WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтеріоризація вчинкової дії: гештальтпсихологія та інтеріоризація стимулу на базі його значення - Реферат

Інтеріоризація вчинкової дії: гештальтпсихологія та інтеріоризація стимулу на базі його значення - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Інтеріоризація вчинкової дії:
гештальтпсихологія та інтеріоризація стимулу на базі його значення
Значення є те, що не існує суто об'єктивно, а є результатом певної розумової (психічної) обробки з боку живого організму. Треба було вказати на його специфіку, структурувати його, а разом з цим структурувати й саме середовище як сукупний стимул. Організм тепер вже не міг мислитись як "чиста дошка", як абсолютний початок у розумінні поведінки, а лише як сукупність вимог до середовища. Слід було показати, що не тільки середовище визначає організм, а й організм визначає середовище у зв'язку зі своїми життєвими цілями. В такій науковій ситуації при пануванні принципу фізикалізму проблема значущості набула відповідного забарвлення. Співвідношення між організмом і середовищем звелося зрештою до відношення ізоморфізму - одного з провідних понять гештальтпсихології.
Ідея значущості подразників просунула історико-психологічну справу вперед. Було відкинуто як зовсім безплідну формулу S- R, яка фактично була тавтологією S=R. Організм отримав певну "іманентну" організацію, структуру, гештальт. В останній було введено особливості середовища. Та-ким чином, організм і середовище були пов'язані певним загальним гештальтом, в якому відношення між утвореннями середовища та організмом мислилось як ізоморфне (однакове за формою), як певна їхня відповідність, але не тотожність. Вони вступили у відношення фізикалістського антагонізму, що виразилось у застосуванні понять силових ліній поведінки,
Гештальтпсихологія виступила з проголошенням структурності ор-ганізму і середовища (а також їхніх .зв'язків), гостро критикуючи асоціативну аморфність біхевіоризму. Проте за способом мислення й за тим предметом, який виступив тепер в історії психології, вона виявилася повністю в рамках поведінкового напряму. Більше того, поняття ізоморфізму вказало на найповнішу залежність структур внутрішніх від структур зовнішніх і навіть поглиненість перших другими.
Відбулося розмежування гештальтпсихологів з ученням Г.Еренфельсн, який надавав вищим суб'єктивним процесам роль організаторів сприймань та був схильний зрівноважувати значущість внутрішнього й зовнішнього. Це розмежування вказувало на те, що і в цьому пункті структурна психологія продовжувала йти під прапором біхевіоральності. Тільки вона ще більше загострила фізикалістський характер відношень середовища та організму.
Структури не продукуються організмом, вони виводяться із зовнішніх структур середовища. Внутрішнє в організмі е лише ізоморфним відбиттям структур середовища, як механізми динамічної стереотипії, в роботі голов-ного мозку моделюють динамічну стереотипність середовища (І.П.Павлов)
Дж.Вотсон відмовився від можливості та необхідності вивчати ці внутрішні мозкові моделі. Гештальтпсихологія визнала це внутрішнє моде-лювання найважливішим фактом, але відмовилася вивчати його на фізіологічному рівні, як це намагалися робити Павлов і Бехтерев. Ось чому внутрішня модель зовнішнього у гештальтпсихологів виявилася дуже аб-страктною, хоч їхньою заслугою є визнання необхідності її існування. Вони здійснили фізикалістський поворот у знайомий бік інтроспективної психо-логії, але, боячись суб'єктивізму, використали поняття, не адекватні для вивчення цих внутрішніх моделей.
Істотною відміною гештальтпсихології від біхевіоризмуслід визнати вихід у бік вивчення продуктивного мислення, інсайту, що найбільше досліджували В.Кеялер і М.Вертгаштер. Проте якщо проблема творчості, що так хвилювала Бехтерева, була зведена ним до механізму сполучного рефлексу, то продуктивне мислення у гештальтпсихологів звелося до запов-нення незавершених зовнішніх структур, тобто до створення внутрішніх цілісних структур за допомогою тих же силових ліній структурного поля. Якщо зовнішня структура не завершена, то внутрішня тенденція її завершує, відтак ізоморфність з боку суб'єкта "в собі" завжди залишається структурно цілісною.
Ідея значущості компонентів зовнішньої структури свідчить про тен-денцію повернення до визнання суб'єктивності. Разом із тим у психології мимоволі постає важлива категорія - "ситуація". З нею пов'язується не-ухильне становлення в історії психології предмета вчинку, вчинкового мис-лення, що розвивається на основі вимог об'єктивного підходу та аналізу психіки. Стимул розпався на його фізичний компонент і на функцію значу-щості, що має в собі неоціненний психологічний зміст. Цим самим геш-тальтпсихологія вже сама мимохіть починає долати свій фізикалізм, уба-чаючи в стимулі не тільки його природний бік, а й значущість для організму, яка може бути відносно предметного об'єктивного світу безконечно варіабельною.
Світ, в якому тепер живе людина, стає сукупністю значущостей та їхніх перетворень. І все ж, убачаючи в подразнику насамперед вихідні фізичні якості, гештальтпсихологія звела проблему іншої людини до значущого компонента середовища, і практично соціальний аспект психічного випав з поля її зору. Гештальтпсихологи не побачили, що справжня значущість се-редовища, її ситуативна значущість стає можливою лише за умови, що в цю ситуацію введено іншу людину. Більше того, ситуація можлива лише тому, що в неї введено саме іншу людину. Ось чому ситуативний момент "поля", в якому діє один індивід, має тенденцію деградувати до суто фізичного ком-понента. Це - глибока суперечність гештальтпсихології.
Поглиблення вчення про ситуацію повинно було йти шляхом розкриття її соціальної значущості. Це завдання намагалися вирішити К.Левіт з його теорією поля (мотиваційний аспект) і Дж.Морено з його концепцією соціометрії, центральним пунктом якої виступала психодрама.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве