WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

викликає антагоністичні спрямування: триває боротьба між тими, хто зрадив культ, і тими, хто в культі ще залишається. Суспільство розколюється. Ця розколотість стосується поколінь. Хто в молодості жив за культу, пригадує свій ентузіазм возвеличення особи і діяльності в її ім'я. То був центр світогляду, а людина без такого центру жити не може.
Теперішня молода генерація шукає не культу, а особу для поклоніння. Ними виступають митці, далекі від політики. Те, що раніше робила політика, тепер робить мистецтво. Політика об'єднувала для ворожнечі, протиборства. Мистецтво об'єднує для вираження співчуття. Таке мистецтво залишає зали - у них тісно. Сценою стають площі, великі відкриті території. Сусідять класика й модернізм, серйозне й популярне. Народ виходить наплощі для єднання на фунті мистецтва, як колись виходив, щоб спостерігати катування і страти. Великі співці зі світовим ім'ям виступають просто неба - і відбувається справжнє духовне дійство.
Читати класичні романи молодь не хоче, просто дивитися вистави їй байдуже. Вона сама в ентузіазмі і хоче брати участь у безумстві виконання. Вона піднімає догори руки і розхитується у самовираженні. Нещодавнє ви-конання "Царя Едипа" на центральній площі Києва ніби повертає нас до стародавніх традицій театрального мистецтва, які обов'язково передбачали дійову участь аудиторії.
Отже, політика об'єднує, роздираючи суспільство на антагоністичні страти. Мистецтво об'єднує у співвиконанні. Цю ідею ще в середині XX століття викладали Р.Роллан, малюючи образи музикантів, і С.Цвейг, пока-зуючи географічне єднання світу в романі "Подвиг Магеллана". Це був та-кож показ антагонізму видатної людини та її оточення (мова йде, зокрема, про особистість З.Фрейда у змалюванні С.Цвейга та інших авторів). Це було відтворення особистостей XIX і XX століть - історичних, героїчних особистостей. Проте були й письменники, які показували ницість людського існування. Серед них - Ф.Кафка, який стверджував, що за певних умов людина здатна набувати рівня комахи, і саме цим рівнем загалом визна-чається статус її буття. Видатні життєписні дали психологам невичерпний матеріал дослідження неповторного поєднання (іноді через протистояння) в історії людства прогресивного й регресивного, конструктивного і деструк-тивного, індивідуального та суспільного.
Постання нового суспільства неодмінно супроводжується соціальними потрясіннями, виникають підстави як для дискредитації нового, так і для сповзання в минуле історії. Але "реставрацій" часто було більше, ніж "поступів". Історія рятувала свій імідж, повертаючись до більш-менш стабільного буття. Тут виразно постають вікові типи особистості, які вкло-няються символам втраченого благополуччя, символам своєї молодості. А сучасна молодь значною мірою політичне та ідейно індиферентна.
Значний інтерес для історичної психології являє той період, коли в СРСР відбувалась так звана перебудова, але таким чином, як мольєрівський Жерак давав синові гроші на одруження, але при цьому міцно прив'язував гаманець до пояса і жваво підтягував його до себе, щойно син намагався взя-ти цей гаманець. Можна згадати й Плеханова, який так описував кредо дея-ких революціонерів: "Я люблю прогрес, але прогрес поміркований, і в цьому поміркованому прогресі більше поміркованості, ніж прогресу".
Такими виступили діячі перебудови, які усвідомили неможливість жити у безвихідній ситуації, але обмежили перебудову паліативними заходами. І все ж зрушення відбулись. Постала своєрідна половинчаста свідомість, яка наважилася відійти від старого, але не знайшла належних орієнтирів для здійснення реального суспільного поступу. І ця невизначеність серйозно дається взнаки й донині.
Повертаючись до вихідних філософських та психологічних проблем XX століття, слід зазначити, що Е. Фромм зробив спробу показати, чому люди виявляються несвободними, і детально розробив тему ескипації - "втечі від свободи". Він, проте, не вказав, що ця тема є вічною темою людської культури, що її детально розроблено уже в драматургії В.Шекспіра ("Буря"), філософії Б.Спінози (Богословсько-політичні трактат"), у трагедії Ф.Шіллера "Дон Карлос", у романі Ф.Достоквського "Брати Ка-рамазовы", у російського філософа В.Розанова в трактаті "Легенда про Ве-ликого Інквізитора" та в багатьох інших творах.
Але з самого початку ідея втечі від свободи тлумачиться Фроммом не зовсім адекватно. Ескипація здійснюється не від свободи, яка ще не стала прапором людської незалежності, волі тощо, а від безпосереднього стано-вища, конкретної ситуації, в якій ідея свободи як серйозне узагальнення ще не постала у повній своїй розгорнутості. Про яку втечу від свободи може бути мова у Калібана із "Бурі" Шекспіра, коли він, здобувши волю, не от-римує свободи? Ніхто не тікає від свободи, не здійснюючи ескипацію, адже для нього ідея свободи залишається "чистою дошкою". Він не має уявлення про рабство як таке, він ставиться негативно лише до конкретної людини, яка стала його хазяїном і карає за негідні вчинки. Тому він і шукає не такого жорстокого хазяїна, як попередній, щоб продовжити свою рабську місію - бути тим, ким він має бути.
Отже, мається на увазі не втеча від свободи, а ескипація від поганого до кращого хазяїна, який не буде забороняти й карати. Це ж саме було і під час ліквідації кріпосного права, коли селяни, отримавши волю, добровільно залишалися в тому ж стані, сподіваючись на зміну панського ставлення. Це ж саме трапилось і в СРСР, коли було розгорнуто безпрецедентний в історії культ особи. І пояснити все це втечею від свободи ніяк не можна, оскільки людина, яка має свободу, буде стояти на смерть і ніколи її не віддасть. Але тут мова йде про істинну свободу, її належне усвідомлення, пов'язане з трагічним переживанням гідності людини, яка осягла всезагальне і зуміла виразити його в неповторній, унікальній, оригінальній формі.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве