WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Рольові конфлікти в діяльності вчителя - Реферат

Рольові конфлікти в діяльності вчителя - Реферат

можливість відкинути (дозвіл ігнорувати) вплив, що надходить від людини, яку критикують. Так, якщо мати систематично позаочі іронізуватиме над звичкою батька завжди і всюди повторювати виховні настанови, діти отримають установку взагалі ігнорувати його вказівки як недоцільні, навіть якщо в конкретній ситуації вони справедливі.
Це, так би мовити, очевидні наслідки. Проте крім них відбуваються й глибші зміни. Наприклад, якщо мати і батько в певних ситуаціях давали дитині протилежні вказівки, то потім за аналогічних обставин вона з не-зрозумілої для неї причини відчуватиме тривогу, занепокоєння, небезпеку. Це відбувається тому, що в її програмі зафіксовано подвійні критерії оцінювання, протилежні команди, інструкції, що виключають одна одну.
Слід ураховувати, що в програмі поведінки "Батька" фіксується те, що дитина одержує не тільки від своїх безпосередніх вихователів, а й від зовнішнього світу взагалі. Наприклад, постійно спостерігаючи по телевізору насильство, вона ніби отримує від суспільства дозвіл на власну агресію. Дорослі, які дивляться ці фільми, можуть розрізнити вимисел автора й життєві реалії, розуміють умовність того, що відбувається на екрані. Крім того, творці відповідних фільмів, як правило, турбуються про те, щоб у героя був привід для агресії, тобто показують боротьбу насильницькими методами з іншим насильством. Дитина ж, у психічному житті якої переважають імпульсивні реакції, не відчуває потреби в особливих приводах і причинах, їй найчастіше достатньо відчути внутрішній дискомфорт, щоб виник агресивний стан, стримувати який вона не вважає за потрібне.
Розглядаючи нормативний зміст ролі "Батька", слід ураховувати його двоїстість. З одного боку, "Батько" - це той, хто нас любить, оберігає, піклується, опікується нами. Його дії позбавляють нас страху перед невідомим світом, орієнтують на подолання труднощів, стимулюють успіх і почуття впевненості у собі, підстраховують у важких ситуаціях. З іншого боку, це людина, яка бачить у нас здебільшого недоліки і прагне їх усунути, здійснюючи це культивуванням почуття страху або провини, заборон і покарань.
Якщо в поведінці конкретного батька, матері або людин, що перебуває у відповідному его-стані, переважає перший аспект, психологи називають такий зміст відповідної ролі "природним". "Природний батько" - це той, хто прагне надати підтримку. Другий тип рольової поведінки "Батька" можна вважати різновидом дезадаптованості, коли порушуються природні форми виконання батьківських функцій і переважає прагнення домінувати за будь-яких обставин і за будь-яку ціну. Його ще умовно називають "придушувальним", бо головне для нього - не дозволити іншим виявляти активність. Така поведінка дає людині можливість відчути себе всесильною, в сприйнятті ж дитини батьки - це всесильні люди, від них залежать як винагороди, так і покарання, вони можуть захистити від "ворогів". Перебування в его-стані "Батька" часто супроводжується запозиченням цього відчуття власної значущості, всесильності, спроможності розв'язати всі складні питання.
Тому людина, яка не може задовольнити свою потребу у визнанні, зазнає в певній царині життя постійних невдач, психологічно компенсує їх, приймаючи щодо тих, хто залежний від неї, позицію "придушувального Батька": вона вимагає абсолютної покірності, виконання всіх побажань та вказівок, не визнає будь-яких заперечень тощо. Саме ті, хто відчуває свою внутрішню невпевненість, особистісну нереалізованість, стають найбільшими диктаторами.
Така позиція часто притаманна особам похилого віку, які втрачають реальну владу в сім'ї і тому ще наполегливіше прагнуть зберегти свій вплив. Нерідко літню людину обурює будь-яка несанкціонована дія навколишніх, їхній вихід за межі дозволеної їм поведінки. Спроби останніх прорвати цю блокаду власних механізмів активності, як правило, призводять до ще більшого погіршення стосунків.
"Дитина". Ця роль відображає передусім зміст внутрішнього світу людини, фіксуючи ті специфічні реакції на життєві обставини (окремі об'єкти, події, людей), які кожен з нас пережив у дитинстві. Крім безпосередніх переживань цей досвід охоплює також результати дитячого розуміння подій.
Дитина часто ще не володіє всім арсеналом засобів, потрібних для адекватного розуміння того, що відбувається, ще не може складати узагальнювальні моделі, описувати дійсність на рівні виявлених, уточнених смислів і значень. Тому вона відображає світ насамперед в особистих емоціях, переживаннях, психічних станах.
Дитячі переживання також двоїсті. З одного боку, це відчуття, що відображають процес пізнання світу й супроводжуються емоціями радості, здивування, захоплення від перших спроб управління цим світом і гордості за свої досягнення. З іншого боку, це відчуття власного неблагополуччя, що виникає внаслідок невміння вчасно знаходити відповіді на всі запитання, незнання шляхів виходу зі складних ситуацій, а понад усе - внаслідок негативної оцінки дій дитини дорослими. Світ дорослих надто складний, потрібно не порушувати величезну кількість заборон, які навіть запам'ятати важко. Крім того, дитина ще недосконало володіє мовою, тому висловлювання, зрозумілі дорослій людині, для малюка найчастіше мають вигляд своєрідного "магічного заклинання"; він не завжди може повністю розшифрувати й зрозуміти відповідний смисл.
Проблеми виникають і на рівні саморегуляції. Адже дитина ще не має навичок управління собою, вибору потрібної реакції з багатьох потенційно можливих, а за своєю природою вона імпульсивна, схильна безпосередньо, спонтанно реагувати на власні внутрішні спонукання.
Рольова поведінка "Дитини", у світосприйнятті якої переважають радість, активність, допитливість, відсутність страху, розкутість, творчість, також називається "природною". У протилежному випадку (коли відповідні емоції блокуються відчуттям страху, провини) її називають "пристосовницькою". Є ще один різновид цієї рольової поведінки - "Дитина-маніпулятор". Це той, хто будь-якими засобами прагне утримати на собі увагу інших, зробити так, як хоче саме він.
Спілкуючись з дитиною, слід пам'ятати, що єдино доступним для неї орієнтиром є ставлення навколишніх, причому не саме ставлення, а його зовнішня форма. Взаємодіючи з батьками, іншими дорослими, вона не просто пасивно сприймає їхні висловлювання та оцінки, а добудовує, реконструює їх на основі жестів, міміки, інтонації. Дитині потрібні особливі, не завжди зрозумілі дорослим компонентиспілкування. Так, для нормального розвитку їй украй важливі тактильні контакти з дорослими. Якщо дитину не брати на руки, не розмовляти з нею, то рівень її пізнавальної активності різко знижується.
Психологи стверджують: якщо в дитинстві (особливо в перший рік життя) батьки ставляться до дитини суворо, нелагідно, то в неї виникає загальне відчуття своєї непотрібності, покинутості, відчуженості. Якщо її часто карають, то формується генералізована установка на те, що весь світ якийсь злий, ворожий, жорстокий до неї, сповнений усіляких небезпек. І якщо потім у житті дитини з'являється добра, ласкава людина, вона відштовхуватиме її, бо зафіксована установка не дає їй повірити в добродійність цієї людини. Переживання, що виникатимуть під впливом спілкування з такою людиною, дитина відчуватиме не як приємні, а як такі, що спричинюють глибоку
Loading...

 
 

Цікаве