WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат

абсолютизованого значення та визначає мотивацію поведінки особистості, страт, народу, людства, спонукаючи,скеровуючи їх до певних дій.
Це неподільне панування ідеології спричиняє до того, що людина відчужує від себе світ, особистісні мотиви поведінки і робить щось в ім'я запропонованої кимось великої справи. Завдяки цьому вона увічнює себе в пам'яті нащадків, здобуває реально можливе безсмертя. Адже народ є тим єдиним, що дійсно, а не тільки метафорично, існує у вічності. Ось чому за-хопитися справою, якій присвячує себе народ, - означає знайти найреальнішу опору "вічного" існування.
Саме ідеологія вказує на рівні, аспекти, риси-життя, які покладені в основу об'єднання людей. Це рівні від органічно-біологічного до ідеально-соціального. Те, що може беззастережно об'єднати всіх представників даного народу, є його природна база, те, що виходить безпосередньо з інстинкту, крові, генетичного коду, фізіологічних потягів тіла. Такою постала, зокрема, теорія раси Ж.А. Гобіно (1816-1882) - французького соціолога і пись-менника, що прокладав перші стежки расистської ідеології, на яких далі виникли постаті Ц.Форта, Р.Бенедикта та інших. Тут відсуваються на задній план усі культурно-історичні засади міжлюдського спілкування, а головна ідея стосується чистоти раси; індивідуальні внески з боголюдської особистості не варті уваги. Так, це дає підставу для об'єднання цілого наро-ду, але водночас цей народ стає в опозицію до інших рас. Ідея науковості визначає цінність людини незалежно від того, який внесок у культуру даного народу або людства вона здійснює.
На противагу попередньому можна говорити про· культурно-історичні засади єдності людей, і тут із розгорнутою теорією виступив психолог Л.С.Виготський.
Пімотовку нових ідей історичної психології було здійснено у першій чверті XX століття В.Вундтом в його ''Психології народів". Він розкрив психологічні підвалини тих факторів, які об'єднують народ і роблять його дійсним, гідним інших народів. Ці засади Вундт визначив так: мова, світогляд, звичаї. Це була вже не антропологічна або ж біологічна, а саме психологічна теорія об'єднувальних засад для індивідів, особистостей даного народу. Ця теорія показувала більш "людяні" принципи об'єднання людей. Разом із цим тут уже постає ідея самореалізації індивіда в межах даної спільноти - треба лише оволодіти цими трьома засадами людського співіснування. Людина виражає себе через ці засади і стає безсмертною саме тому, що безсмертними є мова народу, його світогляд і звичаї.
Для ствердження або ліквідації самостійного буття народу найбільш серйозним важелем виступає саме мова, адже вона виявляється тим зрізом, тим емоційним, вольовим, інтелектуальним аспектом людського буття, який дає можливість своєрідного відкриття, бачення світу. Про це переконливо повідали великі лінгвісти - В.Гумбольдт, О. Потебня, також О.М.Веселовський, Д.М. Овсянико-Куликовський, К. Бюлер та інші. Це підтверджується й дослідженнями психологів. Зокрема, канадські діти, які живуть у двомовному лінгвістичному середовищі, сприймають і виражають світ через мовні особливості, відтак він постає в якомусь новому світлі при переході від однієї мови до іншої. Адже слово вириває із неозначеної темряви буття певні його визначеності, своєрідні структури, а також оцінювання таких структур. Спираючись на мовні особливості, постає сам світогляд народу, який зі свого боку впливає на характер мови. Цей світогляд (насамперед йдеться про народний світогляд, виражений у фольк-лорі) виражає певну вкоріненість людини у світ, забезпечує їй необхідні знання про особливості світу, щоб належним чином орієнтуватися і діяти в ньому. Саме дія, діяльність концентрується і стабілізується у звичаях, а по-передньо в ідеях та ідеалах, які ще зберігають живу конфліктність соціального та індивідуального буття людини. Звичаї вже характеризуються психологічною заспокоєністю, невимушеністю, усталеністю, несвідомою вірою у реальність потрібних життєвих зрушень. Таким чином, мова, світогляд, звичаї дають субстанціальні засади впевненості людини в тому. що вона перебуває у безсмертній основі, створеній народом, творчістю його духу·
Народна творчість, яка виражається у розгортанні трьох базових атри-бутів народного буття (мови, світогляду, звичаїв), є незамінною засадою постання великих творчих індивідуальностей, які уособлюють дух народу, виражають його психологію, його духовність найбільш глибоким та істотним чином. Вони виходять із народу - і повертають пащ свої індивідуальні творчі надбання. Тому й історична психологія XX століття має розкрити характер, особливості породження індивідуального, неповторного духу творця будь-якої спеціалізації та його повернення до культури та долі свого народу1.
У XX столітті сталося так, що головні межові лінії між народами посту-пово вимальовувалися через відступ великих творців до спеціальних інтересів свого народу. Вже І.П. Павлов зауважував на одному із всесвітніх конгресів з фізіології (1936): ось тепер ми творимо науку разом, а коли роз-почнуться війни, то опинимося у ворожих таборах і будемо працювати на ті сили, які протиставляють одні народи іншим.
Разом із тим час від часу ширилися думки про об'єднання народів не для створення військових коаліцій, не для взаємного протиставлення, а для загального добробуту. ООН за своїм задумом могла стати таким органом примирення народів, органом їхньої співпраці, але це виявилось однією з найважчих справ людства. Пошуки всезагального, вселюдської" як засади об'єднання народів були надзвичайно складними, а водночас практичні інтереси того або іншого народу - надзвичайно актуальними, головним чином ·- привабливими. Питання вселюдського як субстанціального, того, чим би мали жити народи, відчувши свою екзистенціальну спорідненість, яка безмірно вища за спорідненість будь-яку іншу, виявлялося щоразу таким тендітним і навіть ефемерним, що лише спроба згадати про нього кваліфікувалась як зрада своєрідного "основного інстинкту" - забезпечити існування окремої нації, народу - і оцінювалася принаймні як політична короткозорість.
У XX столітті набула поширення марксистська ідеологія як ідеологія, по-перше, державна, а також як ідеологія тих страт, які ведуть боротьбу "за звільнення праці від експлуатації". Поступ марксистської ідеології саме як панівної особливо зріс після Другої світової війни, коли в Європі, Південній. Центральній Америці, Африці, Азії за відкритої чи прихованої підтримки Радянського Союзу до влади приходили уряди лівого спрямування. Ідеологічна боротьба відтак була тісно пов'язана з боротьбою збройною. Успіхи прихильників марксистської орієнтації були такими очевидними, що жартома говорили про можливість "збереження капіталізму в одній окремо взятій країні". На марксистськи орієнтованій Кубі почали налаштовувати пускові плацдарми для ядерних ракет. Світ опинився на грані нової світової війни - війни на повне
Loading...

 
 

Цікаве