WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

гострих внутрішніх контроверсіях. Так, він проголошує наявність психічного в усій природі, навіть неживій, але при цьому пропонує вивчати тільки зовнішні вияви поведінкових актів. Аби довести, що свідомість "не є необхідним елементом у поведінкових актах", Бехтерев використовує аргу-менти суто емпіричного характеру: існує творчість уві сні, існує несвідоме взагалі (тут залучається З.Фрейд для "боротьби зі свідомістю"). Бехтерев ніби не помічає, що несвідоме, за Фрейдом, - це насамперед психологічний, а зрештою - суб'єктивний феномен.
"Психічна реальність" не заперечується, але прив'язується до процесів мозку. "Вивчаючи мозок у його вищих проявах, ми вивчаємо разом із тим і розвиток самого психічного процесу". В такому паралелізмі психічне зво-диться до мозкових процесів і перестає бути "реальністю". Критикуючи суб'єктивізм у психології, Бехтерев бачить труднощі інтроспекції в тому, що внутрішнє переживання дуже індивідуалізоване, а словом, яким людина намагається виразити таке переживання, не можна це адекватно здійснити. За таких умов слово піддається критиці в плані об'єктивного методу, адже його природа залишається тією ж у будь-якому випадку. Зрештою, недоліки суб'єктивної психології, що виявляються Бехтерєвим, повністю стосуються і недоліків методу об'єктивного, як його було запропоновано у рефлексології. Будь-яке серйозне дослідженняпсихології, якщо воно не хоче перетворитися на вигадку-гру, так чи інакше використовує суб'єктивний корелят психічного, тому що воно як фактор визначає поведінку і найбільше той феномен, який насамперед цікавить Бехтерева, - особистість.
Включаючи свідомість у структуру мозкової діяльності, Бехтерев заяв-ляє, що вивести свідомість із процесів матеріального порядку... неможливо. Бехтерев ігнорує зовнішнє джерело свідомості, у зв'язку з яким вона визна-чається як усвідомлене буття, як відображення об'єктивного світу, як пізнання і переживання. Бехтерев зводить свідомість до епіфеноменального стану, не бачачи великої інтегративної функції свідомості у відображенні світу. Згодом Бехтерев зауважує, мислячи в сеченовському ключі: "Думку і взагалі суб'єктивне переживання слід тлумачити як затримані рефлекси, які, рано чи пізно звільнившись від гальмування, перейдуть в об'єктивний світ у формі або переказу, або у формі дії та інших реакціях. Таким чином, протя-гом відомого часу досягається бажана повнота об'єктивного вивчення осо-бистості".
Прагнучи створити вищі, особистісні моделі поведінки, Бехтерев фак-тично йде назад - до моделей фізичних, структуруючи систему психології (рефлексології) за допомогою понять фізики - "енергетизм", "фізична енергія" і т. п. Якщо "матерія є функцією, а реальністю є одна енергія, то вже немає підстави протиставляти психічне матеріальному і навпаки, і нам залишається спитати себе, чи не є можливість і психічну діяльність звести до фізичної енергії. Ця енергія, досягаючи відомої напруги в центрах при зростанні перешкоди до її руху, супроводжується суб'єктивними проявами, не перестаючи бути нервовим струмом; у подальшому ж, повертаючись за допомогою відцентрових волокон у вигляді нервового струму на периферію до м'язів і залоз, та ж енергія переходить у молекулярну енергію м'язів, з одного боку, і молекулярну енергію залоз - з іншого". Цей фізикалізм мислення як критерій науковості домінує у психологічних системах, що розвиваються паралельно з рефлексологією, - біхевіоризмі, гештальтпсихології, навіть психоаналізі, особливо в таких випадках, коли Фрейд шукає першоджерело лібідо і танатос (потяги до життя і смерті), включаючи в свої міркування фізичні теорії ентропії, неентропії та ін.
Бехтерев відбиває певну тенденцію часу, коли оголошує рефлекс "творчим фактором індивідуальності", що пов'язується з "торуванням" нових шляхів. Адже брак діяльності та відсутність рефлексів у свою чергу призво-дять до запустіння або згладжування торованих шляхів, наближення їх до загальної структури речовини і до внутрішнього гальмування рефлексів. Посилаючись на статтю Метальпикова "Рефлекс як творчий акт" ("Русская мысль", листопад, 1916), Бехтерев зазначає, що рефлекс, як і будь-яка інша реакція, дає дещо нове. Змінюючи структуру тканин і форму органів, рефлекс становить творчий акт, породжує, зокрема, індивідуальність з усіма особливостями її організації. Так виникає індивідуальний досвід, який виступає фактором еволюції. Бехтерев прямо розгортає принцип індивідуації як принцип психології. Це відверто виявляється і у Павлова: умовний рефлекс у цьому сенсі також є механізмом створення індивідуального досвіду, чим сприяє еволюції; проте не рефлекс узагалі, як у Бехтерева, а саме умовний рефлекс. Змикання рефлексології з проблемами творчості є лише науковим вираженням пошуку основоположних сил, які спрямовують людську поведінку, що, зокрема, було представлено в екзистенціальній психології особистості й творчості.
Покинувши сферу фізіології, що має свою чітку наукову визначеність, Бехтерев переходить у світ метафоричних образів, коли розширює зміст терміна "рефлекс" так, що робить того чи не принципом світоглядного по-рядку. Природа рефлексу розглядається ним у двох напрямках. З одного боку, це вже не тільки такі машиноподібні акти, як писання, читання та інші, але й тропізми у світі рослин, наприклад обертання рослини та її квітки до сонця, і реагування бактерій на зміну подразника. З іншого боку, всі найскладніші співвідношення організму й середовища Бехтерев тлумачить як вищі рефлекси і називає їх сполучними. В галузі біології до рефлексу, таким чином, зводяться морфогенез і розмноження, а в галузі соціології - суспільні відносини між людьми. Рефлексологія стає якоюсь наднаукою, а рефлексолог - творцем загальної систематичної енциклопедії. Тлумачачи сферу ідеології (право, релігія, мистецтво і т. п.), Бехтерев намагається показати, що в будь-яких її формах відображаються керівні комплекси "символічних рефлексів".
У цілому рефлексологія уникає, в міру можливості, вивчення таких суб'єктивних станів, як почуття, відчуття, уявлення, що не вкладаються у схему рефлексу. Інші поняття традиційної психології (увага, пам'ять, уява, воля) зневажливо відкидаються як "метафізичні". Людська культура ось-ось буде зведена до символічного рефлексу сполучної природи. Врешті-решт, за Бехтерєвим, "індивідуальний та соціальний досвіди створюють ряд сполуч-но-рефлекторних комплексів, які утворюють в загальній сукупності цілісну особистість".
Рефлексологія у своєму позитивному здобутку вдало розкрила елемен-тарний осередок поведінки - просту
Loading...

 
 

Цікаве