WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

другу.
Сигнали, таким чином, виступають у кількох іпостасях і разом із тим вони систематизуються на основі різних принципів, унаслідок чого й вини-кають сигнальні системи. Таке поєднання, зафіксоване як результат життєдіяльності та її певного впорядкування, було названо динамічною стереотипією в роботі головного мозку.
Вчення про стереотипність в роботі півкуль головного мозку показує, за Павловим, повний збіг таких психологічних понять, якнавичка, звичка, зі стереотипною реакцією організму. Оскільки стереотип поведінки має ди-намічний характер, Павлов уводить для пояснення два взаємопов'язаних поняття: інертність і лабільність у протіканні нервових процесів. "Динамічна стереотипія" - термін, що відображає глибоку діалектику, суперечливе відношення організму і середовища. Щоб вижити, організм повинен фіксувати певні постійні фактори середовища та послідовність їхнього впливу на організм. Але оскільки він увесь час перебуває в стані зміни і така зміна відбувається і в середовищі (в якому активно діє організм), то, всупереч першій тенденції, має діяти тенденція протилежна, в результаті чого послідовність реакцій організму змінюється. Підтримка, зміна, установка такого мозкового стереотипу є роботою досить важкою. Вона пов'язана з певною групою почуттів (емоцій). Більше того, почуття є індикатором, показником цієї зміни, її змістом.
Установлений стереотип реагування на систему сигналів середовища щораз піддасться випробуванню через те, що самі сигнали, залишаючись у своїй певній послідовності, все ж змінюють свій порядок. Особа має змінювати свій спосіб життя, свої відношення до світових явищ. А це вик-ликає необхідність серйозної напруги для організму. Чи впорається він з такою напругою? Так постають значні переживання, пов'язані зі зміною стереотипу, тобто чітко закарбованого способу життя. Тут мають значення індивідуальні особливості особи. Одні люди з честю переносять зміну в по-рядку життєвих настановлень, в інших відбувається серйозний зрив, що мо-же призвести до серйозних захворювань, навіть до спроб самогубства. Отже, будь-яке формування стереотипу, його динамізм, зміна, перетворення, особливо його руйнування викликають посилення емоцій, і тут Павлов дійсно віднайшов одне із джерел поведінки.
Інтелектуальна та емоційна діяльність були витлумачені Павловим з первинної та основоположної ідеї сигналізації, що привело до послідовного тлумачення інтелектуальних (чуттєвих та раціональних) і емоційних реакцій. Третьою особливістю психіки за установленою схемою є вольові особливості поведінки.
Як суворий детермініст, Павлов відкидає ідею волі як психологічний феномен і називає цей предмет обговорення фіктивним. Детермінованість волі означає хибність у припущенні її існування. Павлов пропонує своє тлу-мачення механіцизму так званих вольових дій. Перед тим як собака за сло-вами "дай лапу" почне дійсно її давати, керівник експерименту має одно-часно піднімати лапу собаки з тим, щоб утворився тимчасовий зв'язок між підняттям лапи і словами "дай лапу". Коли цей зв'язок утворився, вже одні слова без торкання лапи дадуть відповідний ефект. Довільні дії як суто вольові якості психіки спростовано чіткою натуралістичною думкою.
Павлов уперше дав ясну картину типології вищої нервової діяльності, поклавши в основу її класифікації такі риси нервових процесів, як сила, врівноваженість і рухливість. Різні комбінації цих характеристик функціонування нервової системи дають те, що у психології ще з давніх-давен визначалось як темперамент людини.
Поряд із темпераментальним поділом Павлов у своїх "клінічних" працях визначив можливість дати людству типологію, саме будуючи її на характері переважання першої або другої сигнальної системи. Так можна виділити чисто людські типи, які мають форми - мислительну, художню (чуттєву) та об'єднуючу, або середню. Художньому типу властиве домінування першої системи, у мислительного домінує друга. Люди, в яких урівноважено взаємодіють обидві сигнальні системи, належать до типу се-реднього. Таким був поет-філософ Гете, який, зокрема, викладав власні філософські відношення до світу у класичних віршуваннях (образній формі). Домінування тієї або іншої системи складає особливості і людської індивідуальності, особистості, розкриває певний характер співвідношення елементів її життєвого досвіду.
Всі зазначені риси сигнальних систем ґрунтуються на безумовних та умовних рефлексах, відтак можна сказати, що система умовних та безумов-них рефлексів визначає всі основні риси поведінки тварин і людей. Адже сигнали теж поділяють на умовні та безумовні. Хоч безумовних сигналів порівняно з умовними безконечна кількість, але саме це дає можливість організму тварини і людини здійснювати адекватне пристосування до сере-довища, а це означає безконечно варіювати і вдосконалювати сигнальні функції.
Певна суперечність у класифікації темпераментів полягає в тому, що психологічна картина тут пов'язується головним чином з гуморальним ком-понентом темпераменту, в той час як Павлов основний наголос робить на нервовому факторі. Якщо Павлов дійсно намагався розглядати цілий ор-ганізм, а не роботу ізольованих функцій, він так чи інакше повинен був включити у тлумачення темпераменту гуморальний фактор. Чистий нервізм, як показав О.О.Богомолець, не може підвести до розуміння динамічного аспекту людської діяльності. Зауваження Павлова про те, що його школа досліджує цілий живий організм, слід сприймати із певними застереженнями. Це стосується не тільки проблем темпераменту, але також сну й неспання та інших проблем. На практиці ідея чистого нервізму коригувалась і в наступних теоретичних дослідженнях.
Павлов визначив сон як внутрішнє гальмування за своїм механізмом. Тут є певна тавтологія. Ось чому ідея гальмування в післяпавловський час дещо змінилася. Саме гальмування стали розуміти як активний процес (П.К.АНОХІН та ін.). Разом із тим виникнення внутрішнього гальмування треба було ще пояснити, щоб вийти за межі тавтології. Остання відчувається у тлумаченні поведінки тварин і людини.
Ідея першої і другої сигнальних систем як немовної та мовної поведінки становить інтерес, але не в тому, в чому його інколи бачать. Ототожнення другої сигнальної системи і мови має надзвичайно умовний ха-рактер, як і виділення чисто людських типів. Мова в її буденному тлумаченні включає сигнальну функцію, проте має ще декілька інших: виражальну, зображувальну, повідомлюючу, комунікативну, які до сигнальної зведені бути не можуть. Більш точно, фактор сигнальності присутній в усіх функціях
Loading...

 
 

Цікаве