WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

знаходить батьківщину іншу та віддає їй увесь свій талант. Та й на новому місці вона знову політизується. Може, не так вульгарно й відверто. Але може про це вільно писати.
І філософи піднімаються до високих узагальнень, намагаючись збагнути ''духовну ситуацію своєї епохи", "психологію світоглядів". Так вони підходять впритул допсихології переображення.
Завершення історичної психології полягатиме в тому, що сама історія через своїх діячів починає себе усвідомлювати. У цьому процесі беруть участь не тільки духовна ситуація, а й мотивація, дія, післядія, включаючи суспільні канони поведінки. А вже на ґрунті усвідомлення цього канону вирішується питання про канонізацію народу і т.п.
Тоді настає усвідомлення характеру, смислу експансії, поневолення, ви-ни, спокутування вини, здійснення добра, усвідомлення суперечностей доб-ра, нарешті, здійснюється підхід до реалізації блага, благодіяння, яке не має суб'єктивістської зацікавленості.
Сучасна епоха має усвідомити себе через психологію, психологічні концепції. Адже таке усвідомлення піднімає психологію до найвищого світоглядного рівня, а сама психологія починає корелювати у структуруванні епохи із засадничими ідеологічними положеннями інших дисциплін. Так здійснюється перехід від психологічного відображення епохи до усвідомлення самого духу в психології, тобто до історії психології XX століття.
Історична психологія породжує новий образ психології і через цей ос-танній сама себе усвідомлює. Це відбувається головно на ґрунті усвідомлення основного смислу особистішого і суспільного буття людини, яке виступає насамперед як людська гідність. Поклик гідності є основним мотиваційним рушієм людської поведінки. Головне тепер полягатиме в тому, щоб надати ідеї гідності належного змісту. Цей зміст визначається, по-перше, універсальним охопленням інтелектом світових явищ, входженням в їхню сутність; по-друге, це охоплення тяжіє до оригінального, унікального змісту і має бути виражене лише через оригінальну, унікальну форму. Але, на жаль, в історичному бутті людини універсальні моменти відокремлюються від унікальних та оригінальних і стають тоталітарними.
Гідність, отже, слід розглядати як основну рису особистості. Історична особистість, або особистість в історії, має історичну форму гідності, що виражається, зокрема, у володінні матеріальними і духовними скарбами, а також людьми - з різними формами їх поневолення та приниження їхньої гідності як засади гідності власної.
Споконвічною формою такого заперечення гідності є поневолення фізичне, рабовласницького ґатунку: керувати людьми, спрямовувати їх куди завгодно, насамперед на антилюдяні дії, чужі їхнім інтересам. Цю найп-ростішу форму самопіднесення, на жаль, успадкувало й XX століття. Особи-сте існування поглинається державою, подібною до Левіафана. Привласнення чужої волі - ось основа такого державного і суспільного буття.
Таким чином постає увесь тяжкий комплекс виші XX століття. Навіть нащадки тих, хто розв'язував Другу світову війну, відчувають провину за скоєне лихо, намагаючись будь-що спокутувати її. У цьому - своєрідний вияв людської гідності.
Сучасний характер феномена провини пов'язаний із цілим комплексом понять. Це експансія як життєвий принцип, уява розширення буття; вина як реакція на поневолення з боку суб'єкта поневолення; спокутування війни через добро; суперечність добра, яке має свій негатив, адже добром понево-люють більш підступно, ніж іншими формами примусу. Лише благодіянші уникає суперечностей добра, оскільки не підміняє собою активність людини, а розкриває для іншого реальні можливості власного діяння.
Благо є умовою відкритих можливостей. Дон Кіхот у знаменитому на-становленні Санчо Пансі говорив саме про таке благо як основну засаду спілкування людей. Фантастичні за розмірами і мотивацією винищення лю-дей, здійснені у XX столітті, породили теорії вини у психології, філософії, естетиці. У Фрейда ця теорія має міфологічне забарвлення, хоч постає із реальних історичних фактів.
Проте головні стикопсихологічні відношення у XX столітті - це злочин і помста, злочин і кара. Про це заявили учасники антигітлерівської коаліції, яга здійснили Нюрнберзький трибунал. Але наступні покоління вважають, що їх помста не торкнеться, і роблять нові злодіяння.
М.Бодкін, досліджуючи психологічні засади уяви, у своїй теорії прото-типів у поезії досить своєрідно показує роль почуття вини. Гілберт і Куп переказують ці думки таким чином: "Мандри, які спонукаються почуттям вини; спроби героїв, яких переслідує доля, сховатися в печерах; грізні дра-кони, джерела молодості і кохання - все це не більше ніж своєрідні алегорії одвічного страху людини перед падінням і темрявою, алегорії її потягів до втіхи й воскресіння. Вода як поетичний образ означає водночас стихію, що приносить смерть та цілющу втому: руйнуючи все, повінь, з одного боку, несе загибель, але є джерелом життя і купіллю хрещення - з іншого. Повітря, вітер і легкий зефір уособлюють життя і сильні подихи людської душі, уособлюють владу. Основні критичні моменти людського життя, пов'язані з народженням, любов'ю, батьківськими почуттями і са-мосвідомістю, складають внутрішній смисл більшості великих драм, а все грецьке мистецтво знаходить тьмяне відображення в символічному образі Сфінкса".
Але тут зовсім не ставиться питання про подолання почуття вини, про характер цього подолання. В дійсності вина не може бути подоланою так, щоб зникнути з людської душі. Вона заперечується, але у певних трансфор-маціях продовжується. Особливо вона постає щодо рідних, найбільше - батьків, перед якими ми залишаємось з вічній провині, що не змогли в усій повноті віддячити їм, - адже вони дали нам життя, а разом з ним усю без-конечність СВІТ).
Оскільки вдячність не може бути виповненою, нам, тим що живуть, залишається страждати від невдячності. Наше бажання бути вдячними приводить до несамовитого страждання від неможливості заповнити безмірний простір вдячності. А до цього спонукають усвідомлення умов нашого життя, відкриття світу зовнішнього і внутрішнього, збагнення їхнього перетин, а в ньому - найвизначнішу і найпатетичнішу глибину: "Я єсмь".
Але на цьому буттєвому ґрунті вдячності має постати вдячність долі. вдячність ситуативна, яка згремить до вищих форм буття.
Повертаючись до ідеї гідності, зазначимо, що XX століття породило мотиваційний пріоритет: країни, що мають ядерну зброю, і ті, що її не ма-ють. П'ятірка великих держав поповнюється Індією, Пакистаном - країнами, порівняно економічно відсталими, але такими, що вважають себе великими у своїй історії. Зрушення економічні, поліпшення добробуту - важке завдання; зробити ядерну зброю легше - за рахунок того ж добробуту. Деякі держави офіційно її не мають, хоча фактично володіють або можуть володіти вже сьогодні (Ізраїль, Іран та ін.). На цьому тлі лише Україна зробила незбагненний історичний крок, який
Loading...

 
 

Цікаве