WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична психологія XX століття - Реферат

Історична психологія XX століття - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Історична психологія XX століття
Історична психологія XX століття - одна з найлегших і разом з тим найважчих тем для сучасного історика психології, адже він сам є учасником подій цього часу, відображає незліченні впливи цих подій та їхні ідеологічні висвітлення, діє водночас несвідомо й свідомо і бачить певні розходження між очікуваннями та сподіваннями і тим, що реально постає. Так, свідомість є і самим буттям, і його відображенням, вона забігає вперед, відштовхуючись від нього і незмірно відстає від нього, не в змозі збагнути його повноту.
Можна закопатися у фактичному матеріалі, не роблячи спроб його ос-мислити, але тоді цей матеріал перестає бути фактом історичної психології, адже без відповідних зв'язків з історичними феноменами він стає цілком некорисним і втрачає свій предмет. Можна побудувати теоретичну схему психології історичного буття людини, підібрати до неї мальовничі або навіть типові факти, але у цьому випадку надія і наміри накреслити основні риси психології XX століття виявляться, зрештою, саме теоретичною схемою - заманливою та оманливою водночас.
Бачити й переживати сучасне і бути його справедливим та об'єктивним теоретиком надто важко, а то й узагалі неможливо. Для викладу історичної психології має створитися певна часова дистанція, віддаленість подій для їхнього достатнього та належного розуміння. І все ж таки спроби видатних майстрів психології, які жили й працювали в самому XX столітті, слугува-тимуть незамінним матеріалом для історика психології, адже це були корифеї психологічної думки. Тому навіть "однобічності" та "хиби" їхніх міркувань є важливими феноменами нашого часу.
Можна зрозуміти важливі риси XX століття, спираючись на давню ідею "втечі від свободи", і це було майстерно викладено німецько-американським психологом Е.Фроммом. Проте, як і завжди, його намір запропонувати продуктивні форми співжиття людей зводився до ідеї гуманного соціалізму, де людина здобуде свободу і зможе цілком наслідувати себе згідно зі своєю природою.
Проте проблема свободи як вирішальної сили поведінки, як головного вістря історичного здобутку людства хоч і має класичні взірці розкриття у філософських трактатах і політичних гаслах різних епох, одначе мало сприяє розумінню дійсної історичної психології народів, їхнього прагнення реалізувати потенції свого буття.
"Всі люди смертні, Сократ - людина, Отже, Сократ смертний".
Кожна людська істота будує для себе, по-новому його осмислюючи, та-кий силогізм, а разом з ним і ті уявлення, які допоможуть їй уникнути цієї участі Сократа і всіх людей, які жили до неї і житимуть після неї. Але для цього треба мати безсмертну опору, її знаходять у продуктах діяльності, в іншій людській істоті, більш точно - в сукупному людському існуванні, в історичному русі людства. Адже одне з найшаленіших відкриттів людини й полягає в тому, що вона бачить безсмертну опору саме у смертній людині. Сукупна смертна істота виявляється дійсно безсмертною, і до неї звертається погляд окремої смертної істоти.
Інша людина як безсмертна опора буття має в собі духовне вмістилище, і в ньому ця істота намагається вкорінитися. Цього можна досягти шляхом уніфікації іншого або, що складніше, - поставитись до нього як до унікального і разом з тим усезагального буття.
Історична психологія XX століття має розглянути дві тенденції в міжлюдських, міждержавних стосунках, котрі визначають саме історичний рух людської психіки, який скеровує зі свого боку історію людства даного періоду. Це насамперед ідея уніфікації (етатизму) людей, груп, страт, на-родів, яка є передумовою їхньої єдності, спрямованої як до матеріальної, так і до ідеальної форм існування. Ідея етатизму, що постала в одчайдушній формі саме в XX столітті, вимагала для свого здійснення цілковитої ідеологічної та буттєвої уніфікації людей, народів.
Ідея такої тотожності проймає наскрізь людську свідомість та вира-жається у певних принципах ідеології та соціального співжиття. Це, зокрема, знаменита формула "самодержав'я, православ'я, народність", не менш відомі ''патріотизм", "морально-політична єдність", що охоплює усі верстви суспільства, усі вікові рівні людей. Уся ідеологія з її філософськими засада-ми, літературою, мистецтвом і т.д. спрямована на досягнення такої єдності. Вожді, партія, клас, маси - це складові однієї з форм такої єдності. Одяг, пісні, ритуали, поклоніння, портрети, символіка, привітання - все має по-легшувати спілкування .між вірнопідданими. Ідеологічна вертикаль по-чинається з надання людського імені - вулиці, підприємству, місту тощо - і завершується послідовною філософією, від якої можуть вімалужуватися хіба що вказівки, як слід поводитися у певних ситуаціях.
Постають монолітність, держава, суспільство, народи, нації. Спо-стерігаються монолітна спрямованість щодо майбутнього (адже мета спрямовує на досягнення певного ідеального устрою), монолітність щодо оцінки сучасного та певні заідеологізовані, обмежені погляди у висвітленні минулого, адже "історія є політика, звернена у минуле". Мова йде про своєрідну тотальність мислення і поведінки, без чого народ розпадається на певні суспільні конгломерати, вороже налаштовані один до одного. Харак-тер виробництва і місце людей у ньому мають відповідати певній ідеології. Інші суспільства роблять акцент на виробництві товарів, і це виробництво насамперед, а не ідеологія, міцно поєднує людей. Мова йде про "соціалізм" і "капіталізм" XX століття. У першому випадку - повна ідейна монолітність народу, у другому - монолітність економічних зв'язків, які також зі свого боку мають виражати суспільну єдність. У першому випадку - ідеалізм (рух від ідеології до поведінки), у другому - матеріалізм (рух від виробництва до ідеології).
Стосовно життя та його глибинних надр, включаючи інтереси кланів. держави тощо, постає тотальна гостра полеміка про спосіб життя, і кожна з сторін доводить свою перевагу. Це не просто полеміка, а гостра суб'єктивістична непримиренність позицій - способу життя та ідеології. Велика кількість людей набуває спеціального фаху - критикувати інших та отримувати за це певну винагороду. Та головне в цій полеміці - не дійсний стан справ, а те, як цей стан відображається у головах ідеологів, яга відшукують підстави для критики ворожого табору.
Певний спосіб життя - це не тільки справжня реальність (рівень, спря-мування тощо), а й відображення цього способу життя в ідеології. Вона не є сторонньою щодо життя, а виступає ідеальним його відображенням, його спрямовуючою силою і, зрештою, ідеальним способом життя. Вона не тільки залежить від нього, а сама є певною формою життя, його змістом, навіть самим життям. Вона має його оберігати, виправдовувати, пояснювати, стимулювати, усвідомлювати, надавати йому смислу. Адже у XX столітті у зв'язку з науково-технічними досягненнями та суспільно-політичними спрямуваннями ідеологія набуває

 
 

Цікаве

Загрузка...