WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

людину вільною ("Arbeit macht frei" ·- гасло в Освенцимі, відтак можна говорити про певний жах гасел), праця - засіб здійснення найвеличніших планів. Це подібне до релігійних мотивів про прийдешнє щасливе життя, але в Бозі.
Ставлення людини до історії може бути різним. Консерватизм, наприк-лад, передбачає перенесення традиції у сучасність, чим зберігається на-ступність історії та її діячів із визнанням їхнього внеску. Це також може бути названо традиціоналізмом, який виразно виявляється в Англії та інших країнах. Поглинання історією вступає в суперечку зі зверхністю до неї, практицизмом, нігілізмом - тут наявна безліч вивертів людської психологіїщодо історії. Усі їх можна визначити як прагнення подолати історію. Тут постає шлях перед невідомим майбутнім, який перевершує увесь шлях минулого, який віднаходиться в історії. Разом із тим історія іде в небуття, повивається романтичним туманом і здається тим, що необхідно реставру-вати, І нарешті, ейфорія невизначеності майбутнього замінюється на жах-ливість його очікування.
Історична психологія має також розв'язати важливу проблему кон-солідації народу як вихідного пункту історичного поступу. Ця консолідація має різні шари - матеріального та ідеального буття народу, який, зрештою, реалізуючи власну консолідацію, здійснює історичну експансію щодо інших народів, а згодом повертається до своїх споконвічних меж.
Отож експансія стає продовженням консолідації народу, консолідації державного ідеологічного виробництва як дійовий підсумок історичного розвитку. Є певна межа консолідації, з якою народ і держава прагнуть до експансії. Так чи інакше така експансія захоплює різні сторони життя сусідніх держав. Може бути експансія мовна, світоглядна, звичаєва - все те, що стосується змісту "психології народів". Це, так би мовити, культурна експансія. Вона є тією засадою, яка приводить до взаємного "запліднення" у сферах духовного й матеріального життя. Виникають нові інтернаціональні слова, терміни, які не тільки полегшують взаєморозуміння між народами, а й зумовлюють вільне проникнення одних народів у духовне лоно інших.
Експансія виявляє себе і в негативному світлі. Так, "похід на Рим" 1922 року був підготовкою консолідації італійського фашизму в межах своєї держави, а далі в межах різних угруповань, держав зокрема. Перед тим у Німеччині за часів Троїстого союзу проходив пошук расових детермінант людської поведінки. Влаштовувались оргії, де люди ставали розкутими у своїх натуральних стосунках. Ця розкутість переходила до більш агресивних форм, що психологічно готувало людність до Першої світової війни. У той час відбулися й революційні події, що також нівечили людську особистість.
Все це не могло не позначитися на стані самої психологічної науки. По-стають її антигуманістичні спрямування, стверджується антипсихологізм з забороною навіть терміна "психіка". Все, що було досягнуто людством у розкритті глибин психічного існування, відкидалося. У таких нових течіях у психології, як біхевіоризм, гештальтпсихологія, рефлексологія, реактологія, первісний класичний психоаналіз, на перший план виходить не власне лю-дяність як осередок духовного зростання та розгортання особистості, а спрощені біологізовані та механізовані аналоги психічного, що не могли не редукувати достеменну природу психічного до "занадто умовних" її подоб.
Усе це свідчило про те, що людська особистість загубилась у жорстоких реаліях XX століття - винищувальних війнах, безпорадності людини перед стихією суспільного життя, яке вона творила несвідомо. У самій психології це виразилось у піднятті Павловського вчення про умовні рефлекси до рівня державного світогляду. Біхевіоризм продовжує набирати дедалі витонченіших форм, використовуючи досягнення новітньої філософії. Це ж властиво і психоаналізу. Інстинкти керують людиною - і в психоаналізі, і в політичних теоріях.
Історія психології стає феноменом історичної психології. Психологія визначається історією і визначає саму історію. Поява гуманістичної психології не рятує становища. Ідею гуманізму було тлумачено як самовизначення особистості, але це самовизначення може бути й катастрофічно злочинним. І психологія не могла чекати на порятунок із зовні. Вона продовжувала битись у лещатах псевдогуманізму. Лише ідея канонічної психології ставить психологічне знання на справді гуманістичні засади. Але цю психологію вже не варто називати просто гуманістичною.
У кожного своя доля, але вирішується вона по-різному. Жорстока щодо іншого, чи не є вона противажелем забуття щодо смертності власної природи? Чи не є "інший" тим, хто має спокутувати чийсь (або даної, конкретної людини) основний гріх - смертність як таку. Біблія стверджує, що за гріх пізнання людина стала смертною, що смерть - це кара. Гегель розкриває тонкощі цього питання: все, що народжене, гідне смерті. Велику послугу людству зробив Дмс.Свїфт, коли показав своїх "безсмертних" героїв у такому жахливому стані, що саме їхнє життя визнається гіршим злом, ніж сама смерть, її прагнуть, а її немає і не буде.
Коли Ж.П.Дюрозель у своїй "Історії дипломатії XX століття" висвітлює факти цієї історії, можна тільки захоплюватися його обізнаністю та різнобічністю тверджень. Проте коли він починає тлумачити причини та наслідки цих фактів, одразу ж відчувається своєрідна прірва між можливим і дійсним в цій історії, між фактом та його причиною, між індивідуальним впливом та соціальною необхідністю історичного процесу. Особливо коли постають питання: "Хто винен?" або "Хто спричинив?" тощо.
Історична доля історичної особистості - важливий феномен історичної психології. Праці Г.В.Плехапова з цього питання стимулювали чимало відповідних розробок. Постає картина руху історичної психології: наявний стан, пробудження історичної особистості, її роль у співробітництві з прихильними масами. Класичні взірці у цьому сенсі дають долі Ісуса, Ма-гомета та їхніх учнів. Ідеться про першопостання кількох шляхів перед історичними особистостями, про їхню спадковість та ідейні джерела, про їхнє ставлення одна до одної, до справи і т.ін.
Особливу увагу історична психологія звертає на психологічне середовище постання особистості та зміну цього середовища нею. Історична психологія як самосвідомість народу показує підґрунтя історичного руху самої психології, і це має досліджуватись особливо пильно. Історико-психологічні умови зрощуються в особистості, і тому вона стає всесвітньо-історичною особистістю. Які ж вони, ці умови - відповісти на це питання має намагання історична психологія.
Ми вже зазначали, що несвідоме поклоніння загалу культовій особі пе-ретворюється в ненависть унаслідок усвідомлення приниження власної особи як підлеглої. Руйнація культу відбувається з таким же ентузіазмом, як відбувалося його насадження. Але усунення однієї культової особи не вирішує питання. Має бути субституція культу іншою особою. Виникає ідея авторитету. Це
Loading...

 
 

Цікаве