WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Стратегічні питання педагогічної професії - Реферат

Стратегічні питання педагогічної професії - Реферат

Мышление учителя. - М., 1991).
Авторитарна педагогіка.
Основа виховання - вкорінення у свідомість дитини тільки абсо-лютних цінностей (істинна інформація, єдино правильна ідея, ідеальний зразок, непорушний авторитет). Передбачається, що кожний акт взаємодії з вихованцем мусить завершуватися кінцевим результатом, вимірюваним "приростом" його якостей. Головна увага приділяється пізнанню зовнішнього світу, тих правил, які він (цей світ) пропонує. При цьому власний досвід дитини часто відкидається як неістотний або хибний. Постійно наголошуються "невідповідність" дитини цьому зовнішньому світові, неповноцінність її особистості.
У колективах, орієнтованих на авторитарне виховання, вважають не-заперечним, що дорослі (передусім учителі) завжди мають рацію, їхні вчинки і висловлювання не підлягають сумніву.
Головним виховним засобом є "проповідь", декларування норм пове-дінки, наказ. Для "підкріплення", стимулювання бажаних вчинків дитини використовують покарання або відмову від нього. До дитини висувають жорсткі вимоги, які вона має виконувати без будь-яких сумнівів. її позбавляють права мати власну думку, навіть щодо явно неправильних вчинків дорослих. Формується безініціативність, звичка слухняно наслідувати зовнішні авторитети. Зміна умов життя спричинює роз-губленість, дитина важко адаптується до нових життєвих обставин, на-магається уникнути персональної відповідальності.
Помилки у поведінці дитини мають фатальний відтінок: за кожну з них на неї чекає покарання, причому часто не з метою виправлення помилки, а заради принципу - "підстрахування на майбутнє". Батьки, як правило, суворо дозують виховання дитини залежно від віку. На "важкі" запитання дитини найчастіше відповідають: "Тобі ще рано це знати". За такою відповіддю приховується небажання подумати, невміння знайти форму пояснення, доступну для дитини, просто прагнення позбутися зайвого клопоту. Активність дитини придушується: її запитання можуть оголосити нерозумним, непристойним, і таким чином замість розвитку пізнавальної потреби в неї формується почуття провини і власної меншовартості.
Головну увагу у вихованні звертають на зовнішню поведінку, на сту-пінь її відповідності тій, яку вчителі вважають нормативною. Задані зразки поведінки звернені переважно до раціональної сфери, до розуму, а розвитком емоційної царини нехтують. Виховання полягає у придушуванні життєво важливих потреб дитини (наприклад, обмежують її рухову активність, прагнення до самостійності). Вихователі (педагоги і батьки) надають перевагу однобічному, однозначному оцінюванню, чіплянню ярликів, неприємному порівнянню з іншими дітьми.
Гуманістична педагогіка.
Гуманістична педагогіка насамперед пропонує позбутися мучениць-кого характеру сучасної (авторитарної) педагогіки, коли дитину змушують відмовитися від сьогоднішніх радощів заради незрозумілої для неї мети. Цінністю має стати сам процес виховання: адже дитина не просто готується до далекого дорослого життя, вона живе сьогодні. Тому головним у вихованні буде вже не декларування єдино можливого зразка поведінки, який засвоюється раз і назавжди в єдино можливій формі, а розкриття творчих здібностей самої дитини з метою оволодіння всім багатством соціального досвіду. Життя дитини стає не заучуванням і відтворюванням правил, а освоєнням невідомого. Головна мета виховання - навчити дитину жити у мінливому світі, допомогти знайти власний, незалежний від випадкових умов і обставин спосіб самореалізації, втілення у життя своїх ідей, думок, почуттів. Власний досвід є найважливішим джерелом інформації, навіть помилки стають засобом оптимізації взаємин людини зі світом, набуття нового досвіду. Неабияка увага приділяється живому прикладу, залученню дітей до спільної з вихователями (батьками, учителями) виховної діяльності, навчанню на прикладі власного досвіду вихователя.
У вихованні відбувається переорієнтація від результату на процес: дитину навчають пізнавати та аналізувати безпосередні збудники своєї активності, не чекати радості лише в кінцевому результаті, а знаходити її в самому процесі (пізнання, творіння, спілкування).
Під час виховання враховуються вікові особливості і можливості дитини, добираються адекватні певному вікові засоби, а якщо допитливість дитини випереджає її біологічний вік і можливості розуміння, вихователь шукає задовільну для цього віку відповідь. Стосунки дорослого і дитини сповнені взаємоповаги, дитина визнається рівноправним членом взаємодії. Дорослі прагнуть заохочувати дитячу фантазію, вигадки, спонукати до щирого вияву почуттів. Раціональний вплив обов'язково спирається на емоційний. У цілому процес виховання ґрунтується на реальних потребах дитини і передбачає їх коригування, розвиток, спрямування. У стосунках між дорослими і дитиною важливим є усвідомлення унікальності й неповторності дитини як індивідуальності, врахування динамічності змін, що з нею відбуваються, розуміння складності й неоднозначності процесу розвитку, визначення віддалених перспектив взаємодії, порівняння дитини лише з нею самою для надання їй упевненості в успішному оволодінні знаннями і правильному становленні особистості.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що школі потрібен учитель, який:
- бачить у кожному учневі не горезвісний "об'єкт педагогічного впливу", а самостійну особистість, яка постійно змінюється, розвивається, має право на самоутвердження;
- вміє жити в реальному світі, об'єктивно сприймати факти і працювати з ними, долаючи прагнення сховатися за систему власних психологічних захистів;
- здатний орієнтуватися у будь-якій ситуації на сутнісні аспекти, визначати її психологічні основи, передбачати прямі й опосередковані наслідки кожного свого рішення і вчинку, об'єднувати окремі події в насичені єдиним смислом системи;
- долає деструктивний вплив зовнішніх побічних (організаційних, бюрократичних, формальних) чинників на розвиток власної особистості і стосунки з учнями;
- бере на себе відповідальність за розвиток ситуацій, усвідомлює, що саме доросла людина має розуміти, що відбуваєтьсяз дитиною і як їй допомогти;
- уміє дозувати міру свого втручання в особисте життя учня, поділяти проблеми на ті, які має розв'язувати сама дитина, і ті, де необхідний його вплив;
- може дозувати ступінь своєї активності, розподіляти увагу між усіма дітьми найоптимальнішим способом;
- здатний змінюватися у мінливому світі і змінювати світ на краще;
- не вдається до демагогічних гасел, не підмінює справу словами, а робить її надійно, з повною віддачею.
Якщо такого вчителя немає, то школі, суспільству в цілому не допомо-жуть жодні матеріальні й організаційні підпірки, найкращі концепції і програми.
Використана література:
1. Исайчева Н. Д. Школа глазами учеников // Вопр. психологии. - 1990. - № 4.
2. Миллер Р. М. Этика, развитие, мораль // Перспективы. - М., 1989.
3. Ямбург Є. О. Воспитание историей. - М., 1989.
4. Грановская P. M., Крыжанская Ю. С. Творчество и преодоление стереотипов. - СПб., 1994.
5. Бетти Лу Ливер. Обучение всего класса. - М., 1995.
6. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. - М., 1989.
7. Берне Р. Развитие "Я - концепция" и воспитание. - М., 1986.
8. Кон И. С. Открытие Я. - М., 1978.
9. Сталин В. В. Самосознание личности.- М., 1983.
10. Святовець В. Ф. Алгоритми виховання. - К., 1989.
11. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969.
12. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - СПб., 1992.
13. Харрис Т. Я хороший, ты хороший.- М., 1993.
14. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.
15. Кон И. С. Психология ранней юности. - М., 1989.
16. Скотт Дж. Г. Конфликты: пути их преодоления. - К., 1991
17. Воробьев Г. Г. Школа будущего начинается сегодня. - М.: Просвещение,1991.
18. Черноушек М. Психология жизненной среды. - М.: Мысль,1989.
Loading...

 
 

Цікаве