WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок і світ людини - Реферат

Вчинок і світ людини - Реферат

взаємодіях була повністю поглинена об'єктивністю нав'язуваних значень, то тепер участь "доцентрового" моменту очевидно перевершує "відцентровий". Знання об'єктивних законів, що розширюється, є водночас знанням, що звільнює. Воно показує з можливою повнотою природну і суспільну включеність індивіда у світ, єдність законів, які керують ним. У межах цих протиставлених фатуму законів людина може вільно створювати ситуативні відношення. За Дме. Фрезером, у магічних відношеннях людина відчуває в собі силу, яка може впливати на події світу, в релігії вона шукає вишу істоту благодіянь, і тільки через науку людина опановує свою справжню волю.
Прогрес науки і техніки впливає на ситуацію вчинку, створюючи атмо-сферу моральності, звичаю. Справа не в загальній фразі, "чи впливає пози-тивно прогрес науки на мораль, чи ні", а в яких нових психологічних та етичних формах здійснюється вчинок. Зменшується ситуаційна приреченість людини. Значення компонентів ситуації (і вона в цілому) набуває великої рухомості. Розвивається динамічність переоцінки цінностей. Особистість дедалі більше опановує сили ситуації. Між цією залежністю й опануванням для кожної історичної епохи встановлюється певна міра. Тут не може бути тільки залежність або тільки опанування. Головне питання полягає у формі їхніх співвідношень.
Мотивація, характер боротьби мотивів змінюються історично. Проте не можна думати, що у зв'язку з наживо-технічним прогресом буде зростати роль чисто розумової мотивації, яка може точно зважити "за" і "проти". Велика міра невизначеності у вчинку буде залишатися завжди, хоч би якими розвиненими були техніка й наукові знання. Разом із тим зміни у мотивації безсумнівні. Вона очищується від "потойбічних" нашарувань, від надії, пов'язаної із впливом містичних сил. Мотивація прояснюється і стає дійсно розумною в урахуванні справжніх тенденційситуації. Це не розсудливість мотивації, властива юнацькому вікові. Це не раціоналізація, коли людина виправдовує вже звершений вчинок або той, який хоче здійснити. Це - саме розумність мотивації, яка є результатом об'єктивного пізнання світу. Поступ наукового осягнення світу полягає в очищенні фактів від суб'єктивних нашарувань, у "децентрації" (Ж.Шаже). Мотивація прямо чи опосередковано відчуває вплив наукового духу, його об'єктивної розумності. Значний обсяг інформації приводить до того, що наукова об'єктивність стає своєрідною наукосферою, в якій дихає і живе людина.
Зростання об'єктивно-розумного характеру мотивації у зв'язку з науко-во-технічними досягненнями здійснюється на основі сприймання відповідної термінології з переходом її в буденну мову. Через усвідомлення мотивації мова звільняється від суб'єктивно-містичних нашарувань. Впливаючи на форми і способи мислення, мова безпосередньо включається в поведінковий акт. Об'єктивна розумність вчинку іноді пов'язується з математизацією сучасного знання. Вплив техніки на мотиваційну сферу здійснюється шляхом побудови штучно-розумного машинного середовища. Людина навіює собі, що світ у цілому і вона сама функціонують за машинним (біхевіористичним) принципом. Досягнення кібернетики, без сумніву, впливають на мислення навіть тих людей, які вивчають живу людину. В їхньому уявленні жива людина постає кібернетичною структурою, яка діє на основі суто об'єктивних законів. Вияв таких законів у потаємній сфері суб'єктивності людини робить її мотиваційну структуру позбавленою таємничо-містичних, супранатуральних моментів.
Визначення об'єктивно-розумного характеру людської мотивації не дегуманізує, а, навпаки, збагачує її гуманістичним змістом. Науково-технічний прогрес звільнює мотивацію для переживання високих звершень, для зосередження на проблемах буття, життєвого поклику людини. З'являється можливість використати як засіб науково-технічні досягнення. При цьому людина в силу своєї суспільної природи не уникає цілком не-обхідності бути в якомусь розумінні засобом. Проте, вступаючи в соціальну взаємодію як засіб, вона здійснює і свою мету, що виражає її індивідуальні, неповторно-творчі прагнення.
Універсальний і єдиний у своєму роді осередок людської діяльності - вчинок - виражає спосіб існування людини у світі, виступає постійно діючим фактором історичних форм прогресу. Вчинок стає ланкою, що опосередковує людину і світ. Вчинкова структура відношень людини і світу є суб'єктом історичного процесу, людської діяльності. Складність психо-логічної структури вчинку, соціальна відповідальність особистості у вчинковому акті найтіснішим чином пов'язує його з науково-технічними досягненнями. Науково-технічний прогрес є немовби проекцією вчинкової необхідності у взаємодії особистості та матеріального світу.
Зв'язки між особистостями на основі вчинкової комунікації охоплюють широке коло явищ, пов'язаних не тільки з виробництвом економічним, а й з виробництвом моральних та інших цінностей. Ось чому головний осередок людської діяльності - вчинок - мусить бути розкритий у теорії, яка охоп-лювала б усі види діяльності: виробництво наукових, художніх ідей, есте-тичних і моральних цінностей і т.п.
Як універсальна жива зв'язка людини і світу вчинок із необхідністю пе-редбачає множинність особистісних існувань, можливість їхньої комунікації. Екзистенційний смисл її полягає у ствердженні опори для існування. Інша людина з її суб'єктивністю виявляється найбільш відповідною опорою: визнання, слава, комунікація через оригінальність і т.п. Культура (наука, техніка, мистецтво, політика і т.п.) є створенням способів учинкового зв'язку через об'єктивацію. У цьому вчинок виявляє себе як творчий акт. Ось чому загальною теорією творчості може бути така, яка включатиме в себе теорію вчинкової структури.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве