WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історико-психологічні дослідження XX століття: містерія пошуків, знахідок, сподівань. С.Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осеред - Реферат

Історико-психологічні дослідження XX століття: містерія пошуків, знахідок, сподівань. С.Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осеред - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Історико-психологічні дослідження XX століття: містерія пошуків, знахідок, сподівань.
С.Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осередок психологічної системи.
Різні позитивні зрушення в дослідженні історико-психологічних проблем припадають на XX століття, на його другу половину особливо. Якщо в останній чверті XIX наполегливо підбивали підсумки століття в цілому, то в XX мова вже йде також про підсумки тисячоліть. Завершується двохтисячолітній період християнства, і людське суспільство у своїх внутрішніх стосунках і в стосунках з природою дійшло такої межі, де треба з повною відповідальністю усвідомити пройдений шлях, визначити не тільки проблеми характеру, способу свого буття, а й замислитись над можливістю подальшого існування Homo sapiens узагалі.
Психологія в цілому, історія психології зокрема у змозі надати певні аргументи для осмислення перспективи (і ретроспективи) людства. Історія психології - це підсумок відповідних знань для розуміння не лише самих знань, а насамперед людського буття взагалі, адже вона є своєрідним дзер-калом, в якому відбиваються події психологічної історії людства.
Історія психології виступає характерною теорією психіки - не догматичним викладом якогось ретельно просіяного, відфільтрованого знання, а такого, що поставало в реальних стражданнях, пов'язаних з пошу-ком смислу психічного буття людини.
Історія психології, особливо XX століття, показує безконечні спроби дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом "науковості" пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного, вчені втрачали свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазир-нути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. Таке відчуження предмета є не тільки неусвідомлений спосіб запобігти страху відкрито і безпосередньо побачити свою натуру, свою суть, а також спосіб віддалення суто психологічного погляду на психічне життя, смисл його існування, яке, немов фортецю, не можна взяти прямим штурмом, а тільки тривалою облогою.
Це серйозна ознака історико-психологічного пізнання. Воно має багато "об'їзних шляхів" для зіткнення з самою сутністю психічного: так, щоб її бачити і разом з тим не вдивлятися безпосередньо в її обличчя. Може, мав рацію К.Г.Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається побачити свою істинну природу, власне обличчя. Тому, можна додати, людина несвідомо знаходить манівці, якими намагається йти на Голгофу пізнання своєї суті.
Саме пошуки "науковості" стали "об'їзним шляхом" психологічного пізнання в XX столітті. Так звана науковість подібна до того, коли людина захищає себе від надто яскравого світла затемненими скельцями. XX століття показало страх перед відвертістю психічної натури, напнуло не тільки темні окуляри сцієнтизму, а подекуди й шори, щоб не бачити й самої проблеми суті психічного. У таких хитаннях між страхом перед відкритою природою психічного та спробами побачити сутність її чи в неясних базових потягах, чи в реакціях на оточення проходило переважно пізнання психічного в XX столітті. Та ні "реакції", ні libido - в будь-яких їхніх видозмінах - не дали людині заспокоєння у пізнанні.
Ці дві лінії становлення психології почали витіснятися третьою - гуманістичною - у спробах відшуку істинної природи психічного. Але цей гуманізм був абстрактним, ставив питання про "самоактуалізацію", "самореалізацію", зрештою відійшовши в бік від питання: хто і як реалізується, які ідеали має в собі. Психологію необхідно було доповнити змістовнії аспектом психічних поривань людини. Постала вимога перейти до психологічного "канону" у справі тлумачення природи психічного. Третій рух мав бути замінений четвертим - канонічним. Адже гуманістична психологія могла бути лише формальною підставою для внесення антигуманістичного змісту психічного.
Ці чотири напрями психології XX століття визначили її долю як засоби саморозуміння, самопізнання людини. Але питання про рушійні сили психологічного пізнання, про становлення його етапів залишаються затем-неними формально-логічними пошуками критеріїв періодизації.
Нижче буде розглянуто ряд історико-психологічних концепцій. На жаль, всі вони здійснюють каскад формальних пошуків тих або інших категорій, їхнього замкненого кола (зокрема, "атомізм - гештальт") тощо, а сам історико-психологічний поступальний рух залишається непізнаним або викладається як додаток у чисто емпіричному тлумаченні. Ці історико-психологічні дослідження було здійснено переважно протягом другої половини XX століття (значна їх частина - в США).
Щодо рівня більшості названих досліджень з усіма їхніми особливостями, то слід зазначити низький ступінь історико-психологічного узагальнення, антиісторичність, науковий провінціалізм (навіть американсь-ких авторів), незнання історії психології інших країн, відсутність будь-якого бачення історії дисципліни та прогнозування шляхів розвитку світової пси-хологічної думки.
Праці істориків психології будуть розглянуті в їхній часовій послідовності. Вони переважно мають схожий (інколи - шаблонний) тип міркування, особливо коли мова йде про суттєвий концептуальний підхід. Є розвідки глибоко спекулятивні у своїй сутності. Проте у сукупності вони демонструють змістовий поступ психологічної думки, що рефлексує відносно самої себе, свого минулого і сьогодення, а отже - звертає погляд у власне майбутнє.
С. Л. Рубінштейн: проблеми історії
психології та вчинковий осередок
психологічної системи
С.Л.Рубінгитейн запропонував своєрідну характеристику історико-психологічного процесу. Він здійснив кілька ґрунтовних і повчальних спроб дослідження цього предмета, насамперед у працях "Основи загальної психології" (1946), "Принципи і шляхи розвитку психології" (1959). У цих творах певним чином втілено традицію європоцентризму.
Вчений звертає особливу увагу на тему "кризи" психології, пов'язаної з формуванням поведінкової психології - рефлексології та біхевіоризму, напрямів, що заперечували свідомість як предмет психології, а саму діяльність тлумачили механістично. Поведінкова психологія постала як зворотний бік психології інтроспективної. Заперечення свідомості замінило відрив свідомості від предметного світу. Інтелектуалізм психології означає, що пізнавальні процеси посіли в ній центральне місце, їх відкидає "динамічна" спрямованість - психоаналіз, гормізм. Рубінштейн задовго до західних істориків психології показав історико-психологічну тріаду: поведінкознавство, психоаналіз, гуманістична психологія. Він заперечує спроби побудувати психологію на "культурних" засадах, а також біологічних, що призведе до втрати науковості концептуального викладу.
У річищі створення "системи радянської психології" Рубінштейн намагається сформулювати її методологічні засади, у зв'язку з чим прого-лошує ідею єдності свідомості та діяльності. Всі проблеми теорії та історії психологіїзосереджуються в єдиному - вчинковому - принципі.
Loading...

 
 

Цікаве