WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтерперсональна теорія катарсису. Г. Саллівен (1892 — 1949) - Реферат

Інтерперсональна теорія катарсису. Г. Саллівен (1892 — 1949) - Реферат

безкорислива любов цього періоду буде продовжуватись і знайде нову форму в гетеросексуальній поведінці. Проте це дуже рідко трапляється - навіть у періоди змужнілості та повної зрілості. Причину не слід шукати у ранніх невирішених проблемах лібідо. Саллівен вважає, що нею є радше стурбованість тим, що питання сексу обставляється обмежуючими соціальними поглядами, позиціями, властивими культурі. Така стурбованість перешкоджає встановленню інтимних стосунків. Зокрема це стосується ніжності, завдяки якій сексуальна пімотовка взагалі можлива. Через такі стандарти, прийняті суспільством, багато дорослих так і не виходять з допідліткового рівня.
Деякі найсерйозніші проблеми особистості в більш пізні періоди також позначені інвертованими, перетвореними динамізмами. У більш широкому оточенні, яке тепер постає перед людиною, вона поступово навчається бачи-ти себе з точки зору інших. Виникає проблема репутації як джерело серйоз-ного неспокою за самого себе. Постає потреба у співробітництві, у соціальному визначенні. Якщо соціальне визначення зростає на основі зма-гання (конкуренції) або незалежної поведінки, людина починає культивувати саме таку стратегію дії.
Р.Вудвортс пише, що внесок Саллівена в терапевтичну техніку був досить значним. Багато його праць виконано на основі спостережень за хво-рими шизофренією - і це в той час, коли медицина ще не знала методів, які б наближали шизофреніків до людського статусу в спілкуванні. Після періоду спроб і помилок у Саллівена викристалізувались ідеї щодо важли-вості інтерв'ю, яке передбачає міжособистісну ситуацію. Той, хто здійснює інтерв'ю, має активно спостерігати за тим, що робить хворий, як і що він говорить, але не допускати при цьому власного вторгнення в хід психічних процесів хворого, не нав'язувати йому своїх паратаксичних спотворень або персоніфікацій, які можуть привести хворого до стану вибіркової неуваж-ності. Вчування та взаємні емоції є характерними рисами інтерв'ю, запро-понованого Саллівеном. Воно контрастує з тією об'єктивною роллю тера-певта, яку було представлено в теорії З.Фрейда.
Г.Веллс вважає Саллівена одним із провідних психоаналітиків-реформаторів. Відкинувши фрейдівську термінологію, Саллівен розробив свою власну, щоробить його твори мало зрозумілими для непосвячених. Саллівен застосовує "культурну модель" міжособистісних відношень як засіб установлення компульсивного динамізму, який начебто передвизначає психічну діяльність. Такі основні поняття психоаналізу, як несвідома мотивація, цензура, пригнічення і катарсис, випливають саме з його "міжособистісних" передумов.
Саллівен повністю відмовився від поняття природжених сил або потреб, поклавши в основу своєї психоаналітичної теорії міжособистісні відношення. На його думку, у дитини розвиваються компульсивні ме-ханізми, необхідні для встановлення контакту з соціальним середовищем. Вони згодом складають основу тієї або іншої структури характеру дорослої людини. Свідомість зрілого індивіда, за Саллівеном, спирається на несвідомі механізми "Я", так звані самодинамвми, і здійснюватиме опір будь-якій загрозі, звідки б вона не йшла, в тому числі від аналітика.
За Саллівеном, людська свідомість уподібнюється сприйманню водія в умовах темної ночі. Фари його машини спрямовано тільки на частину ландшафту, хоча якщо водій забажає, він зможе освітити й іншу частину, яка до того не сприймалась, або, говорячи в термінах Фрейда, перебувала у сфері передсвідомого. Але позаду машини лежить повна темрява, яка не може бути освітлена ніякими маневрами водія. Тут приховано мотиваційні системи або комплекси, які перебувають в стані дисоціації. Вони виявля-ються у снах, помилках, фантазіях і у відношеннях до інших людей. Без такої розрядки відбулась би дезінтеграція особистості в результаті нестерпного тиску з боку несвідомої мотивації. Малюючи цю картину, що копіює фрейдівську модель, Саллівен вважає, що від міжперсональних відношень залежить, чи розкриє індивід своє справжнє інтегроване "Я", чи ні. Те, що ми думаємо про себе, залежить від того, що інші думали про нас в роки формування нашої особистості. Все внутрішнє в особистості, таким чином, береться з історії її спілкування з іншими людьми.
Інтерперсональне - продукт інтерперсонального. У цьому світлі особистість є не що інше, як квазістабільний фокус у системі міжперсональних стосунків. У результаті відкидається головна характери-стика психологічного об'єкта - індивідуальність особистості, вона розгля-дається як ненауковий міф. Саллівен зводить її до функції персоніфікації в системі "его". Так, прагнення подолати антагонізм між особистістю як замкненою системою та соціальним оточенням, начебто за визначенням їй ворожим, привело Саллівена до того, що саме середовище випарувалося, звелося до мережива міжособистісних психологічних стосунків, а особистість виявилася лише проекцією цього мережива.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве