WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Педагогічна професія і людина: проблеми вибору і надбання - Реферат

Педагогічна професія і людина: проблеми вибору і надбання - Реферат

6 цілком природно образилась або обурилась. Але непомітно для себе під впливом цих неусвідомлюваних установок вона прийняла найважливіше життєве рішення - про професійний вибір.
"Вступай до педагогічного, - каже Миколі мати. І робота для тебе завжди знайдеться, і люди тебе поважатимуть! Дивись - учителям, що приїхали працювати до нашого села, всім надали житло. І відпустка велика. А працювати - це тобі не на виробництві або в колгоспі, відбув п'ять годин, і йди собі додому, займайся господарством. До того ж чоловіків у школі майже немає, там, дивись, і директором станеш!" І хоча такий прагматизм поки що не дуже цікавить Миколу (те, що так важливо для дорослих, не завжди є достатньо вагомим аргументом для юнака), але час від часу він починає замислюватись: а може, не слід відмовлятися від перспектив, окреслюваних матір'ю? Чому, справді, не обрати професію вчителя, адже вона не гірша за інші?
А ось у Леоніда проблем з вибором нема. Він обожнює історію. Вчителька історії створила сильний гурток, члени якого розробили та втілили проект музею бойової слави, котрий став гордістю не тільки школи, а й усього села. Льоня запоєм читає історичну літературу, захоплюється краєзнавством. Безумовно, він вступатиме саме на історичний факультет. Потрібно лише обрати відповідний навчальний заклад. Хотів іти до університету, оскільки мріє про наукову діяльність, але вчителька відрадила, мовляв, там такі вимоги та конкурси, що мало надії успішно скласти вступні іспити. До того ж інші оцінки у хлопця в атестаті не дуже високі. Вона підказала: "Йди до нашого педагогічного інституту. І додому недалеко, і хлопця з радістю візьмуть, та ще про наш музей знають. Тому в тебе будуть високі шанси вступити. І вчитися там цікаво. Ми, наприклад, щоліта в археологічні експедиції їздили, працювали на розкопках курганів. А зайнятись наукою ти зможеш і після закінчення інституту, навіть буде легше потрапити до аспірантури, ніж в університеті. Мені свого часу давали рекомендацію, але я заміж вийшла, поїхала за чоловіком, тепер прощавай, наукова діяльність! Однак я ні про що не шкодую, мені цікаво в школі. Ти хлопець, у тебе не буде таких перешкод".
Ми розглянули лише деякі приховані і напівприховані причини, що привели до вибору педагогічної професії. А скільки їх ще! Ось хлопець, який не вступив до вищого артилерійського училища, прийшов подавати документи на фізико-математичний факультет. Не приховує, що робить це тільки для того, щоб не втратити рік, після першого курсу знову вступатиме до військового училища. Інший заздалегідь прорахував свої шанси і вирішив, що нема сенсу йти в інший навчальний заклад, адже, якщо не вступить, доведеться йти до армії. А ось у педагогічному, кажуть, минулого року був недобір на факультет загально технічних дисциплін, чому не спробувати? Все одно після закінчення не збирається працювати вчителем, краще займеться комерцією, але матиме диплом про вищу освіту. А ця дівчина приїхала "за компанію" разом із подругою - сама вона ще не вирішила, до чого лежить душа, а рік втрачати шкода. Та й з подругою розлучатися не хочеться, їм удвох так добре.
Можуть бути найнепередбаченіші і, на думку дорослих, несерйозні причини. Одна студентка відверто зізналася: "В нас був великий дім і опалювати його взимку було дуже важко. Я постійно мерзла. Тоді я вирішила, що піду працювати туди, де завжди тепло. В нашому селі тільки представники двох професій (медична сестра і вчителі) завжди працювали в теплому приміщенні. Тому я довго не могла визначити, де мені хочеться вчитися - в медичному училищі чи в педагогічному інституті".
Дослідники, які кілька років тому вивчали різні аспекти психології студентства, знали: значна кількість студентів історичних факультетів вступали туди, сподіваючись після закінчення зробити "політичну кар'єру", студенти-філологи орієнтувалися на журналістську професію, майбутні вчителі іноземної мови чітко знали, що в школі працювати не будуть, а шукатимуть роботу перекладача. І це в умовах державного замовлення, коли вищі навчальні заклади працювали на забезпечення країни педагогічними кадрами. "Це наївні, дитячі мрії, - казали про таких студентів одні дорослі критики. - Ще невідомо, чи знайдуть вони собі роботу в бажаній сфері!". "Це верх безсоромності! - казали інші. - Адже такі студенти позаймали чужі місця, де мали б змогу навчатися люди, які справді люблять школу!". Проте як би ми до цього не ставились, чинник незбігу цілей навчання та індивідуальної спрямованості студентів був дуже вагомим.
За численними дослідженнями мотивації вибору професії, до 40 % абітурієнтів вступали до інституту тому, що "всі навчаються" і "навчатися легше, ніж працювати". Тільки у 35 -40 % тих, хто вступає до педагогічних навчальних закладів, мотив, що збігався з профілем підготовки, виявився провідним. І це - реальність, на яку треба зважати. Останнім часом з'явився ще один дуже сильний мотив - молодь боїться безробіття і йде до педагогічних навчальних закладів, оскільки, якщо не вдасться влаштуватися в іншій сфері, то вчителеві робота завжди знайдеться.
Мине кілька років навчання, і, можливо, з більшості цих абітурієнтів вийдуть добрі вчителі - розумні, освічені, тактовні. Роки навчання, спілкування з однолітками, викладачами - це не просто період накопичення знань, а й найактивніший час переосмислення власних поглядів і позицій, перші спроби "примірювання" себе до професійної діяльності. Хтось, можливо, прийме рішення вчасно піти з педінституту, тому що зрозумів - краще здійснити рішучий вчинок сьогодні, ніж потім розкаюватися за неправильний професійний вибір. Когось покличе інша галузь діяльності, буває, що вона виявиться близькою за змістом до отриманої професії (так, випускники різних факультетів педагогічних навчальних закладів нерідко йшли працювати в дитячі кімнати міліції, ставали шкільними психологами, керівниками дитячих творчих колективів). А вчорашні "кар'єристи", навпаки, несподівано відкривають для себе привабливість професії вчителя і починають розуміти, якими наївними були їхні погляди. Ось тільки шкода, що подібні "відкриття" відбуваються інколи лише на старших курсах, коли багато дуже важливих для педагогічної діяльності навчальних предметів вивчались абияк, не на віддалену життєву перспективу, а щоб скласти черговий іспит.
Якщо запитати в молодих людей, які прийшлидо педагогічного на-вчального закладу за покликанням (тобто тих, хто після закінчення навчання бажає працювати в школі), яким учителем вони хочуть стати, то найчастіше можна почути відповідь: "Безперечно, хорошим", тобто вчителем, який не повторюватиме помилок попереднього педагогічного покоління. їх власний життєвий досвід, результати взаємодії з багатьма вчителями на емпіричному рівні підказують їм, чого бажано було б уникнути у своїй майбутній діяльності.
Проте чи достатньо надійним орієнтиром є емпіричний досвід? Спро-буймо простежити на прикладі тих самих осіб, про яких ішлося вище, як склалася їхня педагогічна доля (до речі, це конкретні вчителі, життєвий шлях яких простежувався нами і після закінчення навчання).
Отже, промайнули роки навчання в інституті. Отримано диплом і розподіл на роботу (в ті роки він був обов'язковий). Почалися звичайні шкільні будні. Чи справдились очікування студентів, ті усвідомлені та підсвідомі потреби, що зумовили професійний вибір? Чи задоволені вони своєю діяльністю.
Веніамін не отримав з перших днів очікуваного визнання і самостій-ності. Спочатку його захопила хвиля ейфорії від ілюзії певної незалежності. Але його діяльність і в школі взяли під контроль: директор і завуч ходять на його уроки, розбирають їх. Він часто не згодний з їхніми висновками, бо вважає,
Loading...

 
 

Цікаве