WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок і світ людини - Реферат

Вчинок і світ людини - Реферат

"мікросвіт" відкидає старий саме в акті вчинкової творчості - самотворчості світу. "Великий світ" виявляється в новому аспекті, розтині. У вчинковому перетворенні світу опосередковуються, вступають у комунікацію різні особистості.
У зміні світових розтинів - тією мірою, як вони утворюють поступову безперервність - функціонує єдина особистість. Переривання цієї поступо-вості руйнує єдність особистості. Тоді вона розпадається на безліч особистісних існувань - безвідносно того, чи корелюють вони з єдиним ор-ганізмом як індивідом або родом. До того ж принцип організму сприяє ви-никненню безлічі особистісних світів.
Хоча кожен з них і ґрунтується на анатомічних, фізіологічних, біохімічних та інших засадах, особистісний світ є насамперед світом психо-логічного змісту. Зв'язок двох проблем -"людина і буття", "людина та інша людина" - передбачає індивідуалізовану замкненість кожної особистості, внаслідок чого виникає драматизм буття, що стосується зв'язків між людьми, їх творчої комунікації тощо.
Зв'язок між проблемами "людина і буття" та "людина та інша людина" визначається пошуком опори в бутті. Особистісний світ у прагненні розши-рити своє існування виявляє безопорність і ненадійність, беручи себе тільки як ізольованого індивіда. Буття, що провалюється в небуття, - ось його загострена риса. Вада суто індивідуального буття викликає необхідність комунікації. Це - негативна причина. Позитивна полягає в органічному зв'язку екзистенційної та інтерперсональної комунікації. Обидві форми пов'язуються одна з одною, будучи екзистенціально єдиними: однією сто-роною зріз веде до світу, іншою - до людей. Спочатку виступає поляри-зація "людина і світ". Причому під людиною слід розуміти особистість в усій сукупності індивідуальних сприймань та уявлень - особистісний світ, виявлений в людському існуванні. Тоді "світ" тлумачиться як існуючий "в собі". Таке відношення людини і світу породжує гідний людини драматизм буття. Світ "поза людиною" викликає екзистенційний та пізнавальний не-спокій. Саме психічне як зріз і є ця суперечлива єдність людини і світу.
Комунікація особистостей в її етичногу, моральному сенсі обтяжена їхньою буттєвою роздільністю. Постає старе питання про реальність "іншої свідомості". Зв'язок особистостей можна уявити у вигляді перерізів кулі, які перетинаються в її осі. Це уявний зв'язок, тому що суб'єктивності безпосе-редньо не перетинаються. Реальні площини розтину світу існують роздільно і навіть розходяться радіально. Ця вісь перетину вказує на іншу - особистісну суб'єктивність. Вона прагне розширити своє існування до рамок всього матеріального світу, охопити його, злитися з ним, перетворити особистісну площину в кулю безконечного буття. Індивідна обмеженість людського існування примушує його до екзистенційного розширення - охопити, включити в свою орбіту інші існування. Обмеженість особистості стає засадою її соціальної природи. Вчинок як соціальний акт об'єднує лю-дину і світ шляхом взаємних комунікацій окремих особистостей на основі ''матеріального" світу. Основний рушійний принцип здійснення вчинку є принцип заповнювання, завершеності "кулі буття", потягу і сходження до великого світу природи і суспільства. Потреба опори в іншому, ущербність одиничного існування - феноменальний вияв необхідності поєднати мікрокосмос і макрокосмос та знайти в цьому велику самодостатність.
Ноуменальний канал інтерперсонального зв'язку - поки що відкрите питання психологічної науки, а може, ще й не поставлене в ній. А особистісний світ безпосередньо відкриває ноумен своїм екзистенціальним розвитком. Усувається ідея незбагненної потойбічності сутності. Ноумен весь посейбічний - він в усій багатоманітності світу. Особистості не тільки пе-рехрещуються, а й зливаються воєдино. Між ними немає стіни - замкне-ності, абсолютної роздільності "без вікон і дверей" (Лейбшц). Форми до-повнюючого вчинкового вияву іншої суб'єктивності піднімаються великими "феноменологічними" сходами, охоплюючи жорстокість, егоїзм, альтруїзм, садизм, любов і все інше, що тільки допомагає виявити, впізнати, закарбу-вати у своїй душі іншу суб'єктивність, її пошуки - це історичний хід мо-ральності, що завершується визнанням схожості і прав індивідуалізації інших суб'єктивностей, їхньої доповнюючої взаємодії. Особистості індивідуального існування показують необхідність екзистенційної взаємодії особистіших існувань.
Світ цих існувань у "Божому задумі" є їхньою накладеністю, змикан-ням, узгодженістю, а не роз'єднаністю, ворожнечею. У цьому стані відкривається великий світ моральності вчинкових комунікацій, які мають конкретні форми в різних видах людської творчості.
Накладеність особистісних існувань створює загальне "світло всередині буття": ці існування перебувають в одному світі. Це відкриває справжній смисл дійсної комунікації між ними. Принцип доповнення розширюється до принципу узгодження: "моє буття є й твоїм буттям". Постає багатоманітний і єдиний предметний світ для всіх існуючих людей. У цьому світі найваж-ливіша проблема - створення цінностей, їх розподіл на основі визнання екзистенційної тотожності безлічі особистісних світів. Це найбільше диво - "відкритий" єдиний світ для всіх людей як поле їхньої суспільної діяльності. Його створено в сукупному творчому акті всіх людей. Вони вийшли з матеріального світу в особистіший, відчули необхідність об'єднання на основі єдиного світу, в якому вони опинились. Це - найвеличніший факт. Одне з питань психології, яка осмислює свій поклик, - розповідати про великий монізм Всесвіту як єдність особистісних існувань.
Це відкритий світ, одне небо і одна земля, справжній монізм як результат злиття, накладання, єднання безлічі "мікросвітів".
Можливість комунікації за монадологічної замкненості індивідів стала предметом аналізу з боку філософів і психологів. При цьому спочатку вихо-дять із тези, що індивіди повністю роз'єднані (Г.Лейбпіц, В.Дзкемс, Б.Рассел та ін.), а потім намагаються перекинути між собою місток. Ще Ч.Дарвін визнавав можливість інстинктивного сприймання переживань іншого індивіда. Але це передбачає звичайний перцептивний механізм, якому недоступна чужа суб'єктивність. Малоефективною виявляється пропозиція М.ІІІеллера про механізм "інтуїтивного сприймання". За М.Лосським, психічні явища не існують без тілесних процесів і наскрізь пронизують їх собою. Ось чому, подібно до того, як категоріальні зв'язки (наприклад, єдність, множина і т.п.) немовби наочно вбачаються нами при сприйманні матеріальних речей, хоч вони насправді належать до ідеального світу і слугують лише основою для реальних матеріальних процесів і ніяк не перетворюються у щось реальне, так і психічні прояви світяться нам у бли-скучому погляді, чарівній усмішці, голосі, що пестить

 
 

Цікаве

Загрузка...