WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вчинкові засади рефлексивності: Універсальність та відповідальність буття. М. М. Бахтін (1895 — 1975) - Реферат

Вчинкові засади рефлексивності: Універсальність та відповідальність буття. М. М. Бахтін (1895 — 1975) - Реферат

безгрішним, адже тут немає суб'єкта вчинку.
Бахтін зазначає, що сучасна філософія не розв'язує цього питання. Вчинок залишається розколотим на об'єктивний смисловий зміст і суб'єктивний процес завершення. В жодному з цих світів окремо Бахтін не знаходить місця для дійсного відповідального звершення вчинку. Навіть етичні концепції, що віддають перевагу практичному розумові, не вирішують цієї проблеми, адже вони надто затеоретизовують суб'єкт учинку. Жодна теоретична теза не може безпосередньо обґрунтувати вчинок, не втрачаючи його індивідуалізованої суті. Воля-вчинок створює закон, якому підкоряється, тобто як індивідуальна суть вона вмирає у своєму продукті. Воля описує коло, стає замкненою в собі, виключає індивідуальну та історичну активність учинку. Зникає підхід до його дійсності. Він постає як такий лише в реальному продукті (дії, слові, думці).
Йдеться про те, що взагалі мислити перехід від мотивації до дії немож-ливо. Мотивація - це приречений на вічне вирішення теоретизм, абстра-гування від себе як неповторної істоти. В теоретичному світі вчинок не здійснюється. "До живого вчинку в реальному світі тут немає підходу", як немає підходу й до дійсного автора вчинку.
У своєму завершенні вчинок має неповторне буття - в усій своїй змістовності та неповторній фактичності. Всередині вчинок виявляє кон-кретний останній контекст, куди відносить і свій сенс, і свій факт, де він намагається відповідально здійснити правду факту і сенсу в їхній конкретній єдності.
Вчинок мислиться Бахтіним як наслідок прийняття рішень, як підсумок усіх альтернатив; у ньому всі попередні конфлікти так чи інакше знаходять розв'язання. Мотиваційний бік учинку, зокрема відповідальність, а також дійовий бік учинку розкриті Бахтіним із достатньою повнотою. На жаль, у його концепції "філософії вчинку" не йдеться про ситуацію. "Відповідальність" можна віднести до післядії.
Слід прокоментувати одне з найважливіших синтезуючих місць з аналізованого трактату Бахтіна: "Відповідальний учинок один долає всіляку гіпотетичність, адже відповідальний вчинок є здійсненням рішення вже без-вихідно, невиправне й безповоротно; вчинок - останній підсумок, всебічний остаточний підсумок, всебічний остаточний висновок; учинок стягує, співвідносить і вирішує в єдиному й неповторному і вже достатньому контексті і сенс, і факт, загальне й індивідуальне, реальне й ідеальне, адже все входить у його відповідальну мотивацію; у вчинку вихід з можливості в унікальність тільки раз і назавжди".
Бахтін оберігає філософію вчинку від психології вчинку. Цю останню він пов'язує з суб'єктивізмом. Мабуть, вік розуміє предмет психології лише в його інтроспективному, традиційному плані. Крім того, філософія вчинку, його правда, на думку Бахтіна, є естетичною правдою вчинку. В цьому синтетизмі щонайменше ірраціонального, адже вчинок у його цілісності більш ніж раціональний - він відповідальнісний. Раціональність тут тлумачиться тільки як момент відповідальності.
Вчинок, що розглядається з біологічної, психологічної чи фізіологічної точки зору, може здаватися стихійним і темним - як абстрактне буття, але зсередини вчинку людина, що відповідально вчинила, знає ясне й виразне світло, в якому вона орієнтується. Людина в багатомірності та складності ситуації визначає єдине місце в даному контексті подій.
Бахтік намагається тлумачити у вчинковому ключі різні психічні здатності, зокрема і найбільше - мислення. Він зауважує: "Дійсне мислення, котре вчиняє, є емоційно-вольове мислення, інтонуюче мислення, й ця інтонація істотно проникає в усі змістові моменти думки. Емоційно-вольовий тон обтікає увесь значеннєвий зміст думки у вчинку й відносить його до єдиного буття-події. Саме емоційно-вольовий тон орієнтує в неповторному бутті й дійсно стверджує смисловий зміст". Отже, тут здійснюється певна спроба виставити вчинок як логічний осередок системи психології.
Емоції та воля, що визначають мислення, самі мають учинкову структуру. Бахтін висловлюється в тому розумінні, що кожна окрема думка є продуктом живого вчинку. Це має стосунок і до почуття, бажання тощо. У твердженні "я мислю" слід бачити насамперед зміст - "вчиняю думкою". Це є й докором психології, яка "фатальним для неї чином орієнтована на суб'єкта, що пасивно переживає". Чому ж Бахтін не звертається до психо-логії, яка з давніх-давен розглядає людину як активного суб'єкта? Одначе при цьому він чітко дотримується позиції активності психічного -- через визнання неповторності залученості людини до буття. В цьому дійсна основа життя і вчинку людини. "Активний вчинок impiicite стверджує свою не-повторність І незамінність буття в цілому. Я причетний до буття як його неповторний діяч".
Світ, таким чином, є те, що він розкриває зі свого змісту перед учинком, а вчинок є те, що становить відношення людини до світу. Вчинок є інструментом розкриття світу, набуття ним визначеностей. І це визначення неповторне, єдине в своєму роді, щось схоже на монаду Лейбніца. Розкриття світу через учинок є розкриття також психічного світу людини як інструменту світового зрізу. "Я мушу вчиняти зі свого унікального місця. Тоді й дія вчинку стає незамінною стосовно всього того, що не є я". Звідси, з позиції неповторності й слід тлумачити відповідальність як одну з головних рис учинку. "Дійсно бути вжитті" - означає вчиняти, бути не індиферентним до єдиного цілого.
Єдність цілого зумовлює неповторні ролі всіх учасників буття. Непо-вторні особистісні світи складають єдину подію. Між ціннісними картинами світу кожного учасника немає суперечності. Існує контекст, що дає можливість спілкування. А далі постає проблема визнання іншого як вихідної точки пізнання і дії. Відтак ідея паралелізму світів.
Сучасний йому кризовий стан суспільства Бахтін пов'язує з кризою су-часного вчинку, говорить про безодню між мотивом учинку та його продук-том. Унаслідок цього продукт відривається від свого коріння. Оскільки теорія відокремилася від учинку й розвивається за своїм внутрішнім іманентним законом, учинок сам починає деградувати. Всі сили відпові-дального звершення входять в автономну царину культури, і віддалений від них учинок зводиться до елементарної біологічної та економічної мотивації, втрачаючи ідеальні моменти. Це і є стан цивілізації. Все багатство культури віддається на поталу біологічному акту. Теорія залишає вчинок у тупому бутті. Звідси пафос толстовства і всілякого культурного нігілізму.
Наприкінці свого рукопису Бахтін іще раз повертається до логічного осередку. Кожний прояв людини - почуття, бажання, настрій, думка - пе-ретворюється в активно-відповідальний вчинок.
Існує також учинок усвідомлення. Я - центр світу, центр походження вчинку. Я виходжу з себе в моєму вчинку-баченні, вчинку-думці, вчинку-справі. Як ціннісний центр людина будує конкретне архітектонічне - мету. Тоді виступають значення, й тут Бахтін опосередкованим чином говорить про ситуацію. Всі межі стають значущими, а світ постає як єдине ціле. Тео-ретичне ставлення до світу і є важливим моментом ситуації, яку слід пере-творити практично.
Якщо винести за дужки "Я" як центр, світ розпадається на абстрактно-загальні моменти й відношення. Тільки стосовно людини виявляється дійсна архітектоніка світу, що переживається. Отже, знайдено ситуацію, а терміна так і не названо.
Перед нами постала своєрідна онтологія вчинку. Світ розкриває себе через учинкову структуру, бачить себе, оцінює себе. Через учинок людина стає центром світу, ЇЇ очі - це очі і людини, і світу. С.Л. Рубинштейн був одним із перших, хто розвивав аналогічні ідеї на ниві психології та прийшов, зрештою, до ідеї "внутрі-буття" і дії-вчикку як центрального логічного осереддя психологічної системи.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве