WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок і світ людини - Реферат

Вчинок і світ людини - Реферат

підійти до мети й остаточного смислу вчинку - прогресуючого життєствердження. Адже разом з історичним звуженням живої стихії як опори екзистенційного смислу зростає напруженість у пошуках комунікації саме з людським матеріалом. Тому й мораль стає більш витонченою, а в ряді випадків і більш жорстокою.
На вищих етапах становлення вчинку відкидається будь-яке зведення особистості до рівня допоміжного засобу. Люди, які вступають у вчинкову взаємодію, домагаються рівного статусу неповторних самостійних індивідуальностей, що прагне розкрити і витлумачити гуманістична психо-логія.
Характер епохи визначає характер вчинку, а вчинок - важливі риси епохи. Адже у вчинку - героїчному або злочинному - встановлюються істотні відношення між людиною і світом, включаючи суспільне середовище.
Антиципація вчинку, що виростає з нього, розширюється до передбачення його результатів, успіхів, і це є найважливішим стимулом науково-технічного руху. Справа не в тому, що людина на основі цього прогресу створює собі комфорт, умови благополучного існування. Потреба в комфорті і в таких умовах досить відносна і є постійним еволюційним фактором науково-технічного прогресу. Ця потреба стає стимулюючою силою, коли вона набуває вчинкового значення і пов'язується з питанням "Бути чи не бути?" Тоді вчинковий стимул науково-технічного руху підноситься до рівня закономірності, закону, принципу.
Науково-технічний прогрес викликається не тільки структурою вихідного вчинку, а й учинком іншого типу, що вступає в комунікацію конфліктного характеру. Ось чому два вирішальних характери вчинкупов'язуються з упевненістю в дії, з там, що сприяє її звершенню.
Форми вчинку визначаються насамперед властивостями вибору з аль-тернатив і тими "ритуалами", які "гарантують" його успішне звершення. Тому можна говорити про історичні форми ситуації, мотивації, характеру звершення самого вчинку, його післядії. Всі вони мають моменти ризикова-ності, стихійності, щастя. Це формує такі характерологічні риси, як напо-легливість, сміливість тощо. Ситуацію ще зовсім не освоєно, в ній багато невідомого. Оскільки у вчинкові ризику напрям руху і повороти залежать від ситуаційних перипетій, а смисл його складає боротьба з ситуацією, то цей вчинок може бути схарактеризовано як пригодницький Форми вчинку, що випливають звідси, виявляються в супідрядності ситуації та мотивів. Найважливіший фактор, що переборює ризик і таємничість ситуації, є віра, на основі якої формується вчинок віри. У цьому ситуація залишається невизначеною, важко регулюється і передбачується навіть в її найближчих і безпосередніх визначеннях. Утвердження серед справжніх тривог перено-ситься на завершальні стадії, на віддалене майбутнє. Ось чому в учинку віри ще немає справжнього подолання і ризику, і безхарактерності. В цих умовах може виникнути вчинок релігійності - з вірою в те, що всі нещастя зрештою приведуть до блага, а справжня винагорода прийде в потойбічному світі. Віра свідчить про недостатність прогнозуючої сили людської дії. В рамках віри виникає вчинок фаталізму, що виражає характерну особливість старовинного світогляду і наївного оптимізму ("Все на краще в цьому кращому зі світів") з такими модифікаціями, як провіденціалізм і т.п.
У вчинку, що здійснюється на основі наукового передбачення, відповідного світогляду, компонент віри все ж існує. Віра також є передба-ченням, але таким, що не має цілісного логічного доведення. Хоч би як наука розширювала свої межі, вона весь час указує на велике поле безконечного, невідомого, з чим має співвідноситися вчинок. Ось чому в ньому завжди залишається певний момент ризику і пригодництва.
Людина ставить перед собою життєві завдання, що переступають мож-ливості технічного оснащення вчинку, але в іншому разі не розвивались би ні його техніка, ні ідеологія. Коли дитина, намагаючись досягти певного пункту, вчиться ходити, вона ще не може врахувати свої реальні можливості й труднощі досягнення мети, але спирається при цьому на бажання і можли-вості своєї ідеальної, ще не розкритої природи. Цілі вчинку завжди вищі за реальне "технічне" оснащення.
Проте характер наукового пізнання не може дати вичерпно цілісної картини світу й повного усвідомлення мотиваційних основ вчинку. Останній завжди практично округлює й завершує знання епохи. Це - найважливіший закон вчинку, який показує його реальну можливість. Вчинок формує цілісне відношення людини до світу, спираючись на партикулярність знання і самого процесу пізнання. Якби людина, що вчиняє, чекала на повне знання, вчинок ніколи не зміг би початися. Впевненість є справжньою основою вчинку. Його якість при неповноті ситуаційної та мотиваційної інформації визначається характером упевненості у благополучному завершенні дії. У зв'язку з цим можна говорити про вторинність вчинку у його відношенні до соціального життя людини і про умови подолання цієї вторинності.
Із факторів, що визначають характер учинку, ідеологія і науково-технічний прогрес висуваються на перші місця. Ідеологія визначає змістовий бік учинку, його соціально-політичну спрямованість; науково-технічний прогрес визначає форми та характер його звершення. Ці фактори найтіснішим чином пов'язані між собою. Науково-технічний прогрес втор-гається у зміст учинку, ідеологія впливає на форми його звершення. Ідеологія визначає вчинок тим, що дає базову установку на відносини між людьми.
Наука і техніка не пов'язуються лише з умовами звершення вчинку. За-безпечуючи його науково-технічне оснащення, сприяючи звершенню його, вони стимулюють упевненість мотиваційного компоненту (запас міцності, точність обчислень, надійність і т.п.). Наука і техніка висувають людину на нові вчинкові рубежі, розширюють і перетворюють особистіше буття. Вони створюють передумови для переходу (і самі є його способом) від особистості до матеріального світу, адже такий перехід являє собою науково-технічну творчість. Вона визначає ситуацію вчинку, розширюючи її, надаючи їй багатозначності, мотивації, посилюючи складність, амбівалентність і складність вибору тощо.
Корінні зміни, що здійснюються в ситуативних відношеннях вчинку на базі науково-технічного прогресу, - в динамізмі самої ситуації, зміні зна-чень її компонентів. Незрівнянно ускладнюється структура ситуації. Відмирання "оживляючої апперцепції", яка перегороджує шлях натураль-ному пізнанню своєю наївною зрозумілістю, приводить до пізнавального подиву. Змінюється принцип освоєння. Міфологія поступається місцем філософії, науці та художньому освоєнню дійсності.
Наука і техніка, розкриваючи дійсні, реальні відношення між подіями у світі, мають сприяти вільній і багатоманітній орієнтації людини, розвивати творчий характер ситуації. Якщо в давнину суб'єктивність в ситуаційних
Loading...

 
 

Цікаве