WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок і світ людини - Реферат

Вчинок і світ людини - Реферат

розвитку прохо-дять ступені нейтральності, конфліктності, колізійних зіткнень. За цим останнім ступенем кількісні перетворення переходять в якісні. Ситуація змінюється. Суперечність між феноменальним і ноуменальним зв'язується в один вузол. У попередніх формах ситуації значення ще не беруться в їхній єдності та пов'язаності. Ось чому індиферентне співіснують значення різної спрямованості, їхня роздільність далі долається, тому що вони виявляються різними суперечними сторонами одного й того ж значення. Ось цей вузол суперечливихзначень, спрямований на ситуацію, звідки він походить, являє собою мотиваційний аспект учинку. В цьому новому моменті фіксується велика суперечливість світу. Мотивація виявляється суттєвим продовженням ситуації. Таке повернення до вихідної позиції, точніше спрямованість на ситуацію, - це вияв драматичної невідповідності між феноменом і ноуменом. Виникає буттєвий драматизм, що вимагає належної розв'язки.
Розгортання процесу мотивування триває аж до постановки цілі, з якої починається вчинкова дія. Ціль - рушійна основа мотивації. Остання вияв-ляє такі форми, як імпульсивну, емоційну, емоційно-розугшзву, раціоналізовану, абстрактно-інтелектуальну, абсолютно-моральну. У своїй внутрішній логіці мотивація завершується своєрідним "бажаним образом", але ще не ціллю. Так, абстрактно-інтелектуальна мотивація захоплює в себе і ситуаційні відношення, і ті, що вийшли за межі ситуації. Цим немовби продовжується ситуація, але вже перетворюючись на мотивацію. На цьому рівні утворення вчинку реальна дія неможлива. Мотивація слабує на роз-двоєність, амбівалентність, що спонукає до боротьби мотивів та необхідності вибору провідного мотиву.
В завершальному запереченні сукупності фактів і в виключному зосе-редженні на об'єктивному предметі виявляється ціль. До цього часу дія вчинку ще не починалася. Вона була неможливою, TOМУ що через усі форми мотивації проходила амбівалентність, антагоністична вчинковому акту. В цій роздвоєності ціль була ще неможлива, тому що наявність "одного" та "іншого" як вираження амбівалентності не могла привести до постановки цілі. Тільки за фіксації однієї сторони амбівалентності стає можливим її перетворення на ціль. Показуючи спочатку начебто різні цінності, амбівалентність потім свідчить, що вона можлива лише за амбівалентної рівності одного та другого моментів своєї структури. Тоді значною мірою буде справою випадку, яка сторона амбівалентності дістане перевагу, абсо-лютизується як емоційний образ і стане ціллю. Емоційне потрясіння, що супроводжує амбівалентність, сприяє відкиданню аргументів "за" і "проти", оскільки "боротьба мотивів" виявляється дією, що відходить у безконечність і не має реального завершення. Очищена від нашарувань мотиваційної боротьби, ціль відкриває перехід до вчинкової дії.
Розвиток мотивації виявився за своїм змістом проясненням того об'єктивного предмета, який визначав спрямованість особистості до вчин-кової дії. Виражаючи те, чого прагне людина, мотив є вихідною рисою суб'єкта діяльності. З розвитком мотиваційного аспекту вчинку в ньому де-далі більше виявляється об'єктивність - той предмет, на який буде спрямо-вано вчинкову дію. Якщо на початку становлення мотивації присутні емоційно та предметно розпливчасті її компоненти, то на завершальних ета-пах розвитку, в її найбільш виражених формах виступає чітка об'єктивна ціль дії; інакше вчинковий акт не може початися. Спочатку ціль має характер зовнішньої предметності та цілком поглинає особистість. Це предмет-ціль, який слід усунути, перетворити, присвоїти, знищити, розвинути. Така ціль, оскільки вона розкривається в її відношеннях до оточуючих фонових предметів, може бути досягнута тільки через посередництво цих предметів і на основі зв'язків з ними. Вона протиставляє себе оточуючим предметам і зводить їх до рівня засобу, хоч вони мають автономне буття. Виникає відношення цілі й засобу, що глибоко визначає характер самого вчинку. Воно по суті викликає вчинковий акт.
Якщо розвиток мотиву завершується більш чітким уявленням його предмета, то останній є першою характеристикою цілі. Вихідні мотиваційні сили вчинку повинні об'єктивуватися, реалізуватися у своєму протиставленні - в певному предметі. Ціль-предмет починає диференціюватися саме завдя-ки своїй афективності. Вона виступає в багатоманітності, розчленуванні, зрештою як сукупність відношень до інших предметів. У своїй нерозчленованій цілісності вона може бути присвоєна тільки зовнішнім чином. У такому випадку з нею не можна увійти в діяльний контакт. Такий предмет не може слугувати реальною ціллю. Якоюсь мірою він відповідає і в той же час не відповідає мотиву. Між ними встановлюються вибіркові відношення. Це приводить до необхідності диференціювання цілі. Прості операції з предметом як ціллю не зачіпають моральних та інших аспектів особистості. Вчинкова ж ціль-предмет уся охоплена міжособистісними відношеннями, вона символізує, виражає їх. Цей символ - продукт творчості - виявляється далі засобом комунікації, уособлюючи міжособистісні відношення. Вони стають тепер на місце, вказуючи на дійсний об'єкт вчинку. Так предмет-ціль із самодостатнього утворення стає засобом впливу, точніше комунікації з іншими предметами, індивідами, особистостями і т.д. Він важливий тепер не сам по собі, а тією мірою, якою розкриває міжособистісні відношення, виступає їхнім представником. Таким вчинковим засобом виявляється не стільки ціль, скільки предметна дія. Головне тепер - в його осмисленні, в наданні йому соціального значення, смислу комунікативного процесу.
Ціль переходить у засіб учинку за необхідності її досягнення. Вона вия-виться тільки ціллю, якщо не буде опосередкована засобом. Опосередкуван-ня мають випливати з самої цілі, з супленої її природи, а не бути їй чужими. Інакше вони не можуть бути засобами саме цієї цілі. Засіб учинку є опо-середкуванням між ціллю та особистістю, що вчиняє. Абсолютний раціоналізований характер ситуації та мотивації перешкоджає вчинковому акту внаслідок своєї безконечної опосередкованості. Опосередкованість у сфері засобу має практичний, позбавлений абсолютного раціоналізування смисл. Засоби, прикладені до цілі, здійснюють учинкове перетворення, вчинковий акт з його післядією. Його результатом, продуктом є нове ситу-аційне відношення. Здійснилася подія в людській психіці. У вчинковій спіралі виник своєрідний канон поведінки. Вчинкове коло завершене.
Це нове ситуаційне відношення є перетворений світ, де особистість більш адекватно його виражає, більш глибоко входить в його надра на ос-нові комунікативного процесу. Вчинок як укорінення людини у світ є особистісна суб'єктивність, "мікросвіт". Так формується єдність пізнавального та практичного відношення людини і світу. Новий
Loading...

 
 

Цікаве