WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

знищення людства. Адже ядерної зброї на той час було досить, аби знищити повністю життя не тільки на Землі, а й на всіх планетах Сонячної системи (якщо там є життя).
Поряд із тим з'явилися теорії стосовно того,що наявність зброї масового винищення є фактором, що стримує можливість ядерного нападу. "Все, що зіпсовано у світі, зіпсовано на хороших підставах", -· зауважив якось Гегель. Але конфлікт щодо ядерних установок на Кубі, який викликав неймовірне напруження всього населення Землі, мабуть, все ж таки зробив якесь зрушення у свідомості керівників держав, партій, угруповань, народів, активних громадян. Було вжито заходів щодо відвернення можливості збігу таких обставин, коли світову війну приборкати вже не вдасться.
Проте табір держав з марксистськи орієнтованою ідеологією продовжував нарощувати число своїх прихильників, особливо у державах, що мали слаборозвинену економік). Держави заможні не потребували цього, а марксистські партії мали там символічне значення. І все ж ідея соціалістичних засад так чи інакше виступала як активна мотивація при вдосконаленні суспільного виробництва і відповідної ідеології.
Соціал-демократичне спрямування суспільного життя в ідеологічному плані позначилося не тільки сутичками між різними позиціями - маркси-стською і немарксистською, а й спробами їх перетину. Чисті, взірцеві форми ідеології нежиттєздатні, адже в житті реальному різні спрямування перети-наються між собою, як перетинаються долі людей та цілих народів. Гасла "техніка вирішує все" або "кадри вирішують все" постали не лише на одній шостій суходолу, а й у ряді країн так званого капіталістичного табору, зок-рема в Японії. Маркс сказав ще в минулому столітті, що виробництво стає суспільним таким чином, що залишається суспільному змісту надати відповідну форму, щоб змінити політичний устрій. Ця дифузія у виробництві спричиняє дифузність в ідеології, і реально мислячі політики допускають, з одного боку, соціалістичні прийоми життя й виробництва за капіталізму, а з іншого, в "соціалістичних" країнах - капіталістичні прийоми. Це приводить до того, що боротьба між двома соціально-економічними системами вичерпує себе, оскільки час чистих ідеологій уже минув. Мова може йти тільки про те, що та чи інша держава претендує на гегемонію у світі, пристосовує для цього ідеологічне підґрунтя і різними способами відвойовує для себе прихильників. Мова може йти про державні вчинки гегемонічного значення - як тих держав, котрі мають для цього реальні підстави, так і тих, що мріють про свою гегемонію.
Наші часи характеризуються великою всесвітньою антиномією, пов'язаною з рушійними силами людського буття стосовно приватної та суспільної власності. Це проблема не тільки економіки, а й психології. Людина прагне розкрити своє буття, зробити світ своїм - прямо та опосе-редковано. І ці лінії потягів фатально перетинаються. XX століття - епоха безкомпромісної боротьби за примхливу ідею: зробити світ своїм. На цьому перетині і виникає "війна всіх проти всіх", і здається, що людство ввійшло у стихію абсурдного існування, забувши про своє призначення. Люди вперто роблять наголос на другорядному, неістинному і зовсім не здогадуються про те, що їх найсуттєвішим чином об'єднує, а саме - характер психології буття у світі, що єдино має визначати гідність людини. Адже увесь світ є ідейною, психологічною властивістю особистості. А вона втрачає ціннісні орієнтири у цінностях, а те, в чому вона перебуває безпосередньо і що є найвищою цінністю, вона вже не відчуває у гонитві за оманливими, примарними цінностями, хоч і розвиває різні аксіологічні теорії.
Мова не йде про аскетизм, коли людина задля найвищих цінностей відкидає цінності буденного життя. Ці останні мають бути підпорядковані першим, але без суворого ригоризму, оскільки й цінності буденні, зрештою, можуть набувати вищого ґатунку. Всі рівні людського буття в ідеалі мають оцінюватися та сприйматися людиною sub specie aeternitatis - під знаком вічності. Проте ідея підпорядкування одних цінностей іншим (можливо, більш високим) захопила людство, і воно у своїй несамовитості намагалося це здійснити.
Без піднесених цілей людство, окрема людина жити не можуть. Але такі цілі певною мірою виступають як fata morgana - те, що захоплює, огортає людину туманним маревом, кличе в юнацьке несвідоме. Здається, такі цілі, оскільки вони надто бажані, можуть бути легко досягнуті, і народам пропонують чітку, визначену в часі перспективу. Але народи й самі її очікують, щиро вірять у неї, адже віра дає наснагу для буденної роботи.
"Конечна ціль - ніщо, рух - усе!" - це гасло може якось охолодити рвійність до ідеалізованих цілей, але вони знов і знов постають у людській уяві, і не можуть не поставати, хоч би як дійсність їх спростовувала. А. Тарковський в останньому своєму фільмі показав жагуче прагнення до мети, яка в дійсності виявляється тим же феноменом, що й початок руху до цієї мети, задля якої людина йшла на запропоновані їй жертви.
XX століття можна прямо назвати жертовним. Населення земної кулі збільшилось, а самопожертви й жертви перевищили його природний приріст. Самопожертвування здійснювалося в ім'я великих, але духовно відчужених від людини цілей. Парадокс: праця усвідомлюється як ціль і сутність людини, а вона приноситься в жертву праці. Можна говорити навіть про жертовність людського існування. Коли ніхто ззовні начебто не примушує людину до жертвенності, вона сама себе покладає на олтар май-бутнього. Прямо чи опосередковано слід говорити й про примусовість жертви. Визначаються категорії людей, які, згідно з певними антропо-логічними теоріями, є неповноцінними. Необхідним визнається знищення психічно хворих, хоч проблема психічної хвороби не поширюється на тих, хто позбавляє життя мільйони людей. В якомусь безумстві (хвороба це чи ні!?) людство споконвічне прямувало шляхом самознищення - в еко-логічних лихах,, війнах, голодоморах тощо.
А.Кестлер, автор ґрунтовної праці про творців гострих політичних ро-манів, а також Фон Папец і Макліп спробували пояснити самознищення людства біологічними прорахунками природи, зокрема фактом створення людського мозку. Про це також твердив Ж.П.Дюрозель, звертаючись до ідеї рас як провідної у поясненні історії XX століття. Інстинкти, мовляв, неодмінно правлять усією поведінкою людства, таким є людство за своєю біологічною природою, і дітися від неї воно нікуди не може. Усі жахи людської історії - від давньої до новітньої ·- неминучі, адже тут діє саме біологічний закон.
Невже людство щоразу, в кожній історичній епосі хоче переконуватись у тому, що природа людини смертна? Змиритися з цим важко.
У XX столітті в усіх країнах відбувається інтенсивна політизація суспільного життя, яка охоплює всі вікові рівні та всі верстви суспільства. де різні форми керуючих і підлеглих утворюють жорстку субординацію. Куди подітись людині? Вона тікає зі своєї батьківщини,
Loading...

 
 

Цікаве