WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми адаптації молодого вчителя. Загальні питання адаптації - Реферат

Проблеми адаптації молодого вчителя. Загальні питання адаптації - Реферат

тому, що попередні зв'язки між окремими складовими її психічного життя, що відповідають дитячому вікові, порушуються, а замість них виникає нова система зв'язків. Цей процес може бути дуже болісним, адже глибинні зміни особистості завжди супроводжуються кризами, проте лише завдяки цим кризам можна вийти на якісно новий рівень особистісного становлення. Тому більшість осіб, які не пройшли відповідної кризи, подекуди на все життя залишаютьсяінфантильними "дітьми", зберігають дитячу систему ставлень до навколишнього світу та поведінки. Вікові кризи розвитку відбуваються і в інші періоди життя (найчастіше вони припадають на періоди 40-45 та 60 років), коли людина має начебто переосмислити пройдений життєвий шлях, намітити нові перспективи.
Однак така внутрішня криза може бути зумовлена не тільки законо-мірностями вікового періоду, вона виникає і тоді, коли життєві обставини людини швидко та докорінно змінюються. Саме такою принциповою зміною характеризується початковий період входження в професійну діяльність. Нова система відносин, нові вимоги до діяльності, інші очікування, завдання зумовлюють необхідність змін і з боку молодого вчителя. Незважаючи на те що в психологічній літературі постійно наголошується, що період адаптації є виключно творчим (тобто змінюється не тільки суб'єкт адаптації, а і його соціальне та професійне середовище), слід зробити деякі пояснення. Безумовно, у процесі адаптації людина, що адаптується, впливає на оточення самим фактом свого існування. До того ж інтенсивність її змін залежить від того, наскільки адекватно вона усвідомлює нові вимоги до себе, прагне їх задовольнити або відкидає і, у свою чергу, вимагає відповідних змін від оточення. Тому в цілому процес адаптації можна схарактеризувати як творчий і взаємозмінюючий. Але що зрілішою,, досвідченішою є людина, то сильніше вона прагне зберегти те, що має для неї особистісне значення. Тому її входження в нове соціальне або професійне середовище істотно відрізняється: вона усвідомлено йде назустріч вимогам, які може задовольнити без значних для себе втрат, може поступатися в певних межах, але не дозволяє порушувати її базових життєвих принципів. Якщо ж середовище вимагає саме таких базових змін, зріла особистість або намагається змінити це середовище (пристосувати його до себе), або залишає його. Тому вона водночас виявляє гнучкість і стійкість, здатність до динаміки і статичність.
Період першої професійної адаптації характеризується ще незавер-шеністю розвитку молодої людини, відсутністю в неї достатнього досвіду самостійного, відповідального життя. Засвоєння соціального та професійного простору тільки розпочинається. Необхідно визначити своє ставлення до безлічі життєвих явищ, нагромадити сукупність тактичних прийомів поведінки, операційних процедур розв'язання актуальних ситуацій. Для цього людина має бути здатною до змін і водночас до пошуку загальної стратегії життя та професійної діяльності, становлення власної, особистісної системи поглядів і ставлень.
Якщо адаптація відбувається доцільно, тобто незважаючи на глибину кризових станів та ступінь деструктурування, індивід успішно завершує процес особистісної інтеграції, його психіка в цілому виходить на новий рівень розвитку, відповідаючи певним нормативам. Серед критеріїв, що характеризують психічну "норму", психологи (В.В.Столін та ін.) виокремлюють такі:
- детермінованість психічних явищ, тобто відсутність спонтанної, не обумовленої певними причинами (зовнішніми впливами або власними прагненнями) активності, їх упорядкованість;
- зрілість розвитку, що відповідає певному віку;
- наявність почуття стабільності, константності щодо визначальних моментів життя: власної особистісної ідентичності, почуття стабільності й ідентичності переживань за типових обставин, у стосунках з іншими людьми;
- максимальне наближення суб'єктивних образів (узагальнених та поточних) до об'єктів дійсності або інших суб'єктів, наявність доволі адекватного самоусвідомлення, що не вступає в гострі суперечності з поглядами людей, які оточують;
- певну гармонію між обставинами дійсності й ставленням індивіда до неї;
- адекватність сприймання зовнішніх впливів та відповідність реакцій (як фізичних, так і психічних) силі й частоті подразників;
- адекватне відчуття свого становища у середовищі, в тому числі соціальному, прагнення до гармонії взаємовідносин з ним;
- уміння вжитися з іншими і з самим собою, розуміння того, що будь-яка людина не є ідеальною, здатність до доцільних поступок, само-утвердження в соціальній групі без заподіяння шкоди іншим її членам;
- орієнтація на практичний підхід до обставин життя, дійове, кон-структивне вирішення питань, що виникають, прийняття на себе частини відповідальності;
- здатність до самокорекції поведінки відповідно до норм життя в певному соціальному середовищі, адекватність реакцій на поведінку інших людей та свою власну;
- здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій;
- здатність планувати і здійснювати свій життєвий шлях і т. ін.
Якщо людина, виходячи з особистісної кризи, зберігає або розвиває відповідні якості, це свідчить про сприятливе завершення процесу інтеграції, тобто означає, що адаптація відбулась. Але, на жаль, нерідко період адаптації може проходити незадовільно. Це можуть зумовлювати різні причини: надто складний характер зовнішніх впливів; індивідуальні якості людини, що адаптувалася, не відповідали новим вимогам, вступали з ними в суперечності; людині бракувало сил, щоб подолати труднощі процесу адаптації, впоратися з ними; інші впливи на індивіда відволікали його від цілковитого занурення в нове середовище; інші учасники процесу адаптації задавали різноспрямовані вимоги і т. ін. Тоді формується невротизований тип особистості, тобто характер ставлень і стосунків людини має ознаки неадекватності внутрішньої особистісної дезорієнтації (структурування не завершене, інтеграція не відбулася). Замість того, щоб оцінювати і діяти адекватно до реальних обставин, людина живе у своєму суб'єктивованому світі, підмінює об'єктивний аналіз викривленим сприйняттям, а тому її дії спрямовані не на конструктивне розв'язання проблем, що виникають, а на усунення ілюзорних "загроз".
Найчастіше в результаті адаптації в людини може зафіксуватися певний вид спрямованості активності (включаючи деякі стабільні переживання та дії):
1) прагнення подолати ситуацію психологічним захистом, збереженням стабільності (непохитності) власного "Я";
2) прагнення вплинути на середовище з метою пристосування його параметрів до себе: від прямого (безпосереднього) впливу до пошуку обхідних шляхів;
3) зміна себе, своєї внутрішньої структури: від звикання, врівнова-ження із середовищем до уподібнення.
На підставі теоретичного аналізу і практичних досліджень було ви-явлено деякі типові ознаки психологічної
Loading...

 
 

Цікаве