WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Сучасний учитель — який він? - Реферат

Сучасний учитель — який він? - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Сучасний учитель - який він?
Щоб з'ясувати, на що переважно зорієнтовані студенти і молоді вчи-телі, будуючи власну, суб'єктивно прийняту модель особистості профе-сіонала, студентам педагогічних навчальних закладів було поставлено одне просте запитання: "Які, на ваш погляд, якості необхідні успішно працюючому вчителеві?" З'ясувалося, що відповіді, які подавалися у вільній формі, дуже різняться і за якісним, і за кількісним складом (від однієї-двох до двадцяти якостей). Досліджуючи ці індивідуальні професійні ідеали (моделі успішно працюючого вчителя), можна отримати цікаву інформацію про установки і ціннісні орієнтації студентів, учителів, викладачів вищих навчальних закладів. Виявилося: що ширший зміст професійного ідеалу, що глибший за характером відображуваних явищ, то активніший студент (учитель) у власному саморозвиткові, то вища його активність у професійній підготовці та самовихованні. Але, на жаль, будь-яке опитування виявляє, що багато учасників педагогічного процесу вважають, що для успішної педагогічної діяльності досить лише трьох якостей: знання свого предмета, вимогливості та наполегливості у реалізації прийнятих рішень.
Проте чи так це? Чи досить наведених трьох якостей для успішної діяльності на педагогічній ниві? Що про це думають самі діти?
Учням трьох восьмих класів поставили два запитання: 1. Урок якого вчителя бажано було б пропустити і чому? 2. Урок якого вчителя краще було б провести замість пропущеного і чому?
Із 106 опитуваних 96 висловили побажання, щоб було пропущено урок хімії, і 79 бажали, щоб замість нього був проведений урок фізики: "Кожен урок хімії псує настрій"; "На її уроках серце у мене стискається - ось-ось мене викличе, нагримає на мене"; "Вчитель фізики завжди нас розуміє і ніколи не ображає"; "Навіть якщо урок не вивчив, знаєш, що вчитель фізики не принизить тебе перед іншими і не лаятиме, як інші"; "Ми відчуваємо, що вчитель фізики нас любить і не хоче засмучувати в'їдливими зауваженнями".
Здавалося, що тут нового? Всім відомо, що люди прагнуть уникати тих, хто ставиться до них без поваги. Однак це дослідження виявило одну дуже важливу обставину: з'ясувалося, що вчителька хімії отримала най-більшу кількість голосів як досвідчений фахівець, як найбільший інте-лектуальний авторитет. І водночас її не любили* боялися, а тому погано засвоювали її предмет. Хіба це не відповідь тим учителям і викладачам вищих навчальних закладів, котрі вважають, що потрібно тільки добре знати свій предмет, а все інше - вигадана проблема? Пригнічення природної потреби дітей в самоповазі, поділ класу на "гарних" та "поганих" за єдиним критерієм - успішністю навчання з предмета, рано чи пізно можуть зовсім вбити пізнавальні потреби дітей, їх навчальну активність.
Деякі вчителі, прочитавши ці рядки, можуть проаналізувати, як спра-цьовують у них механізми психологічного захисту: витиснення ("теж мені, важка проблема, чи варто над нею ламати голову, і так все зрозуміло"), раціоналізація ("як би там не казали, а вчитель у школі передусім для того, щоб давати знання"), проекція ("ці учні самі нічого не вчать, тому і вчителів бояться"), інверсія ("ну то й що, нехай бояться, краще працюватимуть"), агресія щодо джерела інформації або його знецінення ("ці вчені в школі ніколи не працювали, спробували б самі щось зробити в наших умовах") і т. ін.
Проте як би людина не захищалася від неприємної для себе інформації, проблема міжособистісної взаємодії між учителями та учнями залишається однією з провідних для сучасної школи. Бо і учневі, і батькам, і державі в цілому зовсім не байдуже, з чиїх рук він отримує життєві блага (в цьому разі знання). До того ж дітей часто ще слід переконати, що знання - це справді благо.
"Тісний зв'язок між картинами світу і відчуттями, міжособистісними стосунками порушує перед освітою серйозні проблеми, що передбачають неоднакове ставлення учнів до вчителя. Одні вчаться дуже добре в одного вчителя і негативно ставляться до іншого. Інші відвертаються від цілої галузі знань, якщо їм не подобається вчитель, який їх із нею ознайомлює. Навіть студенти, які закінчують навчання, часто оцінюють ідеї з погляду відчуттів до професора, котрий їх проголошує. Оскільки точність тверджень не залежить від мотивів і особистості тих, хто їх обстоює, згодом, імовірно, відбудеться певна перевірка реальністю. Але людина може бути надовго ослаблена впливом улюбленого вчителя, пізнання якого не були перевірені досить уважно. Оскільки почуття до вчителів найчастіше оцінюються на іншому ґрунті, ніж їхня професійна компетентність, є серйозні побоювання, що вибір відбувається на підставі критеріїв, що не мають стосунку до справи. При формуванні раціональних суджень робляться великі зусилля, щоб побороти почуття, але під час навчання людини ці орієнтації, можливо, мають бути підсилені більше, ніж вважає більшість вихователів" (Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969. - С. 490 - 491).
Ніхто не заперечує знання предмета як важливого чинника професійної діяльності. Якщо вчитель некомпетентний, не допоможуть ніякі добрі стосунки ні з дітьми, ні з батьками, ні з колегами. Але знову повернімося до думок учнів як головних експертів ефективності педагогічної діяльності. На їх погляд, якістю, що доповнює високу професійну підготовленість учителя, є не вимогливість (як уважають більшість педагогів, схильних до авторитарного стилю) і не доброта (як вважають учителі-ліберали). На думку дітей, це насамперед справедливість, саме цю якість вони у своїх відповідях наполегливо висували на перше місце. Цікаво, що самі вчителі за сукупністю відповідей відводили справедливості скромне дев'яте місце, засвідчуючи як свою неповну ознайомленість з потребами дітей, так і дещо інші ціннісні орієнтації в професійній діяльності, ніж очікування учнів.
А потреби нинішнього учня істотно відрізняються від тих, якими жили їхні батьки. Так, за 10-15 років значно зросли вимоги до процесу взаємодії учнів з педагогами. В минулому школярі задовольнялися тим, що вишукували зерна доброзичливості вчителя в межах традиційних, стандартних уроків. Школярі 90-х років віддавали перевагу не зовнішнім, примусовим стимулам до навчання, а стимулам внутрішнім, прагнули більшої самостійності, свободи вибору, виявляли конструктивний підхід до перебудови шкільного життя. Нині в школі відбувається різка поляризація. Значна кількість учнів загальноосвітньої школи, орієнтуючись на суворі реалії життя в світі дорослих, на жаль, вважає освіту необов'язковою, відчуває байдужість до навчального процесу. Діти, що вчаться у "престижних" школах, де панує культ знань, вимогливіші до організації навчального процесу, прагнуть партнерської, рівноправної взаємодії з учителями, педагогічним колективом в цілому.
Цікаво ознайомитись з результатами масштабного
Loading...

 
 

Цікаве