WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

мав би бути взірцем для інших. Але це був єдиний випадок у співжитті держав і, мабуть, останній. Вона добровільно відмовилася від статусу третьої ядерної держави, очікуючи на аналогічне. Просперо із "Бурі'' В.Шекспіра немовби робить заклик із початку XVII століття до століття XX: він зрікається своєї магічної зброї перед ворогами і закликає їх цим до толерантності взаємин. У цих двох учинках присутня справжня гідність і відчуття власноїморальної сили.
В Радянському Союзі розуміння гідності людини полягало насамперед у належності до "передових начал" існування: народу, класу, партії і т.д. Гідність самотворення, гідність творчості були похідними від цієї належності субстанціального характеру. Але найяскравіше гідність людини мала поставати в різних критичних ситуаціях: перед неминучістю смерті, у над-людських випробуваннях тощо. Адже гідність не може розтрачуватись у ситуаціях буденних. Інше питання: як людина усвідомлює свою гідність і в чому вона її бачить. Гідність виявляється і хибною, і уявлюваною, і т.п.
Чи не слід звернутися до І.Канта: роби так, аби твої вчинки могли стати засадою законодавства. Такі вчинки є дійсно такими, що відповідають кате-горичному імперативу, належать до найзагальнішого, вселюдського, дають засаду Для розуміння природи справжньої гідності.
З ідеєю гідності особистості безпосередньо пов'язана проблема статевої поведінки людини. XX століття намагається звільнити себе від багатьох табу щодо цього, зокрема у зв'язку з загальною розкутістю вчинків. Ідея кохання відокремлюється від сексу, секс відокремлюється від практичної сфери - народження дітей. Статева сфера піддається експлуатації, уподібнюється до таких речей, як витончена їжа, мандри, колекціонування, накопичення багатства тощо. Спеціальні газети і журнали у великій кількості подають сексуальний "матеріал", який тлумачиться або сам по собі, або у зв'язку з поведінкою знаменитих людей. Повісті, романи, кінофільми, мистецькі твори, телефонний зв'язок. різноманітна відеопродукція немовби змагаються у репрезентуванні сексу, взятого осібно. Саме така форма подання сексу й може бути названа "порно" - ізоляція сексуальної поведінки від широкого життєвого тла, від загальнокультурних проблем, від естетики, етики, філософії тощо. Все зводиться до життєвих вражень. А величезна проблема існування вічно жіночого та вічно чоловічого відсувається дедалі вбік. Розчленована таким чином людина починає неухильно втрачати свою гідність, цілісність і стає предметом маніпулювання.
К.Маркс колись зауважував щодо однобічного використання людини як певної окремої функції. Мова йшла, зокрема, про виконання тими чи іншими органами специфічних функцій, якими користуються у певних шаб-лонних діях, а людська особистість в такому процесі зводиться до окремо взятої функції. Ця своєрідно ізольована функціональність спричиняє дегра-дацію людської індивідуальності. Деякі виконавці пантоміми на початку виступу торкаються руками своїх статевих органів, немовби запрошуючи глядача відкинути застарілі цноти. Існують і маловідомі фрагменти Ч.Чапліна, з його дивними у сексуальному плані героями - дресируваль-ником бліх та іншими.
Тобто мова йде про певний абсурд буття, коли абсурдне стає самоціллю і полонить спочатку уяву індивіда, а, зрештою, і всю його істоту. Театр абсурду лише відображає функціонування того абсурду, яким переповнене буття людини і за межі якого вона не здатна вийти, щоб оцінити свій буттєвий стан. Велика таємниця людської статі зводиться до втихомирення сверблячки, щоб знову очікувати на її відтворення й задоволення. 1 стає зовсім не дивним те, що знамениті на світовому рівні напрями психології взяли в основу своїх поглядів сексуальну поведінку, гіпостазували, гіперболічне її розтлумачили і зробили суттю низки відомих психологічних систем.
Ідею людської смерті зневажено у XX столітті не менше, ніж сексуальну поведінку. Любов і вмирання людини як вічні таємниці філософії та пси-хології були зґвалтовані своєрідною культурою розбещення і винищення людей. В той час як людина народжується, щоб гідно любити і гідно вмира-ти, смерть було зведено до масового знищення людей за безліччю мотивів. Сам кат не розумів того, що він знищує цим свою людську гідність, а разом з нею і свою особистість. В абсурдних сподіваннях смертей інших людей намагалися продовжити своє буття, досягти безсмертя, посилаючи у невідому незбагненну країну інших людей, як данину Молохові. Смерть стали кваліфікувати як привід для розваги, як серцевину спектаклю, як те, що може бути навіть "подарунком на іменини".
Ідеологічна надбудова над цією практикою готувалась і готується перманентно. Людський інтелект здатний сформулювати безліч підстав для знищення людей і навіть усього людства. Є інстинкт смерті, є перенаселення земної кулі, є брак продуктів харчування, є нестача смислу людського буття тощо.
Просперо із "Бурі" В.Шекспіра так проголошує своє кредо:
"Коли-небудь, повір, настане день,
Коли всі ці чудесні вілли
І -замки, і розкішні палаци,
І хмарами повиті башти,
І сама наша земна куля
З усім, що г на ній, -·
Зникне все, не : лишиться сліду...
Ми виткані із тієї ж матерії, що й наші сни,
І сном оточені...
І наше життя як сон..."
Дон Педрп Кальдероп де ля Барка оригінальне відновив ці мотиви че-рез 20 років у своїй знаменитій трагедії "Життя - це сон".
Люди XX століття не вбачають у цій філософії особливі глибини. Вони реальними своїми вчинками підштовхують перехід від почуття сповненості людського існування до його повного смислового знецінення. А між тим геній Шекспіра знаходить у містерії примарності буття невмирущі сутності, головною з яких є людська гідність. У мерехтливому світі даностей, що по-стають перед людиною, кожен має знайти субстанціальну опору, а саме - гідність. Перед нею бліднуть цінності просторово-часового ґатунку. А цінності людських взаємин - вільних, невимушених - мають залишатися тією основою, спираючись на яку можна в усій повноті виправдати своє існування.
Всі відношення між людьми, які бачимо в історичній психології, вияв-ляються так чи інакше антагоністично непримиренними: відношення між расами, відношення в рамках народної психології з її етнічними відмінностями, класової психології з протиставленням інтересів або навіть філософських поглядів, які обслуговують ті чи інші страти суспільства.
Піднесення, а згодом занехаяння особистості, яка приходить до влади і втрачає її, справляє огидне враження. Адже те ж саме покоління, яке неса-мовито піднімало культ особи, скидає її з п'єдесталу - і тим більш несамо-вито, чим більш воно ще зовсім недавно схилялося перед цією особою. Пропаганда ледве встигає за подіями. Як свого часу французька преса міняла свої орієнтири щодо Наполеона Бонапарта під час його знаменитих "100 днів" ("Його імператорську величність очікують у вірному Парижі"), так і в XX столітті
Loading...

 
 

Цікаве