WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинок і світ людини - Реферат

Вчинок і світ людини - Реферат

структурної та змістової безконечності об'єктивного світу, а осо-бистісний - у вигляді "екранного" січення цієї кулі. Таке січення не ста-тичне, а повертається на осі кулі, відкриваючи (або "вириваючи") її зміст і водночас творячи його. Структурна мережа "екрана"включає в себе і струк-туру світу, і природу людини. Подвійна структура "екрана" є суперечністю, яка приводить його в колове обертання навколо осі кулі. Проходячи через кулю, "екран" увесь час змінюється, відкриваючи все новий і новий зміст світу.
Суперечність, яка виражає відношення особистісного і всезагального світу, - глобальна й найвиразніша. В ній полягають основні проблеми філософії, а також психології: відношення матерії та свідомості, безконечного і конечного, абстрактного і конкретного, тіла й душі, сутності та явища, форми і змісту, свободи й необхідності тощо. Ця суперечність в основі своїй учинкова. Вчинок - спосіб руху "екрана", безконечного повертання його площини, опосередкування особистості та матеріального світу. Немає окре-мих трьох сутностей, що взаємодіють зовнішнім чином, механічно між со-бою: особистості, вчинку і великого світу. Вчинок - результат взаємного переходу особистості й мікрокосмосу, і цей перехід виявляє себе як творчий акт. Ось чому вчинок є всезагальна, синтетична творча дія у відношенні її спеціальних видів.
"Муки матерії" (Я.Беме) свідчать про суперечливу єдність особистісного і всезагального світів, що приводить до їхнього взаємного вияву, в якому освоєне весь час вказує на неосвоєне. Отримуючи в освоєному свободу, особистість відразу ж виявляє свою несвободу, тому що за обрієм постійно залишається невідома, тривожна і принаджуюча до себе "країна". У вчинковому прийнятті рішення, у виборі з альтернатив особистість формує установку у відношенні до неосвоєного "зовнішнього" світу, немовби ототожнюється з ним. Іншим способом вчинкова дія буде неможливою. Але відразу ж після її звершення виявляється недосягнуте безконечне всезагаль-ного світу. Помилка філософії, що вказує на потойбічність "зовнішнього" світу, полягає у відриві його від особистісного плану буття. В результаті світ, як він існує сам по собі, виявляється порожньою абстракцією, а особистісний - мертвим, застиглим явищем. У дійсності - це дві взаємоопосередковуючі сторони вчинкової акції.
Екзистенціалістські ідеї "покинутості" і "страху" насправді є феномено-логічними моментами, в яких фіксується протиставлення особистості та ма-теріального світу. Розуміння вчинкового акту як пошуку і знаходження опертя в матеріально-предметному світі (будова пірамід, оживлення неживої природи, прогресуючі форми соціальної комунікації і т.д.) пов'язується з ідеєю покинутості та страху на основі творчого відношення до світу.
Як вираз суперечності між особистістю і матеріальним світом, вчинок виявляє незавершеність, прагнення до вдосконалення, подолання невідповідності ідеалу і реальності в пізнавальній, естетичній та моральній діяльності з метою знаходження опертя в матеріальному світі. В цьому при-чина існування "білих плям" у нашому пізнанні, які слід заповнити. Ці "плями" не є щось подібне до острівців непізнаного. Це суперечність того, що вже є пізнаним, і того, що перебуває в акті пізнання; вона виражає своєрідність "екрана", де перехрещуються шляхи особистісного і ма-теріального світів. Подолання цієї суперечності здійснюється єдиним спосо-бом - у вчинковій акції, яка водночас має пізнавальний, моральний, есте-тичний смисл і з необхідністю включає практично-предметне перетворення світу.
Вчинок у його провідній визначеності є комунікативним актом, що здійснюється між особистістю і матеріальним світом. Таку комунікацію можна розуміти як зв'язок, перехід інформації між ними, як їхнє об'єднання. Об'єднання з неживим або живим світом має за мету ствердження особистості в матеріальному світі, знаходження опори для цього ствердження, оскільки особистості виявляється її ущербністю.
В особистості і поряд з нею існує матеріальний світ. Акти їхнього взаємного переходу є вчинковими актами. Тут насамперед виявляється якийсь стан у вигляді сукупності світових подій. Така сукупність, що визна-чається, висвітлюється особистістю (включаючи й останню) і разом з тим не визначається нею, тому що існує поза нею як невідомий, неосвоєний ма-теріальний світ, є ситуацією - першим моментом учинку. Спрямована на-пруга співіснування особистісного і матеріального світів, яка визначається ситуацією і виявляється в потязі до комунікації з матеріальним світом, є мотивацією - другим моментом учинку. Реальний взаємний перехід цих двох моментів є вчипковий акт і його післядія. Крім нього, справді діяльного у світі немає нічого. Є результат учинку - подія.
Психологічна картина звершення вчинку починається з надання значення феноменам матеріального світу. Це - ситуація. Значення, надане феноменам, але протиставлене їм як невідповідним, є мотивацією вчинку. Акт перетворення з тим, щоб він відповідав ідеальному моменту мотивації, ста-новить сам учинковий акт.
Відкриття, утворення будь-якого феномена в особистісному світі є зна-чуще відкриття. В результаті утворюється сукупність значущостей, яка ви-значає ситуацію. Значення як таке має місце хоча б завдяки ноуменальному обґрунтуванню даного феномена. Його значущість, що перебуває в ноумені, створює ситуативну напругу, спрямованість. Не сам феномен захоплює, а те, що криється за ним, що виступає як відношення сутності та явища тощо. Відношення феномена і ноумена виявляється у зв'язку буття й небуття, свободи й необхідності і т. д. Розгортання ситуації відбувається внаслідок взаємодії між феноменом і ноуменом, їх взаємного переходу. Перетворення ситуації є зміна вихідної позиції, а отже - значень (тут поки що ми абстрагуємось від особистості людини). У зміні позиції зникають і пере-творюються феномени. В результаті цього виявляється якась точка відліку в рамках сприймання або уявлення, що приводить до порядку, зв'язку у світі, котрий відкривається.
Значущості ситуаційних компонентів розвиваються і змінюють одна од-ну. Ось чому поряд із ситуацією виступає постситуація, або антиситуація, - те, що не має значущостей або вже не має того, що потенційно може стати ситуативним відношенням. Ці позаситуативні компоненти стають фактами, які втратили свої значущості й стали начебто "каменями на дорозі". Світ у цілому складається із ситуаційних відношень і наявних фактів як таких, що втратили своє значення компонентів ситуації. Останні знову, переходячи на більш глибокі рівні, захоплюються в ситуативні відношення. У цьому "розкопуванні" ноумена ситуація йде в глибину. Але кожне копання дає лише нову загадку. Відкрите, розгорнуте відразу ж стає прихованим, таємничим, інтригуючим. Ситуаційні відношення у своєму
Loading...

 
 

Цікаве