WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, що захворів важким психічним розладом - Реферат

Звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, що захворів важким психічним розладом - Реферат

судово-психіатричних експертних відділень для осіб, що втримуються під стражів, або співробітниками ГНЦ соціальної й судової психіатрії ім. В.П. Сербського. Це припустимо за умови: 1) психіатри пенітенціарної системи не змогли дати висновок щодо характеру наявного в засудженого психічного розладу; 2) керівник судово-психіатричної експертної установи, куди звернувся із клопотанням начальник виправної установи, згодний на проведення психіатричного огляду засудженого. На час огляду засуджений міститься в стаціонар судово-психіатричної експертної установи. Він направляється туди силами й засобами органів внутрішніх справ. Співробітники експертних установ проводять огляд також за правилами, установленим Наказом МВС СРСР від 30 жовтня 1987 р. № 213, і становлять акт психіатричногоогляду засудженого (а не експертний висновок).
Додаток 1 до Наказу МВС СРСР від 30 жовтня 1987 р. № 213 містить Перелік захворювань, що є підставою для подання засуджених до звільнення від відбування покарання. Він покликаний наповнити загальні критерії захворювань, передбачені ст. 81 КК, конкретним клінічним змістом. У переліку фігурують, зокрема, шизофренічні психози (безперервні й приступообразно прогредиентные форми з несприятливим плином); різні форми слабоумства (атеросклеротическое, епілептичне, пресенильная (стареча) деменція та ін.); затяжні реактивні психози із прогредиентным плином, що приймають характер хронічного психічного захворювання; і інші.
У зв'язку із цим при характеристиці захворювань засуджених Наказ МВС СРСР № 213 використає таку кваліфікацію, як "захворювання, передбачені переліком" (тобто зумовлюючу необхідність звільнення від покарання) і "захворювання, не передбачені переліком" (не перешкоджаючому подальшому відбуванню покарання).
При виявленні в засудженого захворювання, віднесеного до першої категорії, начальник виправної установи направляє в суд "Акт психіатричного огляду засудженого", висновок спеціальної медичної комісії й інші матеріали. Якщо ж спеціальна медична комісія не виявила такого захворювання, то її голова повідомляє про цьому засудженому під розписку.
Існування переліку породило серед судових психіатрів дискусію. Багато хто з них сумніваються в його доцільності. По-перше, уважають вони, перелік не в змозі охопити всіх можливих форм і різновидів психічних розладів, що перешкоджають відбуванню покарання. Виникаючі при цьому неминучі пробіли чреваті помилками. По-друге, подібного переліку немає стосовно до психічних розладів, що виключають осудність, дієздатність або здатність до дачі показань. Проводячи експертизу, експерти-психіатри керуються загальними критеріями, що втримуються в законі, і прийнятої в судовій психіатрії системою їхньої клінічної інтерпретації.
Прихильники переліку виправдують його існування тим, що він дає лікарям-практикам конкретні клінічні орієнтири, без чого лікарські висновки загрожують стати довільними, що не виключають невиправданих розбіжностей, помилок і навіть зловживань. Перелік лише не повинен бути вичерпної. Його необхідно зробити зразковим, тобто допускающим більше широкі клінічні трактування й окремі доповнення.
До самого останнього часу розглянута дискусія залишається незавершеної.
Питання про звільнення від покарання у зв'язку із хворобою дозволяється постановою судді районного (міського) народного суду по місцю відбування покарання засудженим незалежно від того, яким судом був винесений вирок.
Підставою для розгляду справи суддею служить подання, що вноситься в суд начальником установи або органа, що виконує покарання. Одночасно в суд направляються висновок медичної комісії й особиста справа засудженого (ч. 5 ст. 175 УПК).
Порядок розгляду справи й прийняття по ньому судового рішення встановлений ст. 369 УПК. Справа розглядається суддею в судовому засіданні при обов'язковій участі представників лікарської комісії, що дала висновок. З огляду на двоступінчастий характер огляду засудженого й прийняття лікарських рішень на досудебном етапі розгляду справи, "представником лікарської комісії" може бути як психіатр, що приймала участь у стаціонарному психіатричному огляді (і акт, що підписав, психіатричного огляду засудженого), так і член спеціальної медичної комісії. Оскільки в судовому засіданні може виникнути необхідність у з'ясуванні якихось психіатричних питань, викликати в суд члена спеціальної медичної комісії, що не є за фахом психіатром, не треба.
Частина 2 ст. 369 УПК як загальне правило передбачає виклик у судове засідання самого засудженого. Тут необхідно відзначити, що ст. 369 УПК стосується порядку дозволу всіх питань, пов'язаних з виконанням вироку, і не робить застережень щодо особливостей виклику осіб із психічними розладами. Немає сумнівів, що такий виклик неприпустимий, якщо психічний стан засудженого робить його участь у судовому засіданні неможливим.
Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого він заслуховує осіб, що з'явилися в засідання. Потім суддя віддаляється в дорадчу кімнату для винесення постанови (ч. 7 ст. 369 УПК). Суддя вправі винести одне з наступних рішень: а) про звільнення засудженого від покарання й застосуванні до нього примусових мір медичного характеру; б) про звільнення засудженого від покарання без застосування до нього примусових мір медичного характеру; в) про відхилення подання начальника установи або органа, що виконує покарання.
Підстави застосування примусових мір медичного характеру і їхніх видів повністю ідентичні тим, що застосовуються до несамовитого й до осіб, що заболели після здійснення злочину, але до винесення вироку важким психічним розладом*. У випадку незастосування зазначених мір суддя передає захворілого "на піклування органів охорони здоров'я" (ч. 1 ст. 362 УПК). Процедура передачі законом не визначена. У цьому зв'язку представляється, що суддя в кожному разі повинен сповістити про своє рішення відповідний (територіальний) орган охорони здоров'я (краще шляхом напрямку туди копії судової постанови). Реальну передачу засудженого доцільніше проводити за домовленістю між органом охорони здоров'я й адміністрацією установи, де засуджений відбував покарання (або установи, де він фактично перебуває тепер).

 
 

Цікаве

Загрузка...