WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблемний характер педагогічної діяльності. Проблема гуманізму - Реферат

Проблемний характер педагогічної діяльності. Проблема гуманізму - Реферат

повсякденної, звичної діяльності у навчальних ситуаціях, то студенти, що пробують діяти, демонструють спрямованість на репродуктивний переказ навчальної інформації. Надто чутливі до власних проблем, вони не помічають, як створюють аналогічні проблеми для інших, ігнорують необхідність тонкого, диференційованого аналізу всіх "точок зіткнення" з іншими людьми (учнями, батьками, колегами), а в результаті надають перевагу тим самим методам, що й учителі, яких вони щойно критикували.
Тренуватись у проблемному підході до педагогічних подій треба ще в перші роки навчання у педагогічному закладі, щоб запобігти фіксуванню ригідних установок. Тому в цьому розділі увагу буде приділено розкриттю саме проблемного характеру педагогічної діяльності, особливо тих її аспектів, які традиційно не викликають сумніву. Йдеться не про те, щоб надати майбутнім учителям конкретні рекомендації, як слід діяти в тому чи тому випадку. Головне завдання - сформувати потребу розглядати те, що відбувається, глибше, в багатьох ракурсах та проекціях. Саме це надалі має стати реальною запорукою того, що вчитель не "відмахуватиметься" від складних питань, прагнутиме розглянути їх через істотні ознаки, а отже, швидше дійде доцільних рішень і їх коректного впровадження в реальні (а не ілюзорні чи штучно обмежені) обставини своєї професійної діяльності.
Проблема гуманізму в педагогічній діяльності
Коли на сторінках педагогічної літератури, на лекціях проголошується необхідність гуманізації, у студентів не виникає жодних заперечень. Більше того, вони із задоволенням наводять приклади гуманного й антигуманного ставлення вчителів до учнів, із захопленням критикують педагогів, які поводяться "негуманно".
Справді, в самому терміні "гуманізм" стільки позитивного, що здається незрозумілим, як можна думати по-іншому. Досить проголосити це гасло, і вся сучасна школа в єдиному пориві стане на шлях гуманізації.
Проте невже хтось колись заперечував, що школа має бути гуманною? Навіть представники "жорсткого" підходу у вихованні вважають, що це робиться на користь дитини, яку в такий спосіб готують до реального життя. Гасла гуманізму актуальні здавна, однак педагогіка знову й знову б'є тривогу з приводу відсутності реальних гуманістичних стосунків між педагогами та дітьми.
Річ у тому, що саме поняття гуманізму остаточно не визначено. Йдеть-ся не про загальний зміст цього терміна, а про ті реальні явища, які відбуваються в шкільній дійсності. Ми неодноразово наголошували, що будь-яку подію в педагогічній дійсності слід розглядати з певних позицій, бо в іншій системі координат її якості можуть істотно змінюватися. Докладніше про це йтиметься у відповідному розділі, а тепер наведемо кілька прикладів того, як інколи важко визначити гуманістичний зміст подій.
Приклад 1. Упродовж останніх років багато говорилося про те, що антигуманно навчати обдаровану дитину разом з учнями, чиї здібності або рівень готовності до навчання значно нижчі. На перший погляд, це важко заперечити. Дитина з високими здібностями на уроці швидко виконувала завдання, а далі починала нудьгувати, її пізнавальний потенціал блокувався. Проте й інші діти поряд з нею відчували себе некомфортно, бо вчитель постійно робив порівняння не на їхню користь. Для вирішення цієї проблеми сьогодні активно створюються школи або спеціальні класи для обдарованих дітей, де значно вищі навантаження відповідають пізнавальним потребам обдарованої дитини, а тому й умови для подальшого її розвитку кращі. Здавалося 6, усе це відповідає вимогам гуманізму.
Проте виявилося, що такі елітарні умови не завжди дають позитивний результат. По-перше, наявність у таких класах значної кількості дітей, які можуть претендувати на роль лідерів, загострила напруженість соціальних відносин, конкурентні стосунки. По-іншому стала формуватися соціальна структура класів, і не завжди в бажаному напрямі. У деяких учнів почало розвиватись "елітарне мислення" - зневажливе ставлення до інших дітей. Натомість учні, які не потрапили у відповідні класи, відчули себе людьми "другого ґатунку". До того ж вилучення зі "звичайних" класів обдарованих дітей великою мірою збіднило такі механізми розвитку, як наслідування, ідентифікація з позитивним прикладом тощо, тобто вирішення однієї проблеми призвело до виникнення нових, не менш істотних.
По-друге, виникла низка нових питань. Наприклад, що робити, якщо в дитини, яку вважали обдарованою, несподівано знизився темп розвитку, вона не може впоратися з навчальною програмою? Що гуманніше - залишити її в престижному класі, серед друзів (бо перехід в інше соціальне середовище може бути величезною травмою для неї) або наполягати на переведенні, мотивуючи це тим, що навіщо їй тут отримувати негативні оцінки і враження, тоді як у звичайному класі вона почуватиметься значно краще? В обох випадках дитина страждатиме, що суперечить самому принципові гуманізму. В таких ситуаціях остаточний вибір найчастіше робить не сама дитина, а дорослі (батьки, вчителі, адміністрація), які мотивують будь-яке рішення тим, що воно робиться "на користь дитини". Самому ж учневі належить лише слухняно виконувати це рішення дорослих.
Приклад 2. Що краще для дитини - якщо вона в школі перебуватиме в ідеальних умовах, розвиватиметься в атмосфері добра, лагідного ставлення дорослих, негайного розв'язання всіх питань або якщо школа буде моделлю суспільства (нехай м'якою, з послабленими негативними явищами), адже тоді в дитини буде реальна можливість загартуватися до життя у "великому" світі?
Грузинський педагог Шалва Амонашвілі створив початкову школу на засадах гуманізму. Дитині, яка в ній навчалася, дозволяли багато з того, що заборонялося в звичайній ("авторитарній") школі: самій планувати, чим вони з учителем займатимуться на уроці, обирати ступінь своєї участі у спільній діяльності (учень міг відмовитись відповідати або працювати, і вчитель вважав, що для цього в нього є поважні причини); їй створювали спеціальні умови, щоб вона могла відчути себе розумною, рівноправною людиною (для цього вчитель навмисно робив помилки, які діти із задоволенням виправляли, існувала ціла серія спеціальних творчих завдань, виконуючи які учень міг повністю реалізувати свої здібності, його не травмували очікуванням оцінок). Але ось дитина переходила в середні класи - і відчувала себе нещасною, адже стиль роботи, вимоги, зміст діяльності там значно відрізнялися від тих, до яких вона звикла. Це означає, що ті позитивні надбання, які отримували учні в "школі гуманізму", ставали джерелом неприємностей. Діти приходили до своїх учителів і розповідали, як їм важко, хтось так і не зміг повністю адаптуватися до нових умов. Звичайно, можна заперечити, що вся школа має бути і колись стане такою, як в Амонашвілі. Проте дитина не може чекати, доки дорослі перебудуютьсуспільство. Навіть якщо вся школа стане "оранжерейною", то колись все одно доведеться вийти в реальний світ із його жорсткими вимогами, сьогоденними пріоритетами на засадах боротьби за індивідуальний успіх та конкуренції. Що повинні обирати вчителі? Адже є й інший приклад - виховна система А. С. Макаренка,
Loading...

 
 

Цікаве