WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

дію, абстрактну дію, точніше, реакцію в його фізіологічній структурі. Спроби висунути низку принципів, які характеризували б діяльність організму, виявилися лише їх безконечним набором. Ось ці принципи: періодичності, або ритму, історичної послідовності, сигналізації, диференціювання, заміщення, відносності, індивідуальності та ін. Як Бехтерев тлумачить ці принципи, можна побачити на його аналізі індивідуації. Так пояснюються особливості будови і функціонування електрона, атома, молекули, кристалів, окремих організмів, планетного світу і навіть всесвіту. Гармонія частин слугує основою індивідуальності. Всі реакції мають індивідуальний характер, тому що індивідуальними є спадковість, конституція, умови виховання, соціальний досвід. Принцип, який розглядається останнім, дійсно, дуже змістовний психологічно, хоча саме психологічний його аспект залишився майже не розкритим. Його, правда, слід пов'язати з принципом творчим тією мірою, якою Бехтерев наділяє рефлекс творчою силою еволюції.
Проблема особистості й творчості виступає у рефлексології в нату-ралістичних (або натурфілософських) термінах - на протилежність екзи-стенціальній психології. Не виключено, що справжня проблема особистості розкрита Бехтеревим в його "Колективній рефлексології", де певну історичну форму особистості представлено також в екзистенціальних умовах, насамперед пов'язаних з часом Першої світової війни. Проте особистість підмінено "особистісним комплексом". "Я" - це соматичний комплекс сполучних рефлексів. "Усю сукупність соматичних та м'язово-суглобових сполучних рефлексів., що розвиваються в тісному зв'язку з ними, можна визнати особистісним комплексом, який складається з рефлексів, яким у суб'єктивній психології відповідають "вольові рухи", спрямовані здебільшого до активного вияву свого "Я".
Бехтерев завершує"Загальні основи рефлексології людини" сподіванням, що рефлексологія підведе науковий базис під патологію осо-бистості, працю і професійні особливості особистості, соціологію та всі інші гуманітарні науки, в тому числі естетику. Це - рефлексологічне перевернута думка В.Дільтея, який намагався уявити психологію як основоположну для всіх наук про дух, подібно до того, як математика стала основою при-родничих наук.
Наприкінці своєї основної рефлексологічної праці Бехтерев знову порушує питання про співвідношення між об'єктивними даними і суб'єктивними переживаннями, рефлексологією та суб'єктивною психологією. При цьому він виходить із того, що в майбутньому рефлексологія піддасть особливому розглядові суб'єктивні явища як невиявлені сполучні рефлекси, котрі піддягають словесному звітові. Бехтерев не розкриває філософський бік цього питання, проводить його осторонь проблеми "від дії до думки", вка-зуючи, що ніякі відчуття і сприймання неможливі без рухової реакції ор-ганізму. Якщо повернути літери або фотографії "вниз головою", нам складно їх розбирати. Справа тут не в сітківці, а в рухових рефлекторних процесах, які сполучаються з подразненням на сітківці. Відправлення всіх сприй-мальних органів (зору, слуху і т. п.) основані на рефлекторних процесах. Активність зорова, слухова, дотикова тощо являє собою ряд орієнтованих сполучних рефлексів. Узагальнюючи ці факти, Бехтерев висуває "емпіричну теорію зовнішніх вражень". Ця теорія має велику передісторію, але саме в рефлексології Бехтерева вона дістала солідну наукову опору.
Однак виявляються розбіжності в ідеях розділів, де Бехтерев показує, що "будь-яка затримка або гальмування сполучних рефлексів у їхніх зовнішніх проявах супроводжується посиленням суб'єктивного стану, тоді як безперешкодний вияв сполучних рефлексів приводить до послаблення і навіть усунення свідомих, суб'єктивних явищ". Ця суперечність (з одного боку, затримка рефлекторного вияву стимулює свідоме, суб'єктивне, з іншого боку - саме розвиненість рефлекторних рухів здійснює сенсорний досвід) виходить з двох цих закономірностей, взятих як усезагальні, які повинні пояснити співвідношення психіки і соми. В дійсності ці закономірності мають окремий характер і пояснюють певні сторони психічних процесів: інтенсивність свідомості при затримці і сприйняття форми при оббіганні "мацаками" (Сеченов) зовнішнього предмета. Ці окремі закономірності не є принциповими, вони пояснюють не походження психічного, свідомості, а лише деякі його допоміжні механізми. Це стосується також абсолютизації сучасних варіантів теорії "інтеріоризації". Якщо навіть допустити існування антагоністичного відношення між зовнішнім вираженням рефлексу і свідомістю, то хіба цим розкривається смисл психічного, свідомості, мислення, уяви і т. д. в їхньому функціональному, смисловому і змістовому значенні?
Бехтерев не залишився на послідовних позиціях об'єктивного дослідження, прийшовши, врешті-решт, до необхідності з'ясувати відношення між зовнішнім і внутрішнім у поведінці. Бехтерев неухильно шукає смисл психічного, його функціональне навантаження і т. п. У цьому можна бачити крок уперед порівняно з рефлекторною теорією психіки Пав-лова, який всюди бачив паралелізм, відповідність тілесного і суб'єктивно-психічного, підмінював психічне умовно фізіологічним. Бехтерев сходить з послідовного шляху рефлексології і прагне натуралістично вирішити питан-ня про відношення внутрішнього і зовнішнього. Це вже не співвідношення "біо" та "соціо" як відношення послідовно поведінкове. Таку послідовність в умовах поглиблення ідейної кризи поведінкознавства виявив американський біхевіоризм, насамперед в особі його засновника -Дж. Вотсони.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве