її розгорнутому вигляді онтологією? Як вона повинна підвести до ідеї самоспоглядання світу? У Августина бог саморозкривається, відтак споглядає себе у світі, творцем якого він сам є. За Гегелем, субстанцію слід розуміти як суб'єкт (більш точно - як таку, що може стати і стає суб'єктом). У цьому Августин і Гегель збігаються.
Аналізу підлягає лінія "вихідне буття - триваюче - минуще". Вчинкова структура триваючого дає можливість осмислити самоспоглядаюче буття. В ситуацію включаються калейдоскоп структурності й значущості, а також перетворення структур, що особливо добре опрацьовано в індійській філософії. Мотивація передбачає страждальність - переповненість - екстаз. Дія включає в себе самоспоглядання - самопізнання - волевиявлення до предметності.
Основними моментами ситуації є: невиявлені структури (цілісності), стиснуті в точку - вибух точки -Всесвіт, що розширюється. Далі пе-редбачаються структури, їх перетворення та протиставлення. Насамкінець, інертність та лабільність структур. Ситуаційний динамічний стереотип пов'язується з виникненням страждальності, що включає в себе пристрасті, страждання, які знаходять катарсис через гармонію та дисгармонію.
Мотивація передбачає очікувану втіленість перетворень. Узагалі мате-матичний світ можна вважати прообразом триваючого. В цьому плані і Шфагор, і Платім, які використовували аналогії числа, близько підходили до істини. У Піфагора це -- музика сфер. Сфери постійно себе перетворюють. Виникнення мелодії є перехід до мотивації. Перетворення мають свою мелодію. У тій мірі, в якій ми програємо мелодію, вона антиципується її ще немає, але вона звершується - в цьому основа страждальності. За силою безпосереднього впливу музика перевищує всі інші мистецтва. Через слух ми краще сприймаємо триваюче, аніж через зір (споглядання).
Музична термінологія вводить нас у світ триваючого. В ньому ми не чуємо музики. Позиція, суперпозиція (сумація збуджень) приводять до ор-газму. У перебуваючому, триваючому є аналог його. Орфічні гімни вказу-ють на ідею музикальності як таку, що лежить в основі триваючого. У три-ваючому є всі мелодії в собі, але вони не звучать. У минущому відкривається послідовність звучань, і тоді мелодії стають реальністю. Подібно до цього фортепіано потенційно містить усю музику, яка була, є і буде. Тільки триваюче не є якимось конкретним фортепіано з певною кількістю клавіш - чорних та білих, оскільки це було фортепіано минущого світу. Клавіші звучать як єдине і багатоманітне (антична філософія), тому мелодія є нерозрізнюваною. За Гегелем, абсолютне світло було б темрявою, абсолютною невизначеністю.
Триваюче - це книга, яку ніхто не читає. Необхідно відкрити її і слово за словом нанизувати її зміст. Книга є, її й немає, оскільки ніхто не входить у взаємодію з її текстом. Текстова структура є наявною, але сюжет ще не розкрито. Це книга, яка містить в собі все - і нічого. Книга за сіма печат-ками!
Образ світу як книги має велику історію. Проте книгу триваючого можна читати у будь-якому порядку. Це книга, яка містить усі тексти - і жодного. Дідро говорив про божевільне фортепіано, яке саме грає. А це - божевільна книга, яка сама себе читає. Сковорода твердив про алфавіт світу. Чим більше ми даємо визначень цій книзі триваючого, тим недоступнішою стає вона для розумового пізнання, "віддаючи перевагу" інтуїції. Можна сказати, що це книга з математики, фізики, психології, історії і т.д., написана всіма мовами світу, що не має ні початку, ні кінця, її літери не звучать, не світяться, не вирізняються у рядки. Сторінки гортаються всі одразу, у різних напрямах, від зав'язки - через кульмінацію - до розв'язки і у зворотному напрямі. В ній всі сторінки перші й останні. Вона написана вузликовим письмом, ієрогліфами, літерами тощо водночас. В ній одразу всі історії світу, легенди, казки, романи, вся історія людської культури та ін. Уявіть собі цю книгу, і ви зможете зрозуміти, що таке книга триваючого, того, що перебуває. Вона в ту мить постає книгою триваючого, щойно ми вносимо в неї визначеності. Байрон говорить:
То були образи без облич. То була пітьма без темноти.
Триваючий світ не можна мислити ні негативно, ні позитивно.
Майже всі міфології покладають виникнення Всесвіту з хаосу. Потім організуючі сили (дружба й ворожнеча, Інь - Лнь та ін.) конституюють цей хаос. З
Loading...

 
 

Цікаве