WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Відношення розуму, "Я" і суспільства. Дж. Мід (1863— 1931) - Реферат

Відношення розуму, "Я" і суспільства. Дж. Мід (1863— 1931) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Відношення розуму, "Я" і суспільства.
Дж. Мід (1863- 1931)
Джордж Мід у книзі "Розум, я і суспільство" піддав детальному дослідженню ці сторони людської поведінки, підійшовши впритул до ідеї особистості. Навколишній світ Мід тлумачить як сукупність реакцій і форм поведінки, як "серію ситуацій", а людську поведінку - в дусі біхевіоризму - як біологічний потяг, біологічні реакції. Останні Мід розглядає як вихідний елемент суспільства. Звідси випливає, що вісі соціальні інститути є тільки "способами відображати на соціальному екрані у збільшеному вигляді процеси, що відбуваються в нашій центральній нервовій системі".
Людська тварина перетворюється в індивіда під дією соціальних відносин. Первинно це, за Мідом, ірраціональний процес моделювання біологічних потягів немовляти під тиском міжлюдських взаємин і форм активності, які у вигляді певних установок і дій утворюють свідомість індивіда. Поведінка останнього стає раціональною в тому розумінні, що він "грає роль", котру інші люди від нього чекають. Услід за Кулі Мід тлума-чить "Я" як "Я-дзеркало", тобто як рефлекс образів поведінки інших людей. За роллю, яка визначається іншими, в яку індивід себе вкладає як актор, виявляються форми поведінки і установки, характерні для соціальної групи. Ось чому основи соціальної еволюції є основами розвитку систем символізації та комунікації. Свідомість особистості знаходить цілковитий вияв усередині символічної системи установок соціальної групи як цілого.
Мід сформулював принципи, згідно з якими нормативні установки є центром людської особистості. За Мідом, у процесі створення "Я" існують два ступені. На першому "Я" складається просто з організації конкретних установок інших індивідів відносно нього та один одного в конкретних соціальних діях, в яких вони разом беруть участь. На другому ступені "Я" виступає не тільки організацією цих окремих індивідуальних поглядів, але також організацією соціалізованих установок узагальненої або соціальної групи як цілого. Ці установки охоплюють усе: від окремих нормативів щодо конкретних дій у конкретних типах ситуацій до основної орієнтації, що ви-значає суспільний характер особистості. Ці установки є принципами даної особи і загальновизнаними ціннісними орієнтаціями членів колективу сто-совно світу, самих себе та їхньої спільної справи. Теорія Міда виявилася розташованою "на двох стільцях" - біхевіористсьхому та гештальтистському, як це трапилось і з Е. Толменом.
Обіцянка радикального біхевіоризму передбачати людську поведінку і цілком оволодіти нею залишилася наміром з неадекватними засобами. Г.Беккер і А.Босков зазначають, що майже немає праць, дійсно заснованих на цьому біхевіористичному принципі, тому що ті речі, які він намагався пояснити, не можуть бути зведені до "механічної циркуляції" стимулу - реакції. Не було накопичено нічого, що нагадувало б наукові знання (в радикально-біхевіористському розумінні) стосовно явищ як індивідуальної, так і (ще більше) соціальної психології.
В результаті вийшло так, що у 30-х роках менш радикальний тип біхевіоризму досить швидко витіснив старий різновид цього напряму. В зарубіжній психології та соціології все ще користується попитом "символістично-інтеракціоністська" версія, яку найбільше проголошував Мід. Позитивне значення модифікованого біхевіоризму полягає в тому, що він, зокрема, заповнив те провалля, якевиявилося ширшим, ніж усвідомлювалось: провалля між об'єктивізмом і суб'єктивізмом. Мід підкреслив значення символічної взаємодії, яка привела до розвитку соціології комунікацій, та переорієнтував на дослідження установок саме в їхньому зв'язку з соціальною структурою.
Біхевіоризм зводив усю складність поведінки до однієї площини, до штучного ланцюга перемінних, здобувши принципову наукову чистоту, але очистивши при цьому психологію від по-справжньому психологічних І життєво важливих проблем.
Проблема особистості дедалі більше требувала ґрунтовних досліджень. Екзистенціальна психологія, яка продовжувала розвиватися паралельно біхевіоризму, висунула проблему особистості на перший план, але не змогла здійснити її остаточне вирішення. Правда, особистісний момент виступив у проблемі цілісності гештальтпсихології та левінської теорії поля. Проте левінська теорія мотивації та розробка проблеми вибору на її основі зали-шилися по суті на позаособистісному рівні, хоч "боротьба мотивів" є важ-ливим показником саме особистісних характеристик.
Психоаналіз, який виник на самому початку XX століття, звернувся до вивчення конкретних форм людської, а саме - особистісної, поведінки. Особистість узагалі є психологічним утворенням із протиставленням кількох ''шарів" психічного. Це протиставлення пояснюється тим, що особистість перебуває в суспільстві. Але суспільство не є одним із подразників (поряд з біологічним), як це мислить біхевіоризм. Останній бере біологічне та соціальне й еклектично сполучає їх саме тому, що не знає або не хоче знати їхньої справжньої суперечливої природи.
Винайдення терміна "біосоціо" сприяло появі надзвичайно наївного по-гляду (А.Вайсс та ін.) на таке співвідношення. Категорії легко поєднуються між собою в розумі, але жорстко відштовхуються в дійсності факти, що ви-ражаються цими категоріями. Треба було зрозуміти справжню драматургію цього відношення, зрозуміти людину як носія різнопланових поведінкових проявів і, зрозуміло, розкрити їхню певну єдність, тому що людський індивід за всієї своєї суперечливості уособлює цю єдність. Більше того, про суперечливість можна говорити лише тоді, коли передбачається єдність. В іншому випадку різнопланові шари психічного будуть співіснувати, але не показувати свою справжню драматургію.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве