WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми адаптації молодого вчителя до змісту педагогічної діяльності - Реферат

Проблеми адаптації молодого вчителя до змісту педагогічної діяльності - Реферат

спробу подолати бар'єр відчуження, стати визнаним лідером позаурочної роботи (саме там її таланти можуть розкритися). Або вона може залишитися на певній дистанції від шкільного життя, формально виконуючи обов'язки, при цьому саме збереження позиції "невдахи" стане для неї псевдо засобом самоутвердження (не треба нічого робити, змінювати, але можна підвищити інтерес до себе інших людей, виступаючи в ролі жертви обставин). Безумовно, перший варіант є найсприятливішим як для самої Жені, так і для учнів, бо в іншому разі ситуація розв'язується на ілюзорному рівні, залишаючись у своїй сутності формою дисадаптації.
Аналогічна цьому варіантові вихідна позиція - виконання зовнішньо заданої програми як умова необхідного та достатнього рівня включення в шкільне життя - і в Миколи. Тільки якщо для Жені вона слугує джерелом хвилюючих переживань (самоутвердження через деструктурування життєво значущої системи), то для Миколи таке становище загалом є задовільним. Це дає йому змогу зберігати сили і настрій для самореалізації поза школою. В цьому випадку адаптація завершується, коли основні процедури педагогічної діяльності засвоєні до рівня навичок, тобто виконуються без помітних помилок і не викликають суб'єктивних труднощів, адміністрація школи і колеги знижують вимоги, звикнувши, що від цього педагога чекати "трудових поривів" марно (добре, хоч програму виконує), а учні звикають "не заважати вчителеві" зайвими проханнями та очікуваннями.
Нарешті, для Леоніда сенс професійної діяльності - у процесі взаємодії з улюбленим предметом. Саме у відчутті причетності до історії, осмисленні її фактів, подій (навіть на рівні шкільної програми) - головне джерело позитивних емоцій для нього. В разі окремих невдач він знаходить "відпочинок для душі" в наукових книгах, журналах. Крім цього він із задоволенням керує історичним гуртком, досліджує історію краю, проте кількість учасників цих справ його не хвилює, він не прагне розширити коло тих, хто цікавиться історією. Для нього завершення адаптації - це також оволодіння програмою на нормативному рівні, щоб не витрачати зайвого часу на підготовку. Це дає йому змогу більше уваги приділяти науковій роботі, розширенню кругозору.
Звичайно, наведені приклади не вичерпують усіх варіантів адаптації до педагогічної діяльності. Загалом кожна людина шукає і знаходить (за позитивної адаптації) власну стратегію діяльності, прагнучи не тільки досягати певних професійних результатів, а й отримувати задоволення від самого процесу роботи. Найоптимальнішим буде такий варіант, коли педагог саме через професійну діяльність здобуває можливість задовольняти базові особистісні потреби, розвиватися далі.
У педагогічній діяльності воєдино переплітаються орієнтації і на процес, і на результат. Через поточні події вчитель прагне досягти визна-ченої педагогічної мети, але намагається зробити це таким чином, щоб сам процес був приємний для дітей, не травмував їх. На жаль, про цю тривіальну істину нерідко забувають організатори педагогічного процесу: адже діти не тільки готуються до майбутнього, вони значну частину свого життя віддають школі. І вчитель також не тільки виконує свої професійні обов'язки - він проводить у школі більшу частину життя. Безумовно, через особливості своєї фахової специфіки він має дотримуватися певних правил, норм, стандартів, однак це не означає обмеження взаємодії з учнями суто формальними стосунками. Його головне завдання - досягти органічного поєднання вимог, що задаються "згори", визначаються власними потребами, з інтересами і потребами реальних учнів, зробити навчання радісною подією.
Отже, розглядаючи процеси адаптації, слід виокремити загальні, типові (притаманні будь-якій царині життя), специфічні, особливі (зумовлені певним видом діяльності та обставинами) та одиничні, індивідуальні складові. Форми адаптації вчителя великою мірою залежать саме від його індивідуальних особливостей. До того ж пристосування вчителя нерідко супроводжується деякими побічними наслідками, які не можна вважати безумовно позитивними. Слід пам'ятати, що всі індивідуальні якості мають щонайменше два види наслідків, адже зворотним боком будь-якої позитивної риси є певні обмеження.
Вирізняють кілька якісно особливих типів адаптації. Кожен з них відображає індивідуальну стратегію входження в педагогічну діяльність і зумовлює певні особливості професійної взаємодії з іншими учасниками педагогічного процесу. Ці типи не можна зіставляти за ознакою "цей гірший, а цей кращий". Кожна людина, що адаптується до педагогічної професії, досягає того результату, який найповніше відповідає її індивідуальним особливостям та можливостям.
Нижче подано типи адаптації відповідно до індивідуальних особли-востей людини (див.: Перспективи. - М.,1992. - С. 251).
I тип. Учитель прагне передусім розвивати особистість дитини, спи-
раючись на емоційний та соціальний чинники. Дотримується гнучкої програми, не замикається на змісті предмета, що вивчається. Йому притаманна невимушена манера викладання, щирість, приязність, дружній тон. Для вчителя, що має схильність до цього типу, ознаками дисадаптованості є відчуження від учнів, егоцентричність, стриманість у сто-сунках.
II тип. Учитель зацікавлений тільки в розумовому розвиткові учнів.
Суворо дотримується змісту предмета, що викладає. Працює за послідовною, детально розробленою програмою. Висуває високі вимоги. Суворо перевіряє рівень засвоєння матеріалу. Дотримується дистанції у спілкуванні, відчужених стосунків, підхід до учнів суто професійний. Ознаки дисадаптованості: неорганізованість, недбалість.
III тип. Творчий, винахідливий учитель. Прагне захопити хоча б
окремих учнів, збудити в них прагнення і здатність повністю розкрити свої творчі здібності. Дбає про розвиток розумових здібностей в обмеженому, традиційному розумінні. Перевірки нерівнозначні за вимогами. До учнів нерідко ставиться суб'єктивно. Ознаки дисадаптованості: нецікавість, традиційна манера роботи. Тільки тоді, коли вчитель відходить від фрагментарності, розірваності окремих подій, у тому числі власних вчинків, досягає наскрізного, багатовимірного бачення своєї професійної діяльності, визначає через неї власну життєву позицію, створює індивідуальну стратегію стосунків з учнями, можна вважати, що адаптацію завершено.
Використана література:
1. Исайчева Н. Д. Школа глазами учеников // Вопр. психологии. - 1990. - № 4.
2. Миллер Р. М.Этика, развитие, мораль // Перспективы. - М., 1989.
3. Ямбург Є. О. Воспитание историей. - М., 1989.
4. Грановская P. M., Крыжанская Ю. С. Творчество и преодоление стереотипов. - СПб., 1994.
5. Бетти Лу Ливер. Обучение всего класса. - М., 1995.
6. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. - М., 1989.
7. Берне Р. Развитие "Я - концепция" и воспитание. - М., 1986.
8. Кон И. С. Открытие Я. - М., 1978.
9. Сталин В. В. Самосознание личности.- М., 1983.
10. Святовець В. Ф. Алгоритми виховання. - К., 1989.
11. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969.
12. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - СПб., 1992.
13. Харрис Т. Я хороший, ты хороший.- М., 1993.
14. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.
15. Кон И. С. Психология ранней юности. - М., 1989.
16. Скотт Дж. Г. Конфликты: пути их преодоления. - К., 1991
17. Воробьев Г. Г. Школа будущего начинается сегодня. - М.: Просвещение,1991.
18. Черноушек М. Психология жизненной среды. - М.: Мысль,1989.
Loading...

 
 

Цікаве