WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат

Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І. П. Павлов (1849 — 1936) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Ідея сигналу в поведінкознавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості".
І. П. Павлов (1849 - 1936)
Вивчення психології поведінки по суті започатковує І.П.Павлов. Після серії досліджень функції травлення він звергається до фізіології вищої нервової діяльності і створює вчення про умовні рефлекси. В уявленні самого Павлова це - чисто фізіологічне вчення, яке має зовнішні для себе психологічні цілі. "Муки свідомості" складають, зрештою, головний предмет психології і взагалі найважливіший предмет науки про людину - так вважав Павлов.
Розкриття механізму цих "мук свідомості", як внутрішнього світу людини стало основним життєвим завданням багатьох видатних учених, адже це найвеличніша мета людини - пізнати саму себе. Проте досягти цієї мети прямим шляхом, тобто через самоспостереження, поки ще нікому не вдалось. Треба почати з іншого. У справу пізнання психічного як суб'єктивного має втрутитися фізіологія вищої нервової діяльності - наука, що використовує об'єктивний метод дослідження. Те, що доступне методу, є поведінковий аспект психічного. І Павлов ставить знак рівності між фізіологією вищої нервової діяльності та поведінкою. Суб'єктивне, свідомість прямому вивченню не підлягає. Фізіолог повинен уникати тлумачення фактів поведінки тварини в суб'єктивних термінах, вважає Павлов. Таке тлумачення не має статусу наукового і заводить предмет психології у безвихідь суб'єктивізму.
Проте Павлов використав лише фізіологічний індикатор для дослідження поведінки. Наукове мислення Павлова залишається поведінково-психологічним. Про це свідчить ідея досліджувати не ізольовані функції організму, що робить здебільшого фізіологія, а цілісний організм. Здійснення такого підходу було гордістю самого Павлова та його школи. Експериментальна тварина після відносно нескладної операції зі встанов-лення фістули для слиновиділення працювала в лабораторії, даючи показ-ники як здорова істота. Спостережувані факти стосувалися поведінкових аспектів діяльності. Інтерпретація участі мозкових механізмів у цій діяльності стосувалася макроструктурних особливостей, що було лише доповненням до інтерпретації поведінкового плану. Поведінка цілого організму в його відношеннях до різних проявів середовища є вже предмет психології.
Мета вивчення фізіології вищої нервової діяльності, за Павловим, поля-гає в тому, щоб розкрити найтонші механізми поведінки тварини. Це дасть можливість такою мірою розробити фізіологічну канву, що на ній зможе вільно розміститися і бути поясненим складний психологічний візерунок. У зв'язку з цим Павлов твердив про можливість і необхідність злиття фізіологічного та психологічного, але так, що інтерпретація поведінки залишиться суворо науковою і насамперед об'єктивною. Правда, стало ясно, що таке уявлюване злиття реально не відбувається. Здійснити будь-яке зведення психічного до фізіологічного буде лише частиною (і при тому меншою) процесу наукового дослідження поведінки. Головне завдання залишається ще не вирішеним: як можливе суб'єктивно-психічне і в чому смисл його життєвого призначення, якщо тільки не мислити його як простий епіфеномен фізіологічних процесів.
Ідея "злиття" раціонально може бути тлумачена не в методологічному плані, а в чисто методичному: можна припустити, що, досліджуючи фізіологію, ми тим самим розкриваємо і психологічні закономірності. Це положення Павлова стало Інструментом його "фізіологічного мислення". Якщо предмети фізіології та психології збігаються, це означає, що можна злити основні поняття цих наук (при оперті на поняття фізіологічні) та ко-ристуватися ними як термінами, що в дусі детермінізму розкривають особ-ливості поведінки.
Вихідне поняття павловської "фізіологічної" системи - сигнал, умов-ний рефлекс. Його антагоністом є рефлекс безумовний. Для утворення тимчасового зв'язку має відбутися збіг у часі та структурі умовного та безумовного подразників. Виникає те, що психологи називають асоціацією. Безумовний рефлекс було прирівняно до інстинктивної поведінки, тобто він мислився як ланцюг безумовних рефлексів, в якому кінець одного рефлексу стає початком наступного. Таким чином, зникає багатовікова містика, що затьмарювати явища інстинктивного життя тварин і насамперед - його несвідомо здійснювану доцільність.
Система понять павловського вчення про вищу нервову діяльність не є ні суто фізіологічною, ні психологічною, ні навіть загальнобіологічною. Вона стосується ряду дисциплін природничого характеру і навіть охоплює поведінкові поняття кібернетики. Корифеями останньої визнавалася думка, що центральним поняттям кібернетики слід вважати сигнал. Він містить певний зміст, має свою динаміку, і, зрештою, всі інші поняття кібернетики можуть бути зведені до нього або з нього виведені. Вихід павловської "фізіологічної" системи до психології і відбувався саме через загальнонаукове поняття сигналу, що дало змогу відчути й спорідненість творчих продуктів у психології та фізіології.
Отже, усі враження, які отримує організм від середовища, виконують сигнальну функцію. Сигнал - це подразнення, що має своєрідний зміст і викликає тому певну реакцію. У роботі мозку сигнали фізичні (світло, електрика, звук тощо) перетворюються, зокрема, на сигнали хімічні, ці ос-танні - на фізіологічні і, зрештою, на психологічні, коли в зоровій системі організму виникає образ предметного світу, який оточує організм.
Оскільки сигнали можуть бути різних ступенів та змістових рівнів, вони безпосередньо та опосередковано повідомляють про характеристики предметів оточуючого організм світу, і це все пов'язується з різними рівнями відображення.
Павлов установлює сигнали першої та другої систем. До першої нале-жать сигнали, пов'язані з чуттєвим відображенням предметного світу, до другої - сигнали, що здійснюють опосередковане, абстрактне відображення, яке Павлов пов'язував з виникненням мовної здатності людини. Отже, така провідна здатність, як мовна, також була визначена як сигнальна функція, і, таким чином, два рівні відображення світу - чуттєво-безпосередній та абстрактно-опосередкований - дали першу сферу визначень сигнальної функції. Правда, саму мову можна теж сигналізувати певними позначеннями, наприклад літерами, складами, словами (написаними), а ці сигнали вважати такими, що також можуть бути репрезентовані певними позначками, і т. д., тоді, принципово кажучи, кількість сигнальних систем теоретично може йти у безконечність. Виходячи із практичних міркувань, Павлов запропонував лише дві сигнальні системи - першу й
Loading...

 
 

Цікаве