WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Призначення й проведення судово-психіатричної експертизи - Реферат

Призначення й проведення судово-психіатричної експертизи - Реферат


Реферат на тему:
Призначення й проведення судово-психіатричної експертизи
Підстави для призначення судово-психіатричної експертизи. Відповідно до процесуального законодавства, експертиза призначається у випадках, коли при виробництві по карній або цивільній справі потрібні спеціальні пізнання в науці, техніку, мистецтві або ремеслі (ст. 78 УПК; ст. 74 ЦПК). Виникаюча в ході судочинства потреба в психіатричних пізнаннях служить фактичною підставою для призначення судово-психіатричної експертизи. Необхідність використання поряд із психіатричними також суміжних з ними наукових пізнань є підставою для комплексних експертиз (психолого-психіатричної, сексолого-психиатрической та ін.)*.
* Предметна область психіатрії (питання, досліджувані психіатричною наукою) висвітлювалася в розділі першому підручника. Комплексні експертизи розглядаються в 5.6.
Найбільше часто судово-психіатрична експертиза призначається у зв'язку із сумнівами в психічній повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка, цивільного позивача й відповідача, а також особи, у відношенні якого вирішується питання про його цивільну недієздатність. Сумнів у психічній повноцінності є обґрунтоване припущення про наявність в особи психічного розладу, здатного вплинути на юридично значиме поводження.
Відповідно до п. 2 ст. 79 УПК проведення експертизи обов'язково "для визначення психічного стану обвинувачуваного або підозрюваного в тих випадках, коли виникає сумнів із приводу їхньої осудності або здатності до моменту виробництва в справі усвідомлювати свої дії або керувати ними". Пункт 3 ст. 79 УПК передбачає обов'язковість експертизи "для визначення психічного або фізичного стану свідка або потерпілого у випадках, коли виникає сумнів у їхній здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання".
Пункт 2 ст. 79 УПК цілком ставиться до судово-психіатричної експертизи. Пункт 3 тої ж статті охоплює (залежно від обставин, що перешкоджають дачі показань) різні види експертиз, включаючи судово-психіатричну, якщо здатність до дачі показань порушується психічним розладом.
Судово-психіатрична експертиза обов'язкова по всіх справах про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічного розладу (ст. 29 ГК, ст. 260 ЦПК).
У перерахованих випадках судово-психіатрична експертиза обов'язкова в чинність прямої вказівки закону. Але вона може знадобитися також для встановлення безпомічного стану потерпілого (наприклад, по справах про зґвалтування - ст. 131 КК), по справах про визнання недійсної угоди, зробленої громадянином, що у той момент не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 177 ГК) і в ряді інших випадків, коли виникає обґрунтоване припущення про наявність у суб'єкта юридично значимого психічного розладу.
Щоб стати основою для призначення судово-психіатричної експертизи, сумнів у психічній повноцінності повинне бути саме обґрунтованим, тобто викликатися дійсно виявленими в ході виробництва в справі фактичними обставинами.
Як обставини такого роду виступають насамперед дані, згідно яким учасник процесу в минулому вже обстежився психіатром і той диагносцировал психічний розлад. Це можуть бути відомості, що особа складалася раніше (або складається донині) під спостереженням дільничного психіатра, що особа госпіталізувалася й лікувалася в психіатричній лікарні, визнавалося по психічному захворюванню негідним до військової служби, визнавалося по іншій справі несамовитим, перебувало на примусовому психіатричному лікуванні й т.п.
До другої групи обставин, що ставлять під сумнів психічну повноцінність учасника процесу, ставляться дані про особливості поводження, які є можливими свідоцтвами психічної хвороби. Мова йде про дивній, неадекватному обстановцці поводження (безглуздих висловленнях і вчинках, невмотивованих приступах порушення й т.п.) або про прояви психічного розладу, розуміння хворобливого характеру яких не вимагає навіть медичних знань (наприклад, припадок). Ці відомості можуть бути відомі особам, що добре знали даного суб'єкта або ставшим очевидців окремих епізодів його неадекватного поводження.
Відомості про чудності в поводженні громадянина можуть утримуватися в показаннях осіб, що беруть участь у справі, або в клопотаннях про призначення судово-психіатричної експертизи. Клопотання вправі заявляти особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (наприклад, обвинувачуваний, потерпілий, позивач, відповідач і їхні представники). Не наділений цим правом свідок. Його діяльність у процесі обмежується дачею показань. Кожне заявлене клопотання підлягає розгляду суб'єктом, що веде виробництво в справі. Відмова в задоволенні клопотання повинен бути мотивований.
Згадані вище чудності в поводженні суб'єкта можуть безпосередньо спостерігати слідчий і суд у ході слідчих (судових) дій.
У ході першого допиту обвинувачуваного деякі слідчі практикують постановку перед допитуваним питання: чи не страждаєте Ви психічним захворюванням і чи не складалися Ви коли-небудь під спостереженням психіатра (редакція питання може бути трохи інший)? У принципі питання можна вважати припустимим, а в ряді випадків досить корисним. Разом з тим варто пам'ятати, що допитуваний може сприйняти його негативно. Деякі особи обурюються самою підозрою на наявність у нього психічного розладу, розцінюють це як приниження їхнього достоїнства, відмовляються відповідати. Від слідчого потрібні тактовність і обережність, облік особистості допитуваного й ситуації, у якій доречно (або навпроти, недоречно) задавати таке питання. Іноді прямій його постановки вдається уникнути. Досить буває в спокійному й доброзичливому тоні попросити обвинувачуваного розповісти про себе, про проблеми, які його турбують, про його взаємини з навколишніми, щоб одержати загальне подання про його психічний стан.
Нарешті, третю групу розглянутих обставин становлять повідомлення самого громадянина про свої хворобливі переживання й суб'єктивні відчуття - про випробовувані їм зорових або слуховых галюцинаціях, украй незвичайних відчуттях і т.п.
Друга й третя групи обставин (чудності в поводженні й скарги на стан власного психічного здоров'я) особливо важливі у випадках, коли громадянин раніше не попадав у поле зору психіатра. Наприклад, його захворювання носило схований (латентний) характер або почалося зовсім недавно. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен самостійно переконатися про необхідність призначити судово-психіатричну експертизу.
Треба ще раз підкреслити, що фактичними підставами для її призначення служать обставини, що ставлять під сумнів психічну повноцінність особи, тобто встановлені в ході виробництва в справі об'єктивно існуючі факти, приведшие слідчого (суд) до висновку про можливу наявність у даної особи психічного розладу. Невірне розуміння співвідношення "об'єктивного" (фактичні обставини) і "суб'єктивного" (сумнів у психічній повноцінності) при розгляді питання пропідстави для призначення експертизи здатно привести до прийняття помилкових рішень. Ілюстрацією до сказаного можуть служити приклади з експертної практики.
Іноді обвинувачуваний направляється на
Loading...

 
 

Цікаве