WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Ідея когнітивної компенсації у поведінкознавстві: когнітивна психологія. Відродження когнітивного аспекту психічного - Реферат

Ідея когнітивної компенсації у поведінкознавстві: когнітивна психологія. Відродження когнітивного аспекту психічного - Реферат

наводить цілий ряд фактів та подій. По-перше, - це "невдача біхевіоризму", яка полягає в тому, що його представники вивчали тільки зовнішні реакції на стимули, їм не вдалося пояснити різноманітність людської поведінки з урахуванням внутрішніх мислительних процесів. По-друге, - це "виникнення теорії зв'язку", що спонукало до проведення експериментів з виявлення сигналів ідо появи теорії інформації. Усе це мало істотний вплив на розвиток когнітивної психології. По-третє, досягнення сучасної лінгвістики дали змогу розкрити питання пізнавальної діяльності людини, зокрема пов'язані з мовою та граматичними структурами. По-четверте, вивченню пам'яті сприяли дослідження з вербального научіння і семантичної організації. Це привело до розвитку моделей систем пам'яті та інших когнітивних процесів. По-п'яте, "комп'ютерна наука" (особливо один з її розділів - штучний інтелект) сприяла вдосконаленню постулатів, що розкривали проблеми обробки та збереження інформації в пам'яті, а також навчання мови.
Поставало питання ідентичності внутрішніх репрезентацій світу його фізичним властивостям. Філософи і психологи дедалі частіше приходили до думки, що внутрішні репрезентації реальності істотно відрізняються від самої зовнішньої реальності, тобто вони не ізоморфні. Слід зауважити, зок-рема, що гештальтпсихологія, на яку спирається, зокрема, біхевіорист Толмен, говорить саме про ізоморфізм відображуваного предмета, мозкових структур та самого ідеального, психічного образу, а експерименти з лабора-торними тваринами, на жаль, не розкривають цю гносеологічну проблему, яка перебуває в зовсім іншій площині.
Разом із цим Солсо зауважує, що наші уявлення про світ не обов'язково мають бути ідентичними його дійсній сутності. Адже на оцінку ідентичності впливає минулий досвід, що постає із складної мережі наших знань. Солсо також наголошує, що проблема репрезентації знань у розумі людини - одна з найбільш важливих у когнітивній психології. Проте він довільно перемішує суто гносеологічні проблеми з когнітивними проблема-ми психології. Ця остання не ставить питання (якщо не бажає стати гносео-логічною дисципліною) про істинність знань, що є предметом власне гно-сеології як частини філософії. З іншого боку, слід зауважити, що психологія з самої своєї появи весь час "наступає" на гносеологічні (в цілому - філософські) проблеми, а питання пізнавальні вирішує, все ж не торкаючись проблеми істинності знань.
Солсо намагається розкрити зв'язок і відмінність між поняттями когнітивної моделі та концептуальної науки. Перша становить "окремий клас" другої. Когнітивні моделі тлумачаться як особливий різновид наукових концепцій. Солсо визначає когнітивну модель як метафору, що ґрунтується на спостереженнях і висновках, що стосуються проблеми виявлення, збереження та використання інформації. Термін "метафора" використовується в цьому випадку саме з метою показати, що знання мають відносний характер і можуть бути замінені при побудові більш досконалих концепцій.
Солсо час від часу повторює, що концептуальні науки, а до них належить і когнітивна психологія, мають метафоричний характер. Разом із тим когнітивні моделі - це службові абстрактні ідеї, засновані на спостере-женні та відповідних умовисновках. Солсо навіть зауважує, що періодична система Менделєєва як класифікаційна схема також є метафорою. Але ця якість концептуальної науки ніяк не зменшує її корисності.
Щоб краще зрозуміти предмет спостереження, ми будуємо його модель. Когнітивна модель, як і моделі у природничих науках, засновується на логіці умовисновків і користі для розуміння когнітивної психології.
Солсо аналізує одну з когнітивних моделей досить "грубої версії", згідно з якою всі когнітивні процеси діляться на три частини: 1) виявлення стимулів; 2) їх збереження; 3) перетворення стимулів та здійснення відповідних реакцій. Ця модель досить примітивна і зовсім неточно передає складність когнітивних явищ. Більш відповідною була модель, побудована Джемсом стосовно пам'яті: він поділив її на первинну і вторинну. Перша має справу з минулими подіями, друга - з постійними, "неруйнівними" слідами досвіду (див. схему).
Когнітивна модель В.Джемса
Інша модель, запропонована Во і Норманом, більше відповідає досліджуваному предмету, але й вона надто спрощена. Модифікований варіант цієї моделі містить нову систему зберігання й новий шлях інформації. Проте й він потребує перегляду (див. схему).
Як дотепно зауважує Солсо, за останнє десятиліття багато психологів залюбки витрачали час для побудови чимдалі нових моделей. "Деякі з цих творінь воістину чудові". Наступниками додається ще один блок, ще один інформаційний шлях, система зберігає додатковий елемент. І так до безко-нечності. Солсо продовжує свою суто історико-психологічну інтерпретацію: аналіз того, як інформація виявляється, уявляється, перетворюється у знання та як ці знання використовуються, дає змогу стверджувати, що хоч би як ми обмежували наші концептуальні метафори спрощеними моделями, нам усе одно не вдасться вичерпно роз'яснити всю складну сферу когнітивної психології.
Модифікована когнітивна модель Во і Нормана
Більш докладну модель Во і Нормана Солсо наводить, щоб підтвердити свою думку про обмеженість наших зусиль узагалі та психологічних зокрема. Парадокс полягає в тому, що запропонована модель лише наочніше показує принципову обмеженість такого моделювання. Це якийсь глухий кут, з якого один вихід - повертатися назад. Це особливо стосується когнітивної психології, оригінальність сфери якої легко піддати сумніву. Чим обтяжливіша схема, тим більше виявляє вона свою "схематичність".
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве