WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → В. Шевчук: "ідеалістична блокада" розвитку психології з позицій прихильника діалектичного матеріалізму - Реферат

В. Шевчук: "ідеалістична блокада" розвитку психології з позицій прихильника діалектичного матеріалізму - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
В. Шевчук: "ідеалістична блокада" розвитку психології з позицій прихильника діалектичного матеріалізму.
Відомий польський психолог Влодзимеж Шевчук, професор Ягеллонського університету, досліджував широкий спектр психологічних проблем загальної та генетичної психології. Він є автором "Психології" (1963 - 1966), "Психології дорослої людини" та ін. Шевчуку належать також теоретико-методологічні та емпіричні праці: "Велика суперечка навколо психології. Психологія на переломі XIX і XX століть" (1972) і "Вступ до антипсихоаналізу" (1973).
У своїх історико-психологічних розвідках Шевчук виходить із стану кризової ситуації в психології. Не обминаючи цей шаблон думання, він висуває твердження не тільки про кризу теоретичну, а й суспільно-ідеологічну. Аналізуючи відомі дослідження з історії психології, Шевчук вказує на їхній спільний недолік. Вони були написані з позицій історії психології як науки самої для себе, в межах чисто психологічних проблем (хронологічних або теоретичних). Шевчук особливо наголошує на тому, що будь-яка наука не розвивається сама по собі, незалежно від контексту філософського, ідеологічного, суспільного. Історії психології, в яких обминаються такі зв'язки, мають низьку наукову цінність.
Шевчук здійснив великі мандри по всіх найвизначніших бібліотеках світу, архівах тощо, добираючи матеріал для своїх історико-психологічних праць, - на відміну від американських психологів, які задоволені своєю самодостатністю, пріоритетним станом у певних позиціях.
Значну увагу Шевчук приділяє філософським засадам психології. Психолог, який заперечує вплив філософії на свої міркування, все ж визнає її як свою певну ідеологію. Шевчук критикує П'єтера за спроби заперечити вплив філософії на психологічний рух. Психолог має усвідомити філософські джерела своїх наукових поглядів. Уже Г.Бретт висловив чітку думку про те, що психологічне дослідження, вільне від філософських засад, є методологічним міфом. Разом із тим Шевчук зауважує, що виводити психологічні погляди безпосередньо з економічної ситуації не можна. Ідеології неоколоніалізму, теології та інші - все це впливає на розвиток психологічних ідей. Будь-яка спроба позбавити психологію філософії приречена на провал. Сам Шевчук у своїх суспільно-політичних, філософських поглядах наближається до марксизму.
Спроби психології вийти за межі філософії до самостійного наукового статусу, зауважує Шевчук, були звитяжними. Це були зусилля звільнитися від філософії ідеалістичної. Досягнення школи Павлова та наукового спрямування Дж.Вотсона вважаються такими, що вже були кроком уперед до звільнення психології від цієї філософії. Шевчук вважає тезу про єдність організму та умов існування матеріалістичною. Але і Дарвін, і Сеченов, котрі також стверджували це, матеріалістами не були. Говорити про поступ психології на ґрунті боротьби матеріалізму та ідеалізму не доводиться. На противагу твердженням Шевчука, В.Бехтерсв не був матеріалістом, а Павлов ще й був глибоко релігійною людиною. Зауваження Шевчука про те, що Т.Рібо, А.П'єрон, Дж.Вотсон збагатили матеріалістичну психологію, є досить сумнівним.
Матеріалізм у психології сам Шевчук формулює в таких положеннях.
1) психіка є вторинною відносно матерії та виникає на певному етапі її розвитку;
2) психіка є відображальна дія нервового апарату, яка визначається зовнішнім світом;
3) психіка є істотним чинником регуляції стосунків між організмом та навколишнім світом, яка спирається на відображення цього світу;
4) психіка постає і розвивається завдяки активності індивіда; у вищій своїй формі ця активність є свідомим самопізнанням.
Шевчук стверджує, що заперечення цих основоположних засад і привело психологію до її подрібнення на десятки різних напрямів. Багатство ідеалістичної психології він вважає удаваним. Те, що відрізняє Шевчука від представників радянської психології в її ідеологічних засадах, є надзвичайно деталізована критика ідеалізму. Тривалу полеміку Шевчук веде з Бергсоном, критикуючи останнього за теорії, в яких проголошуються відрив душі від тіла, ідея безсмертя душі. Шевчук прямо вказує на "ідеалістичну блокаду" розвитку психології. Головну критику він спрямовує проти К.Твардовського, В. Вітецького, Т.Томашевського та інших, твердячи про те, що лише марксистське вчення вивело психологію на справжню наукову дорогу.
Шевчук відверто висуває питання про зв'язок психології та ідеології. Він особисто демонструє зв'язок психології та марксистського вчення. Цим він визначає не тільки свої філософські уподобання, а й здійснює критику певних напрямів у психології, зокрема психоаналізу. Зі спадщиною Фрейда Шевчук знайомився неодноразово. Критику Фрейда Шевчук намагається вести не спекулятивно, а спираючись на досвідний матеріал. У 70-х роках фрейдівське вчення було визнане ним від початку до кінця помилковим. Шевчук вважає, що Фрейда, як правило, критикували в загальнотеоретич-ному ключі, а слід спиратися на експериментальні досягнення психології.
Саме в цей час, зауважує Шевчук, виявляється розчарування в експери-ментальній психології. Людина в ній не змогла знайти нічого для розуміння самої себе, ніби студіювала санскрит або астрологію. Успіх Фрейда тому слід віднести на час стагнації в експериментальній психології. Сам Фрейд мало цікавився психологією, а більше медициною, анатомією, фізіологією, неврологією, психіатрією. На цьому ґрунті він і здобув загальну орієнтацію в психології, зневажливо поставившись до неї як безпорадної дисципліни. Шевчук підкреслює, що фундаментальні елементи концепції людської природи Фрейд мав готовими уже на порозі своїх емпіричних пошуків, і ці елементи не були його власним здобутком.
Шевчук показує гострі суперечності між фактами науки та їх інтерпретацією. Фрейд не проводив систематичного протоколювання, зокрема щодо своїх пацієнтів. Тому щодо нього мова не може йти про науковий поступ у напрямі осягнення потаємного в природі людини.
Фрейд відкидав емпіричні дані, які не підтверджували його припущень. Він приймав на віру відповіді своїх пацієнтів, які обманювали його, фантазували і т. д. Шевчук дивується тому, що Фрейд написав так багато праць, аби довести, що всі дороги ведуть до Риму, а "Римом" є несвідоме з його страшним змістом. Сумнівною Шевчук вважає психоаналітичну ідею комплексів Едипа, Електри тощо.
Піддано критиці і Cm. Цвейга, який так шанобливо написав творчу біографію Фрейда. Ідею постання культури, яка має боронити людину від її несвідомого, заперечення можливості для людини бути щасливою, усвідомлення безнадійності буття, яке поглиблюється, Шевчук вважає хибним фрейдівським підходом. Біологізація життя не дала змогу Фрейду зрозуміти саме це життя. Пансексуалізм стає карикатурним. Суто людська любов залишається поза його концепцією, суперечить їй.
Думка Фрейда (по суті його міф) про людину як дику бестію, що дрімає в ній, надто стара. Та й саме питання, чи добра людина, чи зла за своєю природою існує протягом тисячоліть іне є питанням, що поставив лише Фрейд. Редукція психічного життя до сексуально-агресивних потреб стала основою реакційних політичних поглядів, ідеї невідворотності воєн тощо. Б.Суходопьський також писав: "Всі його погляди є мертві. І ніщо їх не може оживити!" Ті послідовники Фрейда, які хочуть зберегти частину його теорії, мають прислухатися до висловлювання самого Фрейда: або вся доктрина, або нічого. Шевчук підсумовує: антиісторизм концепції лібідональності, агресивності людської природи з усіма консеквенціями є несправедливістю. Він, проте, визнає, що відкриття механізмів людської поведінки, спроба динамічного розуміння психіки, розкриття ролі сексуальних чинників у людському житті - все це було вагомим внеском Фрейда в розуміння природи людини.
Типова критика фрейдизму! Чи не слід зробити типові паралелі творчості психологів із творчістю майстрів літератури, філософії, мистецтва? Тоді можна було б сказати, що дивовижно помилялися ті творці, які бачили людину очима Ван Гога, Ніцше, Гегеля, Платона, Бетховена, Архипенка та інших. Можна шукати неадекватність бачення у багатьох авангардистських течіях. Де ж існує еталон правди? І чи не буде він за своєю природою трансцендентним? Природа людини невичерпна. Бачити її можна лише з певної позиції, щоб взагалі можна було що-небудь збагнути. Мова йде не про критику теорії як самоціль, а про створення оригінальних позицій бачення людини. В оригінальності світиться прагнення повноти відтворення. Бачити всезагальне - значить звернутися до окремого та одиничного. Оживляється одиничне через всезагальне. Такою є "свята простота" пізнання. Такі засади поступово, обхідними шляхами виражаються в гуманістичній інтерпретації людської природи.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве